«Та ясно що ці діти багато читають! У них же мама письменниця і тато режисер!» — доводилось таке чути? Чи справді діти в родинах митців читають більше? І якщо так, то чому? Спойлер 1: справді так. Адже коли навколо тебе з дитинства багато книжок, цікавих людей і загалом панує атмосфера творчості й пошуку ідей, книжка стає звичною ще змалечку. Спойлер 2: і в мистецьких родинах доводиться докладати зусиль, щоб знайти шлях до маленького читача. Як закохати дитину у книжку? Ми розпитали про це відомих українських митців та «фахових читачів», у яких теж ростуть діти.
Сергій Жадан та Євгеній Стасіневич так давно займаються промоцією читання, що цьогоріч стали героями відеоциклу «Читай-Пиши». У ньому підлітки говорять про книжки і життя з дорослими, з якими не були знайомі до зйомки. Цей цикл — сайд-проєкт програми «Читай-Пиши», яку вже третій рік поспіль реалізовують благодійний фонд Сергія Жадана, простір дитячого читання BaraBooka та Український інститут книги. Як і задумували автори відеоциклу, спільно прочитані книжки стали чудовим приводом для товариської розмови між героями й героїнями, попри різний вік і життєвий досвід.
Сергій Жадан, письменник, перекладач, громадський діяч, батько двох дітей
Про стосунки з книжкою
Коли я був малим, усі читали, це було нормою. Сформувала мій смак як читача моя тітка, письменниця Олександра Ковальова. Ми постійно обговорювали книжки й події, тож вона радила відповідну літературу, привозила книжки. Зараз ми з донькою Марусею ходимо до книгарень разом. Я йду вибирати дорослу літературу для себе, а вона йде у відділ дитячої і щось там собі шукає. Коли ти постійно приносиш дитині книжку і щось нав’язуєш, дитина може сприйняти це як щось «не своє».
Поради для батьків
Треба зробити книжку звичною у домі, щоб книжки були буквально скрізь. Дуже важливо, щоб сама дитина брала участь у купівлі книжок. Часто за небажанням читати ховається проста причина: дитині запропонували «не її» книжку.
Книжки можуть допомогти зрозуміти дитину, тому намагайтеся частіше й глибше обговорювати те, що дитина читає. Наш конкурс дитячих рецензій «Читай-пиши» — це запрошення до обговорення прочитаного, до критичного мислення.
Для того щоб і діти, і батьки, і викладачі побачили, якою плідною може бути розмова про книжку, ми й створили відеопроєкт «Читай-пиши», де підлітки із захопленням (і подекуди дуже глибоко) говорять про літературу з дорослими: Ярославою Кравченко, Євгенієм Стасіневичем, Машою Сердюк, Андрієм Шимановським, зі мною теж. Подивіться та спробуйте влаштувати такі дискусії вдома. Спільно прочитана книжка дає багато приводів для розмови, ламає бар’єр між дітьми й дорослими, допомагає проговорити складні речі. Чесно кажучи, і нам, дорослим, такі розмови багато на що відкривають очі — діти ж на світ дивляться інакше, ніж ми, це страшенно цікаво.
Ірма Вітовська, акторка театру та кіно, мама хлопчика-школяра
Про стосунки з книжкою
Я рано почала читати і зараз згадую, що часто читала книжки, розраховані на більш старший вік, навіть на дорослих. Можливо, я не все розуміла, але певну думку складала. Тож коли перечитувала книжку в дорослому віці, твір набував більшої об’ємності за рахунок попередніх вражень. Сину я пропонувала і книжки мого дитинства, але багато класичних дитячих книжок зараз видаються дуже описовими, їх важко сприймати сучасним дітям. Проте в сина є авторитетні друзі — старші хлопчики, які читають. Вони рекомендують йому підліткову літературу, часто він дослухається до їхніх порад.
Поради батькам
У першому-другому класі із самостійним читанням у сина не було проблем. Але потім сталася своєрідна перерва в читанні. Проте я впевнена, що повернення до книжки буде, просто такі перерви іноді потрібні для не менш важливих процесів.
Наразі ми із сином зробили «перезапуск» читання через комікси. Він знову почав читати, хоч і доводиться нагадувати. Та й трапитись йому повинна «його» книжка.
Ми обговорюємо книжки, які читає син: іноді я прошу переказати сюжет, ніби забула, щоб він ще раз проговорив зміст.
Сергій Петров (Bob Basset), художник і співзасновник однойменної артстудії, батько трьох дітей
Про стосунки з книжкою
У дитинстві я читав казки Андерсена і натрапив на «Дівчинку з сірниками» — ця історія настільки мене приголомшила, що я досі думаю: як це можна вважати літературою для дітей? У дорослому віці нас надихає на будь-яку творчість усе, що ми раніше прочитали, побачили, прослухали, пережили. Книжки, у тому числі прочитані в дитинстві, є частиною нашої майбутньої творчості.
У мого сина Максима є традиція з дідусем: дідусь веде малого на книжкові закупи, що супроводжуються морозивом та какао. Дві книжки купують на вибір Максима (часто це комікси, або книжки-серії на кшталт «Як приручити дракона»), і дві книжки на вибір дідуся. А для того, щоб новий похід за враженнями відбувся, треба прочитати все попередньо придбане.
Поради батькам
Треба відстежувати якість інформації в дитячих книжках, щоб в них не було якоїсь антинаукової маячні.
Іноді син звертає увагу на книжки, до яких він ще, на мою думку, не доріс. Наприклад, аніме. Я пояснюю, що це не на часі, що він не зрозуміє як слід, а неправильна інтерпретація може травмувати.
