Я відмовилася від усіх батьківських чатів

Батьківські чати видалити не можна залишитись. Кому поставте самостійно:) Спеціально для «Освіторії» мама 4-класниці та 5-класниці Ярина Михальонок зі Львова розповідає, чи можна бути в курсі всіх нюансів шкільного життя, якщо ти вже чотири роки не входиш у жодну з батьківських груп у месенджерах.

«Таке взагалі можливо?!» — запитає хтось із батьків. Пані Ярина запевняє: не тільки можливо, а й допомагає уникнути тривожності, не конфліктувати через дрібниці та брати участь у шкільному житті дитини не віртуально, а насправжки. Ця мама організовує поїздки Україною для класів своїх школярок, пише цікаві сценарії та придумує активності до свят. Реалізує це без зайвого інформаційного шуму в месенджерах, з якими вже «зрослася» більшість українських батьків.

Фото

Батьківський чат з’явився в моєму житті в ту ж мить, як молодша донька стала першокласницею. Упереджень до цього винаходу епохи цифрової трансформації я не мала. Чудово розуміла: ці чати — як маленьке життя. Бо поєднують у собі як дошку важливих оголошень, так і джерело «пустої» чи «дратувальної» інформації, важливий і не дуже мультимедійний контент. Та якщо батьківські чати створюють — значить, це комусь треба? Відзначила, що чимало батьків — колег по Viber-листуванню (чомусь обирають саме цей месенджер) вже були досвідченими користувачами цих специфічних шкільних онлайн-спільнот, а я — початківець. Для початку обрала тактику «спостереження».

Тисяча і один чат

Перше правило батьківських чатів, яке я помітила — «одним чатом ніхто ситий не буде». Є окремий чат для батьків — наприклад «3-Г, РОДИТЕЛИ». Хоч я і зі Львова, але чомусь усі батьківські чати переважно російськомовні або суржикомовні. Призначення батьківського чату — обговорення навчального процесу. Другий чат створений винятково для того, щоб обговорювати подарунки вчителям. Його назва «Учителям и дирекции», на заставці — зворушлива квіточка. Третій чат — загальношкільний — «Фонд школы». Там розповідають про те, що школа не може нормально існувати, якщо не буде батьківської підтримки. Матеріальної, звісно. Здавати треба на охорону школи, на вікна, на поточний ремонт від грибка в класі, на озеленення території. На штори та карнизи. На засоби для миття та туалетний папір, який у школі зникає вмить.

Зазвичай це суми від 100 до 600 гривень. Якщо ти не здаєш ці кошти — батьки-активісти (їх 5 з різних класів по школі) починають штурмувати твій особистий номер телефону й надсилають «мотивувальні» повідомлення. Їх зміст загалом можна вмістити в одне речення: «Ви якась неправильна мама, гроші не здаєте. А без вас школа не виживе».

Звісно, залишитись осторонь я не могла, оскільки вважаю побори в школах неправомірними. Тож у групі Батьки SOS познайомилася з юристкою, яка допомогла підготувати документи, що засвідчують моє право відмови від здавання коштів. Із цими документами я пішла до класних керівників та дирекції, показала їх нашим батькам-активістам і можу сказати: це дієво. Адже якщо школі бракує коштів і їх вимагають від батьків, ті мають право звернутися до місцевого відділу освіти. Після розмов, підкріплених юридично, у директора більше не виникало до мене питань «матеріального» характеру. Вчитель сказав: «Це дійсно неправильно, я вас підтримую». А батьки поза очі продовжували критикувати — цього вже не зміниш.

Не протрималась і року

Друге правило батьківських чатів: потрапити в чат може кожен, та не кожен має сміливість сказати чату «прощавай». Так, спершу я чемно підтверджувала всі заявки на додавання мене в ті чи ті чати. Щомісяця відчувала сплески напруження, гортаючи стрічки — від різношерстої інформації очі часом розбігаються, і ти забуваєш, навіщо зайшла конкретно зараз у цей конкретний чат. Особливо боляче морально було заходити в чат напередодні Дня вчителя в жовтні. Там відбувався мікс із дебатів і війн, дискусій і батлів, і треба було ще ретельно подумати про наслідки, перш ніж вставити свої «п’ять копійок».

«У вчительську — тортик, вчителям — теж тортики» — зачепилось око за одне з повідомлень. Я зауважила, що якщо певного вчителя хтось хоче привітати особисто — нехай зробить це з власної волі, адже на ставлення педагога до дитини це аж ніяк не вплине. Сенсу небагато в таких «підсолодженнях» — якщо дитина вчиться погано, краще вчитися вона не буде, якщо, до прикладу, вчителька мови чи історії отримає від нашого класу персональний торт. На мене одразу полетіло каміння, чого я тільки не почула у відповідь!

