По кому війна вдарила найболючіше? Чому люди не звертаються до психологів? Це та інше з’ясовували фахівці дослідницької компанії Gradus Reasearch під час дослідження «Психічне здоров’я та ставлення українців до психологічної допомоги під час війни». У межах ініціативи першої леді Олени Зеленської зі створення Національної програми психічного здоров’я у вересні 2022 року опитали 2100 добровольців і отримали несподівані результати. Найцікавіші висновки опитування ми зібрали в матеріалі.
Чверть психологів вважає, що українці — в критичному стані
Українці переважно оцінили своє психологічне здоров’я на «трієчку», тобто на 4–7 балів із десяти. У незадовільному душевному стані, на власну думку, перебуває кожен дванадцятий опитаний. Цікаво, що психологи та психотерапевти, позицію яких виокремили, поділяють цю думку: 68% експертів оцінюють здоров’я українців теж на 4–7 балів з 10. А чверть навіть переконані: наші люди нині — в критичному стані. 45% експертів упевнені, що геть усі українці під час війни потребують допомоги фахівців.
Зі слів психотерапевтів, майже всі клієнти нині відчувають напругу, тривожність, чотири з п’яти — емоційну нестабільність. Аж 69% клієнтів розповідали, що мають панічні атаки, а 60% підозрювали в себе депресію. Найменш поширеними симптомами є розлади харчування та ПТСР.
Хто взяв участь у дослідженні?
В опитуванні взяли участь люди різних вікових категорій — від 18 до 60 років, з усіх регіонів України. У третини опитаних немає дітей, ще в третини — є, вже дорослі. У решти приблизно порівну: дошкільнята, підлітки та діти 6–11 років. 41% респондентів покинули місце проживання після початку повномасштабного вторгнення. Три чверті опитаних мешканців Центру та Заходу України нічого не змінювали в житті, а ось 62% респондентів зі Сходу виїхали в інші місце. Понад половина опитаних, які залишилися в Україні, планують не покидати домівки, навіть якщо бойові дії наблизяться. Кожен четвертий буде переїжджати далі від гарячих подій. Лише 9% планують, якщо таке станеться, їхати за кордон. Серед тих, хто вимушено виїхав через війну, 64% респондентів налаштовані повернутися за першої можливості, а ось 11% — найімовірніше, виїхали назавжди.
Звідки опитані беруть інформацію?
Як не дивно, юнаки й дівчата 18–24 років менше, ніж решта людей, користуються соцмережами. Типовішим для них є перегляд відео на YouТube. Радіо і телевізор — взагалі не про їхнє дозвілля. А ось друковану пресу вони читають майже вдвічі частіше, ніж у середньому населення.
Найбільше сидять у соцмережах та дивляться YouТube люди 45–54 років. Молодь, яку автори дослідження назвали міленіалами (25–34 роки), найчастіше користується месенджерами та онлайн-ЗМІ. Очікувано, що люди похилого віку більше за всіх дивляться телевізор та нечасто користуються месенджерами. Але також виявилося, що вони читають друковану пресу менше, ніж інші.
Сім із десяти респондентів відчувають сильну знервованість через війну, а ось особисті стосунки нині не часто викликають занепокоєння (5%). Українці турбуються про безпеку рідних (63%), втрату джерела доходу (42%), ризик померти під час бойових дій чи втратити майно (по 37%).
Жінки нині на 17% частіше відчувають стрес, ніж чоловіки. Люди передпенсійного віку (55–60 років) найменше потерпають від стресу, на їхню думку. Виснаженість — проблема, що характерна нині для української молоді 18–34 років, а в кожного сьомого в цьому віці є ще й постійне бажання плакати.
Трудоголіки, любителі природи, серіаломани
Щоб заспокоїтися, люди будь-якого віку, окрім молоді до 24 років, найчастіше шукають новини в інтернеті. Юнаки й дівчата до 24 років замість цього віддають перевагу музиці як способу зняти стрес, а також найчастіше з усіх вікових груп обирають спілкування з друзями та заняття хобі, ласують солодощами або займаються спортом. А ось відпочинок на природі або використання препаратів для підтримки нервової системи — нетипове для них. Їхній спосіб зняти стрес, якщо узагальнити: насолода життям.
Міленіали намагаються зануритися у світ кіно: вони частіше за інших дивляться фільми та серіали, аби заспокоїтися.
Ті, кому 35–44, виглядають трудоголіками: на їхню думку, у них зовсім мало часу на хобі, книги та серіали. Як і люди передпенсійного віку, вони заглиблюються в роботу, якщо відчувають тривогу.
Як не дивно, бажання з головою піти в інтернет характерне для молодших представників покоління Х — людей 45–54 років. Також частіше за інших вони покладаються на алкоголь для зняття стресу. Їхні способи зняття стресу — постійно читати новини та вживати алкоголь — найменш дієві і лише підвищують тривогу.
Найменше приємного з усіх вікових груп дозволяють собі люди 55–60 років. Вони не заїдають стрес солоденьким, не займаються спортом, не слухають музику, не дивляться серіали. У цьому віці, певно, є довіра до медикаментів, тож вони вживають заспокійливі препарати. Також у них є власні традиційні секрети перемоги над стресом: спілкування з близькими, відпочинок на природі та читання книжок.
