Ви впевнені, що можете за реакцією дитини зрозуміти, чи каже вона правду? Якщо двоє малих бешкетників звинувачують одне одного, хто кого вдарив першим — переконані, що правильно визначите жертву й агресора? На жаль, гарвардські вчені довели, що помилково звинуватити дитину значно легше, ніж здається.
Якщо гарну роботу визнали неякісною
Люди (і діти, звісно, теж) поводяться підозріло, якщо їх помилково звинувачують у чомусь. Такими є сумні результати нового дослідження, проведеного психологами з Гарварду. Як з’ясувалося, природна реакція на неправдиве звинувачення — дратуватися, а не залишатися незворушним, як це демонструють у кіно. А тому, хто намагається викрити брехню або знайти справжнього винуватця скоєного, властиво довіряти лише тим, хто виглядає цілком спокійним.
Дослідники з Гарвардського університету та Університету Торонто провели шість досліджень, аби визначити, як люди реагують на звинувачення та як ці реакції впливають на визнання їх винними чи невинними. Метадослідження, яке назвали «Гнів невинних», довело: люди орієнтуються не на аргументи чи навіть докази, а на емоції підозрюваних. І це призводить до хибних висновків, у яких вони ще й досить упевнені. Адже якщо у фактах людина схильна сумніватися та ставитися до них критично, емоції впливають на підсвідомість і здаються цілком зрозумілими.
В одному експерименті 230 людей займалися редагуванням текстів. За відсутність помилок у зробленій роботі вони мали отримати бонус — два долари. Усіх учасників розподілили на дві групи: одним дали просте завдання, іншим — складне. Завдання, яке майже всі виконували правильно і сприймали як роботу, з якою легко впоратись, — проставити великі літери в тексті. Завдання, з яким більшість помилялися та відчували невпевненість, — видалити в тексті всі прислівники.
Після завершення роботи всі учасники отримали однакове повідомлення, нібито від асистента, у якому йшлося про те, що вони припустилися багатьох помилок, тому не отримають два долари. Ті, хто виконував легке завдання, були переконані, що це помилка, що їх звинуватили несправедливо. Ті ж, хто шукав прислівники, вважали, що не впоралися із завданням, тож усе правильно.
Дослідники спостерігали, як поводилися люди після отримання повідомлень, а також проводили опитування щодо їхніх переживань та самопочуття. Ті, хто вважали себе несправедливо звинуваченими, злилися, дратувалися. Вони активно висловлювалися, якими ображеними почуваються, виправдовувалися або критикували дослідження. Були й люди з парадоксальною реакцією: вони ніяково посміхалися або хихотіли.
Ті, хто вважали, що самі помилилися, навпаки, поводилися цілком спокійно та байдуже.
Емоційна реакція здається підозрілою
Перевіряли реакцію також у соцмережах: 400 учасників форумів отримували різноманітні публічні підозри. Те, що вони писали, було сповнено таких самих емоцій: гніву, образи, бажання дати пояснення, про які не питають.
Якщо поставити себе на місце звинувачених, здається, нічого дивного: кожен пам’ятає, що така ситуація змушує гніватися та конфліктувати. Але як же класика детективів: ця людина підозріла, бо нервується? Вона, певно, злочинець, каже неправду, бо активно виправдовується.
За цим же «кіношним» правилом батьки зазвичай намагаються відновити справедливість. Якщо дитина спокійно каже, що вона не винна, їй довіряють. А якщо злиться, огризається, дивно посміхається, виправдовується, сперечається? Тато й мама починають вважати, що вона й справді щось накоїла. І часто помиляються.
Гнів та інші емоції (окрім сорому) є помилковою ознакою провини та натомість є правдивим сигналом невинуватості.
Саме це гарвардські вчені перевірили у чотирьох із шести експериментів. У перших трьох учасники переглядали уривки з телевізійного шоу, де імітували засідання судів або читали опис судового засідання. Ішлося про злочини: чоловіка підозрювали або в тому, що він видурив гроші у своєї дівчини, або в крадіжці у роботодавця. У кожному випадку учасники дослідження або бачили реакцію обвинуваченого, або читали про неї.
Висновки були невтішними: щоразу учасники вважали винними тих, хто емоційно реагував на звинувачення. Недовіру також виявляли до тих, хто нагадував у суді про своє право мовчати та відмовлявся взагалі щось говорити. Якщо хтось спокійно давав свідчення, вважали, що вони правдиві.
Краще проігнорувати бешкетництво, ніж образити
Навіть професіонали помиляються, як виявило це метадослідження. В останньому експерименті взяли участь 136 людей, які мають доводити злочини або захищати підозрюваних: працівники правоохоронних органів, слідчі, адвокати, юрисконсульти тощо. Але їхні висновки не відрізнялися від припущень людей, далеких від цієї сфери. Вони теж думали, що ті, хто реагував із гнівом (а також ті, хто взагалі відмовлявся відповідати на запитання), швидше за все, винні, а ті, хто поводився спокійно, найімовірніше, невинні.
Помилкові звинувачення є поширеним явищем, і це може мати серйозні наслідки. Дорослі теж можуть постраждати від суб’єктивного фактора під час слідства, якщо буде потреба довести невинність. Але діти значно частіше стикаються з несправедливістю. І це серйозна помилка у вихованні, адже дитина втрачає довіру, починає говорити неправду, може накопичувати образу та агресію, яку потім розряджає на слабких. Ті, кого регулярно вважають бешкетниками та брехунами, страждають від заниженої самооцінки та мають у дорослому віці проблеми зі спілкуванням.
Що можна із цим зробити? Коли ви запитуєте дитину про якусь провину, не формулюйте так, наче впевнені, що це зробила вона. Говоріть нейтрально, без звинувачень. Якщо син чи донька розуміють, що їх підозрюють, і реагують гнівом, сміхом чи образою, пам’ятайте: це не доводить, що саме вони це зробили. Так само нічого не доводить спокій. Тож не орієнтуйтеся на емоційні підказки. Або увімкніть логіку та розберіть докази, або взагалі не робіть висновків щодо ситуацій, якщо ви особисто не бачили, що сталося. Краще проігнорувати якесь бешкетництво, ніж образити чадо несправедливими звинуваченнями.
Також можна зробити висновок, який допоможе в дорослому житті: тренуйте спокійні реакції, вчіться тримати себе в руках. Якщо вас несправедливо звинувачують, важко зберігати спокій. Але оскільки тепер ви озброєні психологічним знанням — намагайтеся не реагувати гнівом, аби убезпечитися. Спокійне поводження з більшою ймовірністю змусить людей повірити вам.