Так, ось мій щирий батьківський камінгаут: я не протрималась у шкільних чатах і року! Переконана: чати покликані полегшити комунікацію, а не робити мене об’єктом цькування. Але таких сміливців, як я, у нашому класі небагато — здається, від чатів відмовилися троє батьків. За всі чотири роки, які минули без батьківських чатів, я жодного разу не пошкодувала, що мене там немає.

Зробила висновок, що аби мати змогу відслідкувати все, що відбувається в чатах, треба покинути роботу.

ТОП неприємних ситуацій, які можуть з вами трапитись у батьківських чатах

Третє правило батьківських чатів: будьте готові до тріо «Агресія-Паніка-Спам».

Саме в онлайн-чатах частіше, ніж під час особистого спілкування, стирається відчуття поваги до особистих меж людини і зашкалюють емоції. Саме тому дорослі люди у Viber-спілкуванні зриваються на образи, переходять на особистості під час суперечок. Агресія — це завжди неприємно і демотивує, навіть коли ти потрапляєш у чужі «розбірки».

Дуже неприємний момент — коли починають цькувати в чатах вчителів. Наприклад, батьківському комітету з певних причин не подобалась одна вчителька. Батьки «кооперувались», думаючи, як її посунути з посади, щоб знайти «молодшу, яка не піде в декрет». Вчителька зрештою залишилась у школі, а от поганих історій про вчительські персоналії можеш наслухатися багато.

Багато спаму. Коли заходиш у чат і хочеш знайти корисну для себе інформацію, то постійно бачиш «кілометрові» переписки й роздуми на різні теми, які тебе не стосуються, щоденні прохання скинути в чат «домашку» з різних предметів — увага автоматично розпорошується. Згодом це починає не на жарт піддратовувати, хоча я вважаю себе людиною з «бронебійною» нервовою системою.

На свята я отримувала десятки листівок з картинками — у батьків наче змагання, хто знайде в інтернеті крутішу анімашку з більшою кількістю блискіток, зірочок і благородного сяйва. Дехто обожнює листівки з віршами, а хтось — спец по листівках з приколами. Пам’ять телефону «волає» у святкові дні.

Батьківські чати — ще ті провокатори паніки серед батьків. Мені здається, тривожним батькам треба взагалі уникати цих чатів! Ви знатимете про всі епідемії всіх можливих хвороб — як в Україні, так і за кордоном. Але не дай Бог ваша дитина прийшла з нежитем до школи! Завжди знайдеться кілька мам, які напишуть: «І як це назвати? Водиш дитину до школи хворою, а вона заразить усіх наших, здорових! Нехай тільки заразить — ох!!!».

Те, що мені особливо не подобалось у чатах — марнославство батьків. Наприклад, пишуть повідомлення про те, в яку чудову студію зі спортивної гімнастики ходить їхня дитина, «журять» школу за те, що нема такого в її стінах і запитують інших батьків: «А до яких гуртків ходять ваші діти? А скільки ви платите за заняття?» Ці хизувальні підтексти залишають неприємний осад.

Знаю, зараз багатьох батьків дратують аудіоповідомлення в чатах, гіфки та неймовірна кількість відео від кожного з мам і тат після кожного шкільного свята. А ще — пости про благодійність з проханням зібрати кошти на лікування хворих дітей або прохання забрати безпритульного котика чи собачку. Але, як розумієте, я просто «не дожила» до цього левела!

Життя без батьківського чату: як?

Четверте правило батьківського чату: щоб дізнатися, що насправді відбувається в школі, вийди з чату і зайди до школи.

Коли я перетиналась і спілкувалась у школі з батьками й вчителями, це давало в рази більше корисної інформації, аніж я намагалася «виловити» у месенджерах чи через «посередників» — батьківський комітет. Зауважила тенденцію: батьки часто-густо щось мудрують, придумують, а вчителі не в курсі всіх цих задумок. Педагоги мусять потім пояснювати мамам-активісткам, що їхні ідеї ускладнюють навчальну програму, яку кожен вчитель вибудовує самостійно.

Коли мене цікавило питання по домашньому завданню, я телефонувала подрузі-мамі та все вирішувала.

Не потрібно бути членом батьківського чату, щоб брати активну участь в організації позашкільних активностей. Я не раз організовувала екскурсії красивими куточками України (Львів, дельфінарій у Трускавці, Карпати) для класів своїх доньок. Усе просто: підходила до класної керівниці, запитувала, хто з мам і тат у нашому класі може бути гарним організатором, а хто хороший менеджер. Брала їхні номери телефонів та зв’язувалась із цими батьками. Як правило, це мами й тата не з батьківського комітету.

За такою ж схемою я організовувала цікаві активності для дітей на свято Миколая та на випускний доньки в 4-му класі.

Ми домовились із вчителями, що про найважливіші події вони повідомлятимуть мені особисто по телефону. Також із доньками ми домовилися про те, що вони будуть розповідати мені про значущі шкільні події. До того ж я часто долучаюсь до організації свят — тож жодного разу ми не впустили чогось важливого.

Залишити відповідь