Несерйозне ставлення до душевного здоров’я?
Як люди визначають, у якому психологічному стані вони перебувають?
78% спираються лише на власні відчуття. Консультації з фахівцями з цього приводу мали лише 6%. Тих, хто регулярно відвідує психотерапевта, не знайшлося серед опитаних 55–60 років. А серед тих, кому 45–54 роки, таких менш ніж пів відсотка. Також понад половина людей у цьому віці взагалі виключають звернення до фахівців. Впливає і гендерний чинник: чоловіки частіше уникають психологічної допомоги, ніж жінки. Також намір звернутися за психологічною допомогою зменшується з віком, як виявило дослідження. Половина людей передпенсійного віку переконані, що взагалі не мають такої потреби.
У майже всіх вікових категоріях, тих, хто регулярно дбає про своє психологічне здоров’я, дуже мало: десь кожен сотий. А ось у молоді 18–24 років — протилежна ситуація. Кожен п’ятий є постійним клієнтом психотерапевта або звертається до нього час від часу. Понад половина молодих респондентів відзначала в себе за останнє півріччя бажання звернутися до фахівця. Думку, що всім українцям потрібна психологічна допомога, поділяє кожна четверта молода особа та лише кожен сьомий-восьмий серед людей іншого віку.
Загалом лікарям найбільше довіряють люди до 24 років та старші за 55, а найменше — ті, кому 35–44 років. Найбільшою довірою в питаннях душевного здоров’я користуються психотерапевти (27%), спеціалісти безкоштовних гарячих ліній (14%) та психіатри (14%), а найменшою — блогери (2%), фармацевти (1%). Утім, юнаки й дівчата до 24 років схильні дослухатися і до блогерів, і до учасників спеціалізованих форумів, і до незнайомих психологів, чиї тексти знаходять. Родичам у питаннях здоров’я найбільш довіряють міленіали, а найменше — ті, кому за 55. Кожен п’ятий опитаний довіряє лише власній думці.
Самі ж психотерапевти стверджують: в українців поки що не розвинена культура піклування про свій психологічний стан. Лише 7% експертів вважають, що українці мають серйозне ставлення до душевного здоров’я. Кожен третій, навпаки, переконаний, що ставлення до психологічного стану несерйозне. Усе ще поширеною є низка стереотипів. Наприклад, психологічна допомога — це лише для психічнохворих людей.
Що заважає прийти до психотерапевта?
Люди 55–60 років не звертаються по допомогу переважно тому, що не вважають свої проблеми достатніми для звернення. На їхню думку, є ті, кому це потрібно більше: хто втратив близьких або побував у полоні. Частіше за інших вони ставляться до втрати роботи як до значного стресового чинника, а ось втрату майна чи проблеми з фізичним здоров’ям не вважають такими, що потребують співпраці з психологом.
Представників вікової категорії 45–54 роки утримують від візиту до психотерапевта інші причини: сподіваються впоратися самостійно та не хочуть показувати слабкість. А ще не вірять, що психолог допоможе. У цьому віці майже не вважають виїзд за кордон психологічно проблемною ситуацією, а ось втраті майна приділяють більше значення, ніж інші.
Респонденти віком 35–44 роки, порівняно з іншими віковими категоріями, найменше ваги надають перебуванню в полоні, в окупації, участі в бойових діях або проживанню поруч із ними, статусу ВПО і навіть психологічним проблемам. У цілому такі люди майже не знаходять вагомих причин для звернення до фахівця.
Міленіали частіше за інших не готові ділитися переживаннями, відчувають сором. Іти чи не йти на психотерапію? У цьому віці зважають на наявність проблем із психологічним чи психічним здоров’ям через війну. А ось втрату житла не вважають такою, що потребує психологічної допомоги.
Юнаки й дівчата до 24 років не мають часу й грошей для звернення та не знають, куди звертатися. Але необхідність ділитися почуттями майже нікого з нового покоління не зупиняє. Також вони переконані, що їхні проблеми потребують сторонньої допомоги. Вони частіше за інших довіряють психотерапевтам і вважають, що робота з ними допоможе.
Кому ж насправді варто шукати допомогу?
Думки психотерапевтів розходяться з очікуваннями людей. Хоча здається, що із психологічною травмою стикаються військові і ті, хто побував у полоні, таких клієнтів звертається дуже мало. Натомість травму фахівці найчастіше констатували в тих, хто жив поруч із бойовими діями, був евакуйований з небезпечної зони, а також втратив роботу чи житло. Типові клієнти: цивільні особи, які пережили травматичний досвід внаслідок військової агресії, внутрішньо переміщені особи.
Що, на думку експертів, доведеться зробити, щоб українці звикли дбати про психологічне здоров’я?
- Проводити спеціальні інформаційні кампанії.
- Створювати комфортні центри психологічної допомоги.
- Підтримувати психологічні ініціативи на державному рівні.
- Ділитися позитивним досвідом отримання психологічної допомоги.
- Давати більше інформації стосовно способів визначити свій психологічний стан.
