«Пані Ольго» чи «Ольго Миколаївно»? Увесь тиждень тематичні освітні групи в соцмережах обговорюють чутку про можливу відмову від традиційного звертання до вчителя за ім’ям та по батькові на користь одного лише імені або форми «пан/пані + ім’я». З’ясуймо разом, хто розпочав дискусію, що говорять офіційні джерела та що з цього приводу думають експерти.
Хто розпочав дискусію про «застаріле» звернення до вчителів?
Пост на цю тему створив у соцмережі Threads український учитель географії Андрій Уткін, і вона блискавично завірусилася в інших соціальних медіа.
Пост Андрія Уткіна став настільки популярним, що його підхопили ЗМІ й блогери, а в сотнях коментарів лунали звинувачення в деградації шкільної етики, сварилися вчителі, додавали свої п’ять копійок ласі до скандалів люди, далекі від освіти.
Що говорять офіційні джерела?
Жодних ініціатив щодо скасування традиційного звернення до вчителів за ім’ям та по батькові в МОН наразі немає. Перевірка офіційних джерел засвідчила: маємо справу з локальними дебатами та соцмережевим хайпом. Хоча в деяких приватних школах рішенням очільників можуть запроваджуватись альтернативні форми звертання (наприклад, «пан/пані + ім’я» або просто за ім’ям), але це приватна практика, а не загальнонаціональна політика.
Ми вирішили провести власне мінірозслідування щодо звертання за ім’ям та по батькові в Україні й дослідити: це «люта радянщина» чи українці споконвіку звертались одне до одного так, як ми нині звертаємося до вчителів.
Що кажуть експерти?
«Імена по батькові є важливою частиною української лінгвістичної традиції, що стали національними історичними знаками»
Спікерка:
Зара Тищенко, докторка філософії в галузі гуманітарних наук, доцентка кафедри української мови Київського столичного університету імені Бориса Грінченка
У коментарі для Освіторія.Медіа Зара Тищенко розповідає:
— Нині динамічне суспільство тяжіє до спрощення, навіть інколи до примітивності в мовленні. Спостерігаємо в смс-повідомленнях не затверджені нормами скорочення на зразок з ДН тебе, спс, дяк, ок, ++, цьом, а також заміну слів на смайли та емодзі.
Демократизація сучасного українського суспільства, вплив європейської традиції, закону збереження лінгвістичної енергії, коли хочеться мовити швидко, стисло (наприклад, Світлано замість Світлано Аркадіївно), незнання правильної граматичної форми імені по батькові (Григоріївно чи Григорівно), правил наголошування (Ро́бертівно чи Робе́ртівно) тощо підштовхують сучасних носіїв української мови до думки про недоречність послуговування формою імені по батькові, заміну її просто іменем чи апелятивами (загальними назвами).
Так, спостерігаємо подекуди альтернативну звертальну формулу «пан / пані + ім’я» (замість Оксано Вікторівно — пані Оксано). Така формула відома ще з давніх часів, що засвідчують рядки з календарно-обрядових пісень: «Добрий вечір тобі, пане господарю!», «Послухай мене, красная панно, загадаю лиш три загадочки…». Але треба враховувати той факт, що така традиція притаманна більшою мірою для звернення до малознайомих людей. А вчителів складно вважати такими, адже повсякденне спілкування, командна діяльність, обопільна підтримка, довіра й почасти симпатія сприяють виявленню молодим поколінням шанобливості через звертальну формулу «ім’я + по батькові».
Чому національною формою пошанівку є саме двокомпонентна антропонімна формула «ім’я + по батькові»? Порушене питання свідчить про спраглість до питомого, рідного, адже в нашій системі культурних цінностей ім’я батька — це потужний оберіг, що повсякчас поруч.
Прикро стає, коли чуєш, що українці вважають антропонімну формулу «ім’я + по батькові» відголоском радянщини чи результатом зросійщення українського комунікативного простору. Ці люди просто не знають ні історії України, ні історії мови. Відмовитися на догоду сусідам від іменування по батькові — означає програти інформаційну війну.
Імена по батькові є важливою частиною української лінгвістичної традиції, що стали національними історичними знаками, своєрідними маркерами українськості, зв’язку українця зі своїм родом, а ще — ідентифікатором, завдяки якому легко розрізнити тезок — людей з однаковим ім’ям і прізвищем.
Упевнена, що кожен українець чув про перлину давньоукраїнської літератури «Слово про похід Ігорів». Ця поема датована 1187 роком, у ній натрапляємо на підтвердження традиції двокомпонентного називання ім’я + назва за батьком: «при ÓлзЂ Горислáвличи», «о пълку̀ И́горевЂ, И́горя Святъслáвлича», «всѝ три́ Мстислáвичи». Як бачимо, автор твору кінця ХІІ століття для ідентифікації князів уже послуговується суфіксом -ич. Таке величання князів Русі — справжній вияв поваги й довіри до них.
Мовознавиця Ірина Фаріон стверджує, що вже в грамотах ХІV століття фіксують перехід патронімів (імені батька) до категорії імен по батькові в сучасному розумінні. Так ми спостерігаємо в актах ХІV–ХV століття патронімні складники на -ич, -ович як показові паростки сучасної трикомпонентної антропонімної формули: Болобан Васько Гринькович, Болобан Івашко Гринькович (від пестливої форми Гринько, а не Григорій). А грамоти й суддівські книги — це зразки офіційних форм називання, які завдяки імені по батькові обходять проблему тезоіменності. Так науковиця наголошує суто на практичному аспекті: якщо ми позбудемося трикомпонентної формули, то в нас буде «тьма Оксан Петренко, бо потрібен додатковий ідентифікатор. Чому? Бо ми скоротили свій іменни́к до запозичених імен з латинської, грецької, тюркської мов, і їх зовсім небагато — 640. Щоб розрізняти нас у соціумі, нам потрібен ще один складник, тобто ім’я по батькові».
Із наукових джерел відомо, що прізвища також виформовувалися в козацькому просторі. На Січі молодих козаків називали через -енко: син Івана — Іваненко, син коваля — Коваленко. Так -енки і стали національним маркером.
Отже, називання вчителів ім’ям і по батькові зовсім не архаїчна форма, а норма, встановлена культурними традиціями нації. Як русичі називали іменами по батькові представників княжого роду, виявляючи повагу, як козаки величали своїх побратимів, підтверджуючи довіру, так сучасним українцям не треба забувати про духовні надбання, які прийшли до нас крізь віки. І звертаючись до вчителів за ім’ям та по батькові ми не тільки виявляємо повагу до своїх наставників, а й маркуємо себе освіченими, культурними, національно свідомими.
І поки ми сперечаємося, чи треба зберігати ім’я по батькові, на тимчасово окупованих землях швидкими темпами відбувається заміна назв населених пунктів, як-от Олексіївка, названа на честь людини на ім’я Олексій, стає Алєксєєвкой.
Тому на шляху до європейськості нам треба зберегти українськість, не розпорошити власне надбання. Щоб не бути ошуканими, щоб не стати невігласами, треба вчити історію — історію мови й культури. Пам’ятаймо, що антропоніми — це унікальні маркери українства, які сприяють утвердженню національної ідентичності, а значить, буттєвої спроможності нації нескорених.
