Для уроку 17 Липня 2026

Чи справді дитячі травми визначають наше майбутнє? Цитати з книжки Катерини Гольцберг

# дитячі істерики # з якого віку гаджети # Катерина Гольцберг # книга гольцберг # легке дитинство книга # мультики для дитини 3 роки # хороший чи шкідливий мультик # чайлд-фрі # як вибрати мультик # як обрати мультик

Олена Юрченко

Чи справді дитячі травми визначають наше майбутнє? Що таке чайлд-фрі — це лінощі чи свідомий вибір? Чому у дитини до трьох років не повинно бути жодних гаджетів і як обрати корисний мультик? І нарешті: що таке дитяча істерика і як дорослим реагувати на неї? Усі ці складні запитання аналізує та пояснює Катерина Гольцберг у своїй книзі «Легке дитинство. Як навчитися бути батьками-гедоністами». Розбираємо на цитати нову книгу дитячої і сімейної психологині.

Чи справді дитячі психологічні травми визначають наше майбутнє?

«Дорослі теж не гребують звинуватити когось у тому, що їхнє життя склалося не так, як бажалося, і в цьому буцімто винні психотравми, завдані батьками чи іншими важливими людьми в далекому дитинстві. Цим якраз і «грішать» діти 90-х.… Психіка здорової людини, яка не має психічних захворювань, переважно все-таки здатна впоратись з непростими життєвими обставинами.… За те, якими ми є зараз, відповідальні тільки ми, хоча значною мірою й те, як нас виховували батьки. І якщо психологічні травми з неймовірною постійністю липнуть до нас, то, можливо, наша дорослість — це міф, і нам ще належить дорослішати й дорослішати.

Кожна справді доросла людина повинна прийти до власного способу впоратися з дитячими травмами, нехай навіть шляхом психологічних захистів, бо вони закладені в нас природою, як шаблони поведінки, спрямовані на виживання нас як виду.… Ми не маємо права використовувати травми як маневр заради уникнення відповідальності за власне життя й життя своїх дітей.… Наявність гіпотетичної травми нібито дає відчуття обраності й спокусу ухилитися від вирішення нагальних проблем, прикрившись обставинами минулого. А ці обставини завжди знайдуться — адже важко уявити сучасну дорослу людину, яка не була би позбавлена чогось важливого в дитинстві, не була б хоч раз покарана батьками чи ображена вчителем, не зазнала би поневірянь підліткової кризи з усіма сумнівами і приниженнями цього віку, не була би покинута партнером чи розкритикована, не втратила би друга чи родича, не пережила би переїзду чи фінансової кризи. Ми всі в зоні ризику, але в кожної і в кожного з нас є набір своїх психологічних характеристик. Саме вони й стануть основою нашої психологічної зрілості, у якій буде місце адекватності і прийняттю, прощенню і силі йти вперед.

Чайлдфрі — це лінощі чи усвідомлений вибір?

Чи можна хотіти дітей і що робити, якщо дітей не хочеться?… Чи добре хотіти дітей хай там що?

На мій суб’єктивний погляд, є лише один вагомий привід мати дітей — бажання їх мати. Усе починається з бажання. Бажання бути разом, бажання мати дітей саме з цією конкретною людиною, бажання піклуватися про когось, бажання приймати турботу, не вважаючи її нав’язливою чи недостатньою, бажання бути терплячими й навіть бажання бути твердими й послідовними, обстоюючи свої кордони. Усе це дуже стає в пригоді тоді, коли рішення мати дітей переростає в реальність їхньої наявності й доводиться формулювати для себе, що, власне, означає «любити дітей». Тому для мене любов до дітей — це терпіння.… Для чого всі ці тренінги з особистісного зростання? Щоб особистісно зростати, можна просто народити дітей!