Що стосується гаджетів, то ми намагаємося домовлятися, адже відібрати комп’ютер у дитини зовсім — неправильно, бо вона буде відставати за цифровими навичками від ровесників.
@alyoshasinger
Співачка Alyosha та соліст гурту «Антитіла» Тарас Тополя, батьки трьох дітей
Alyosha про стосунки з книжками
Відверто зізнаюсь — у дитинстві читати не дуже любила, особливо книжки зі шкільної програми. Проте колись мені до рук потрапила дитяча Біблія і я нею захопилася. Читала її, щоби ніхто не бачив. А як закінчила — непомітно поставила на полицю, звідки взяла. Тоді це був мій секрет. Зараз найчастіше обираю книжки за порадами знайомих. Часто це наукова фантастика або твори про духовний розвиток. Також для мене важливо обговорити прочитане. Обираючи книжки для дітей, я звертаю увагу на те, чи не транслюють персонажі негативних прикладів, адже книжки теж виховують у дітях певні риси.
Тарас Тополя про стосунки з книжками
Коли я був дошкільником, моєю улюбленою була казка про Бременських музикантів. Згодом я став фанатом детективних історій про Шерлока Холмса. Кожну історію я жваво обговорював з мамою — так мене вражав знаменитий «дедуктивний метод» розслідування.
Поради батькам
Важливо пояснити дитині, що прочитані історії не побачиш у мультфільмах чи кіно. Тому що коли читаєш ти — це є саме твоя особиста візуалізація і твій «фільм» у голові.
Зараз ера гаджетів, проте в нас є правило — гаджет до рук дитини потрапляє тільки після читання. Наприклад, Роман, якому 8 років, прочитав 20 сторінок книжки — година часу гри з гаджетом. У п’ятирічного Марка ці показники трішки менші. Проте цих правил наша родина дотримується щодня і хлопці самі зацікавлені в більшій кількості прочитаних сторінок за день.
Євгеній Стасіневич, літературний критик, літературознавець, радіоведучий, батько доньки-школярки
Про стосунки з книгами
У класі п’ятому я сильно надихнувся одним віршем Шевченка: переписав його на аркуш і показав мамі, мовляв: дивись-пишайся, сам його склав! Мама щиро здивувалася, щедро похвалила, проте, коли я утнув таке вдруге того ж вечора, — здогадалась, але не сварила, навіть, здається, не виказала цього. Тобто досвід читання ще на початках переплівся в мені з бажанням щось писати. Хай і через присвоєння чужого.
А реально зацікавленим читачем я став у років 12–13: мій дядько-інтелектуал із Горлівки у відповідь на мої химерні запитання почав інтенсивно обговорювати зі мною серйозні теми. А потім приносив мені книжки, які я навіть не мав читати: вони перебували десь поруч і вже тим заряджали. По-хорошому подразнювали.
Поза своїм професійним колом обов’язків, де маю відстежувати ключові видання на ринку, все більше читаю не прозу, а гуманітаристику: як популярніші, так і більш специфічні тексти. Історія, філософія, культурологія. Книжки про книжки, звісно, теж.
Читання — важлива культурна практика, тренажер для прокачування як мінімум емпатії та критичного мислення. І книжка, попри серйозну конкуренцію, все ще може бути важливою в дитячому житті, чимось на межі між якісною розвагою і приємним пізнанням.
Мені подобаються активності проєкту «Читай-пиши»: і розмови про літературу з дітьми в школах на Сході України, і серія відеороликів, де книги обговорюються з юними та молодими. Це така цінна можливість чесної розмови: і про мистецькі вартості, і про ті теми, що їх книга розробляє. Можливість звірити ціннісні годинники.
Поради батькам
Як би затерто це не звучало, але особистий приклад батьків — працює. Донька бачить мої години за читанням — і десь це їй фіксується.
Віддавна даю Цвітані можливість обирати в книгарнях самій. Це і про довіру, і про право на помилку, і про розуміння того, що окремі свої потреби вона вже відчуває значно краще за батьків.
Важливий момент — обговорення після прочитання. Ми розмовляємо не лише про сюжет, а й про те, як книжка написана, чи погоджується донька з автором/авторкою, чи достатньо виписані персонажі, мотивації, декорації. І геть необов’язково, щоб я це теж повністю прочитав — тут важлива включеність.
Я намагаюсь показати, що будь-які читацькі реакції — принципово нормальні: книга може злити, дратувати, лишати байдужою, викликати протест.
Критична установка додає процесу читання не тільки осмисленості, а й фану.
Євген Хмара, композитор, піаніст-віртуоз, батько двох дітей
Про стосунки з книжками
У моєму дитинстві книжок було багато, найулюбленішими були пізнавальні, цікаво й добре ілюстровані видання. Та найбільше я любив діапроєктор. Направляєш його на стіну, читаєш текст та розглядаєш картинку. На превеликий жаль, зараз у мене абсолютно немає часу на читання, хоча я обожнюю книжки про космос. А от для дітей читання — дуже важливе, адже воно розвиває уяву. Дитина сама уявляє все, що потрапляє до неї через слух та трансформує в образи. Під час читання вголос дитина у своїй уяві створює справжні «кінострічки».
Поради батькам
Головний лайфхак — це знаходити час і читати дітям. Зараз є така сумна тенденція: батькам набагато простіше дати дитині телефон з іграми або мультиками — і все. Але найцінніше для дитини — це наша увага, а книжки можуть дати їй для майбутнього значно більше, ніж ми іноді думаємо.
