Змінити не можна залишити: що робити зі шкільною програмою з літератури?

37% українців не прочитали жодної друкованої книги за минулий рік, а кожен п’ятий молодий українець взагалі ніколи не читає книжки. Хто винен і до чого тут школа? «Освіторія» зібрала думки найпрогресивніших вчителів-філологів про те, як слід змінити шкільну програму з літератури.

Діана Мельникова

вчителька української мови і літератури

Нещодавно я мала дискусію з укладачами шкільної програми з літератури. Вони кажуть, що експертна комісія спирається на естетичну цінність творів. Тобто, до програми відбирають найкращі тексти. Із цим важко не погодитися. Але ця шалена кількість творів не дає нам змоги прочитати і обговорити прочитане. Книга — це естетичне задоволення, коли ми її прочитали і в захваті від цього, маємо потребу поділитися цим, обговорити з іншими. Чому ми не можемо робити цього в школі?

У старших класах вивчення літератури перетворюється на перегони підготовки до ЗНО. І, на жаль, ЗНО в такому разі не є рушієм до читання творів. Я цього року випускаю 11-й клас, і мої учні не зацікавлені в читанні. У кращому випадку вони читають скорочені тексти або методички з таблицями, і головне — зазубрити фактаж. Навіть учні, які читали твори повністю, не пам’ятають, які персонажі з якого твору — це фізично неможливо запам’ятати.

Програму з літератури треба переформатувати.

  • По-перше, прибрати хронологічний підхід — він не завжди актуальний.
  • По-друге, розглядати українську літературу в контексті світової — найкраще було б зробити інтегрований курс.
  • По-третє, зменшити кількість творів: включити до програми найкращі твори класики, а далі — вільний вибір вчителя.

світлини: Ната Коваль

Валентина Хоменко

вчителька зарубіжної літератури

Я викладаю зарубіжну літературу, щойно вона з’явилася в шкільній програмі. За цей час моє ставлення до неї змінювалося від ейфорії до повного її заперечення. Зараз вважаю, що зарубіжна література в старших класах має викладатися як курс за вибором.

Ми граємося з Міністерством освіти в обман. Міністерство удає, що за 6 уроків можна розібрати «Анну Кареніну», а вчителі вдають, що вони це роблять.

У програмі така величезна кількість творів, що дитина не може їх прочитати і сприйняти. А це переважно книжки, написані для професури, для вивчення в університетах. Ці твори не відповідають ні вікові, ні потребам дітей — вони не дають відповіді на їхні запитання. Твори в програмі — поза сумнівом є шедеврами світової літератури. Але це нічого не означає для школи. Бо експертна рада, формуючи програму, враховує інтереси дорослих людей, а не підлітків чи дітей. Діти часто не готові сприймати ці серйозні книжки, бо не мають життєвого досвіду і дистанції — сприймають усе буквально. У мене був випадок, коли учень ридав на уроках, коли вивчали «Анну Кареніну», бо його сім’я була в процесі розлучення. І це велика омана, буцім якщо ми заберемо предмет літератури зі шкільної програми, усі стануть невігласами і перестануть читати. Ця програма вже не робить дітей такими, які читають. На оцінку 12 балів дитина має вільно інтерпретувати текст. Тобто, міністерство, мабуть, вважає, що всі школи мають випускати готових культурологів, які вільно інтерпретують Толстого.

Насправді, завдання літератури як курсу для середньостатистичного учня — навчити працювати з літературним матеріалом на всіх рівнях — текстуальному, стилістичному тощо. Поки ми женемося за програмою, дитина нічого не читає і не вміє. А дітям, які справді читають, за цією гонитвою бракує часу проговорити, відрефлексувати, подискутувати. У будь-якому творі з програми закладений величезний дискусійний і проблемний потенціал, але на все це не вистачає часу.

Ігор Хворостяний

вчитель української мови і літератури

Зараз вчителі нарікають, що в дітей кліпове мислення, вони не можуть довго концентруватися на якомусь матеріалі. А як мислення може бути іншим, якщо в програмі 11-го класу 47 творів з української літератури до прочитання.

Програма укрліту в школі нагадує скорочену університетську програму для філологів. І складається враження, що ми з кожного другого учня робимо майбутнього філолога. Так не повинно бути. Читання має приносити задоволення, а програма зараз якраз робить навпаки.

Якби я писав програму з літератури, то використав би досвід закордонних шкіл. Там є поняття «курикулум» і немає переліку текстів, обов’язкових для прочитання. Є рекомендовані тексти, а вчитель на власний розсуд, залежно від потреб аудиторії і зацікавлень підлітка, із великого огрому творів може вибрати той, який буде цікавий дітям.

Тоді постає питання — як у такому разі складати ЗНО? Моя відповідь: ЗНО з української літератури не може бути обов’язковим. Його можуть складати ті, хто планує вступати на філологічні факультети.

Під час дискусії «Навіщо потрібна література в школі» на «Книжковому Арсеналі» художниця Євгенка Чугуй створила арт-конспект з найцікавішими моментами розмови

Що про програму з літератури думають підлітки?

Катерина Кіщинська

11-й клас

Курс літератури в школі складають, щоб показати якісь періоди літератури і характеристики цих творів: ось ми прочитали ці тексти і здаємо твір, де маємо підтримати офіційну позицію щодо цього твору. У нас більше претензій, як ми вивчаємо літературу, а не до того, що саме ми маємо читати.

Я, буває, читаю по 50 сторінок літератури на день, але це тому, що я дуже люблю читати і часто роблю це тоді, коли не слід цього робити.

Я не вважаю, що певні складні тексти діти не можуть сприйняти в школі просто тому, що вони діти. Якби після прочитання цих творів ми могли б це обговорити, розповісти, що цей твір збурює в нас самих, з яким нашим досвідом він перегукується, ці складні тексти були б цікавими. Я часто чую від знайомих і однокласників, що їм здається, ніби сучасна програма складена не для того, щоб читач отримав задоволення від читання, а щоб сформувати певний світогляд, що концентрується навколо патріотичного виховання, християнської моралі. З літератури тоді випадає багато тем і творів, які нагальні, дають відповіді на запитання підлітків.

Софія Туранська

8-й клас

У програмі 8-го класу є, наприклад, повість «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання». Нам кажуть, що це гарний приклад гумористичного твору в українській літературі, але не пояснюють, чому він гарний. Ми його читаємо і не розуміємо — у чому тут гумор, чому ці конфлікти є вдалими. Усе, що ми встигаємо на уроці — переказати сюжет і записати тему та ідею твору. При цьому нас навіть не питають, якою є ідея цього твору на нашу думку. Нам просто кажуть про єдине трактування повісті, і ми маємо написати свій твір на тему, чого мене навчила ця книга. А якщо вона нічого мене не навчила?

Фрагмент ілюстрації В’ячеслава Легкобита з авторської книжки «Хто що малює», виставлений на Книжковому Арсеналі. Цьогоріч тут серед сотні найважливіших літературних подій столиці відбувся ряд дискусій від «Освіторії», присвячених популяризації читання

Залишити відповідь