У моєму кабінеті часто з’являються жінки, які не хочуть мати дітей, але ще частіше — ті, хто вже їх має, але розуміє, що рішення народити було фатальною помилкою, що в них немає ані душевних, ані фізичних сил їх ростити, але відмовитися від дітей вони вже ніколи не зможуть, а значить, вічно «нестимуть цей хрест». Точно так само, як суспільство тиснуло, змушуючи жінку прийняти рішення на користь народження дитини, воно пильно стежить за тим, чи справляється жінка з роллю «хорошої матері», нав’язуючи їй стереотипи й уявлення про цю «хорошість», жорстко вказуючи на помилки й не даючи розслабитися ані на мить.

І, перебуваючи в постійному тотальному напруженні, під невпинним контролем, без підтримки й розуміння, жінка внутрішньо ламається, впадає в депресію, відключається від свого материнства — і ще більше цим шкодить уже народженій дитині. Чи не краще спочатку прийняти рішення не мати дітей? Блеймінг стосовно батьків на пострадянському просторі найнещадніший. Суспільство не дає батькам жодних шансів розслабитися, а значить, із народжуваністю можуть бути проблеми ще кілька десятиліть, поки не виростуть ті, хто усвідомлює себе вільними від думки довколишніх і зможе просто любити дітей, не озираючись і не звіряючи поняття.

А тих, хто «не любить дітей», доволі багато навіть серед тих, хто вже їх має. Вони не розчулюються, коли бачать усміхнені беззубі ротики й кумедні кучерики, їх не торкають сорочечки й крихітні пінетки, вони не мріють купити іграшковий пістолет чи велосипед, щоб навчити сина кататися на ньому. Так, вони є, вони серед нас, і вони не люблять дітей — ні наших, ні своїх. І горе тим з них, хто не зміг собі в цьому зізнатися й під тиском суспільства чи близьких родичів прийняв рішення народити, бо наслідки для дітей у цьому випадку просто жахливі. А вже якщо спробувати бути абсолютно щирою із собою, то я вважаю право людей прийняти рішення не мати дітей, поважаю його більше, ніж малодушність, яку проявляють ті, хто дітей має, але не любить, ті, хто не зрозумів на старті, що це зобов’язання завдовжки в життя.

Жодних гаджетів до трьох років

Зазвичай у малюка, який рано пізнав принади «комп’ютерного життя», присутні не тільки проблеми з мовленням. Такі діти часто незграбні, розкоординовані, у них є яскраво виражені спалахи агресії, часто присутні проблеми з харчуванням, засинанням, вони довго не можутьзаспокоїтися за мінімального роздратування.

Мозок маленької людини розвивається в послідовності, що передбачає якісні переходи від одного ступеня до іншого, де кожен попердній є основою для наступних стадій розвитку.

Предметно-маніпулятивна діяльність — основна в період дитинства, за якою слідує предметна. Дитина в цей час розвивається за рахунок дослідження предметів навколишнього світу. І в цей період реальний кубик в руках малюка розвиває його безпосередньо й краще за кубик віртуальний. Він може взяти його в руку, в рот, лизнути, кинути на підлогу, постукати по іншому кубику, почувши характерний звук, кинути в кошик і зрозуміти, що промахнувся. Але кубик на екрані планшета не має набору властивостей, потрібних малюку для влаштованості предметного світу і не може стимулювати розвитку мозку чи дати розуміння властивостей і якостей предметів.

Адже властивості всіх віртуальних предметів однакові — гладкий плоский екран. І гордість, з якою батьки вихваляються одне перед одним, як спритно їхній малюк управляється з планшетом, — абсолютно хибний посил. Тому правило номер один: до трьох років — жодних гаджетів! До речі, ця норма закріплена ВООЗ (Всесвітньою організацією охорони здоров’я) на офіційному сайті. Комп’ютерні ігри можна вводити в діяльність дитини тільки після того, як вона опанує традиційні види дитячої діяльності: малювання, конструювання, сприйняття й творення історій. А також коли малюк навчиться самостійно бавитися у звичайні дитячі ігри — рольові, маніпулятивні, моторні, логічні. Але батьківське «зручно» часто здобуває перемогу над здоровим глуздом.

Як обрати «корисний» мультик для дитини?

Заборону на мультики я не робила б такою жорсткою і не була б такою категоричною, бо хороші мовні мультики можуть допомогти батькам у розвитку мовлення дітей та можуть бути непоганим стимулом для розвитку. Але є важливі умови. Це мають бути саме мовні мультики, не розвивальні та не мультики у стилі «екшен». Під мовними я маю на увазі, що в мультику є мовний супровід: діалоги героїв, описи того, що відбувається на екрані, оповідання про щось, інформація, яка зрозуміла й цікава дитині. В умовно хорошому мультику для дитини дошкільного віку має бути сюжет, герої повинні бути зрозумілими, мати уповільнене мовлення, вести побутові діалоги зрозумілою дитині мовою.

На жаль, велика кількість сучасних мультиків абсолютно безмовні. У них присутні всілякі звуки чи музика, які мають відображати лише емоційний компонент спілкування героїв чи супроводжують подію на кшталт падіння, зіткнення, прискорення чи уповільнення дії. Такий мультик дитина змушена дивитися, не відриваючись від екрана, що якраз і шокує офтальмологів. У нормі дитина повинна «дивитися» мультик опосередковано, наприклад, паралельно бавлячись іграшками (але не під час споживання їжі!), приблизно так, як вона слухає казку, яку їй читають уголос: уявляючи героїв. У безмовних мультиках це неможливо, бо стежити за сюжетом складно, якщо пропустиш хоч один кадр. Такі мультики і призводять до «залипання» дитини на телевізорі. Ідеальний приклад некорисного мультику-екшену — «Оггі та Кукарачі», «Том і Джеррі», в яких є лише звуки й музика та дуже багато невиправданого насильства.

У мене є власний спосіб відрізнити добрий мультик від поганого. Вмикаєте мультик, заплющуєте очі. Якщо слухаючи, але не бачачи того, що відбувається на екрані, ви розумієте, що там коїться, це умовно хороший мультик, адже там присутня мова. Але якщо, заплющивши очі, ви чуєте лише «бум-шурх-вау-трям-вжик-хроп-тюп-тюп», — це типовий екшен, який змусить дитину весь час дивитися на екран не відриваючись. Хороші мультики я називаю «діалоговими», у них зазвичай є сім’я героїв або дитячий колектив. Мультики-екшени дітям до трьох років краще не дивитися. До екшенів належать усі ті, в яких дуже мало слів, а більше дій, що супроводжуються яскравими звуками.

Ще однією умовою адекватного перегляду мультиків має бути те, що їх не можна носити за собою. Було б добре, щоб дитина мала одне незмінне місце для того, аби дивитися відео — наприклад, стаціонарний телевізор.

Як знайти «ключ» до дитячих істерик?

Саме дитячі істерики часто приводять знесилених батьків до психолога. З темою істерик варто розібратись, щоб навчитись розуміти потреби дитини і відрізняти їх від маніпуляцій.

Для спрощення розуміння я формулюю терміни «реальна» та «стимульована» істерика. Під реальною істерикою я розумію таку, в процесі якої дитина намагається задовольнити свій запит, свою потребу, а мама чи тато з різних причин не розуміють, чого дитина хоче, внаслідок чого дитина фруструється, ніби розчаровується в батьках і намагається своєю мовою «пояснити» дорослому суть свого запиту.… Якщо дорослий один за одним ігнорує сигнали дитини — дитина починає плакати, кричати, істерити.… Головна причина «реальних» істерик — страх утратити зв’язок із близьким і значущим дорослим. Цей страх змушує дитину максимально активувати всі резервні сили на повернення своїх позицій і встановлення надійнішого контакту.

І ось тут на допомогу приходить «стимульована істерика». Маючи попередній досвід «невідгуку» на свої сигнали, малюк завчасно готується до фінального етапу й «накручує» себе заздалегідь, ще тоді, коли навіть першого сигналу (про потребу уваги, — авт.) не надіслано. Тобто він майже напевне знає, що його можуть ігнорувати, і, щоб не втрачати сил і подолати страх перед розривом зв’язку, пропускає увертюру й перший акт і починає одразу фінальну дію, що, як він раніше з’ясував, допомагає максимально швидко привернути увагу дорослого.

Виходить, що наявність істерик другого типу — це результат неправильних дій в істериках першого типу. Що це за неправильні дії?

— залякування й шантаж, коли батьки погрожують залишити дитину «просто на вулиці» чи віддати чужій тітці, у дитбудинок, поліцейському, бабаю чи іншим вигаданим швидкоруч персонажам.

Такі дії можуть дати тимчасове завмирання істерики, але можуть призвести до глибшого травмування й страхів. Згодом такі діти складно адаптуються в дитячих садках і школах, у них може бути стійкий страх втрати близьких, що міцно прив’язаний до їхньої «неслухняності».

— всі види фізичного та психологічного насильства;
Це ляскання, сіпання, ігнорування, присоромлення, покарання у вигляді позбавлення значущих речей, як, наприклад, відбирання соски, ведмедика, печива, іграшки, мами. Завжди говорила, говорю й говоритиму, що я послідовна противниця будь-якого насильства й що жоден вид насильства не минає для дитини без віддалених наслідків.

— підкуп і спокушання;
Потім дитина обов’язково вимагатиме їх у вигляді традиційної втіхи. Адже від того моменту, як ви запропонували дитині нагороду за тишу, тиша буде монетизована. Тобто дитина чітко розумітиме, що є такі магічні речі, які роблять дорослих зговірливими, і сама погоджуватиметься бути «підкупленою», вказуючи їм шлях для власної спокуси.

— непослідовність дорослих;
Батьки змінюють своє цілком розумне рішення на те, яке влаштовує дитину, або коли в самих дорослих немає єдиного рішення й вони кидаються в пошуку варіантів на очах у дитини, не маючи сил, часу чи мудрості домовитися між собою.

То що ж робити, коли дитина в істериці?

✓ приберіть усіх глядачів з поля впливу дитини. Ідіть із місць масового скупчень бабусь чи з магазину, навіть якщо доведеться залишити візок.

✓ не залишайте дитину наодинці. Найстрашніший і немислимий страх дитини — бути покинутою найближчою людиною, хай за яких важких обставин це станеться. Так, з її погляду це зрада. Так, може, вона швидко заспокоїться, але страх втрати може переслідувати її навіть у сорок років. Тому залишайтеся з дитиною до кінця істерики, шукайте ресурси, шукайте джерело ресурсів — це завдання самостійної дорослої людини, але не дитини. Дитина вже знайшла ресурс у вашій особі, не позбавляйте її цього, не робіть її ще вразливішою та беззахиснішою, Спробуйте її обійняти, хоч частіше вона цього не захоче, але ваш рух до неї дасть їй зрозуміти, що вона може на вас розраховувати, коли буде зовсім несила.… Адже, як сказала Ерма Бомбек: «Дитина найбільше потребує вашої любові саме тоді, коли вона найменше на неї заслуговує».

✓ не кричіть і не говоріть дратівливих фраз «не плач». І не ставте жахливих батьківських питань, на які ніхто ніколи не знав відповіді: «Чому ти плачеш?», «Куди ти лізеш?». Забудьте про них!

✓ подбайте про фізичну безпеку: заберіть гострі й важкі предмети або відтягніть дитину від них.

✓ не кажіть отих найжахливіших батьківських слів: «Ну гаразд, на!» Саме з цих слів починається усвідомлення, що в мами чи тата є якась таємна кнопка, натиснувши на яку можна все змінити.