
Літо — найвдаліший час для гедоністичного читання: можна розстелити під духмяною липою плед, дістати з ланчбоксу мікс полуниці й чорнобоких черешень, вмостититсь якнайзручніше й гортати думки і сенси, поки крізь густе листя на сторінки спускаються сонячні зайчики. Читання має бути захопливим! Смачним, як лимонад з цитринами, м’ятою й корицею. Непередбачуваним. Може, не завжди легким, але книгу точно має хотітись взяти до рук ще і ще. Зібрали для вас ненудний список літератури для вчителів на літо 2026 і на дуже різний настрій.
Книжкові цікавинки рекомендують літературознавиця й публіцистка Богдана Романцова, журналістки Олена Юрченко і Галина Кричковська, вчителі Олександр Черкас і Анна Арінархова.
Ваш настрій:
філософський чи романтичний; «хочеться чуда і трішки вина»; втомлені після безсонної ночі й треба знайти однодумців з люті; рефлексивний — хочеться дізнатись більше про себе, життя і світ.

Що читати? Радить Олена Юрченко

«Вітер з Марса»
Ліна Костенко
видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
Доба Ліни Костенко триває. А нутро холодком дивовижі лоскоче відчуття: живемо в одну епоху з поетесою, яка тут і зараз, в ці ночі, пахучі від бузку й закривавлені після обстрілів, нотує душею: «А ми як ми. Ми знову у біді. Зависла доля на кривавих лезах. У нас тепер вже вдови молоді, і хлопці наші ходять на протезах…»
Свого часу Ліна Василівна вимушено не друкувала вірші 16 років поспіль через радянську цензуру. Нині ж маємо змогу в теперішньому часі відчути її власний досвід проживання війни. Зрозуміти, якою бачить нашу Україну поетеса зараз і 5, 15 чи навіть 30 років тому, адже «Вітер з Марса» вміщує поезії з 1993 до 2026 року. Ви навіть відчуєте, як Ліна дозволить вам, читачеві, торкнутись свого серця, яке в 96 любить, живе і бореться:
«…Бо що б у світі там не клекотіло, які б не панували фетиші, а є любов — жагуча пристрасть тіла й безмірна ніжність рідної душі».
Нову книгу Ліни Костенко, ймовірно, вам захочеться скрізь возити за собою — як скарб чи оберіг від зачерствіння. І жадібно читати по кілька сторінок в моментах, коли хочеться розради чи незримого світла натхнення. Неймовірна книга, яку буде за честь придбати кожному українцю.
Ваш настрій:
Творчий, мандрівний, загадковий. Ви готові до пригод, спраглі до любові й відкриті цікавим поворотам долі

Що читати? Радить Богдана Романцова
«Папуга Флобера»
Джуліан Барнз
видавництво «Темпора»
Щиро раджу цю книжку-життєпис Флобера, літературного вчителя Джуліана Барнза, де історія Флобера насправді є для головного героя ширмою, аби сховати власний біль і втрату. Дотепно, тонко і дуже розумно написано.
Барнз — один із найцікавіших сучасних британських авторів, букерівський лауреат і представник покоління блискучих прозаїків, до яких також зараховують Салмана Рушді та Ієна Мак’юена. Роман Папуга Флобера увійшов до короткого списку Букерівської премії і зробив автора відомим широкому загалу. Це не просто цікавий погляд на життя французького реаліста Ґюстава Флобера, це глибоке осмислення зв’язку кількох епох крізь призму життя конкретної людини. І, безумовно, данина поваги одного великого письменника іншому

Ваш настрій:
пізнавальний; саркастичний і прагматичний; хтось сильно напружує вас чи дратує (це може бути як сусід, так і ціла державна структура)

Що читати? Радить Олена Юрченко

«Закони дурості людської»
Карло Чіполла
видавництво «Наш формат»
Італійський історик-економіст Карло Чіполла написав ту рідкісну книгу, яку ви можете «проковтнути» за вечір, а потім ще роками згадувати в найрізноманітніших ситуаціях. Чільна думка автора: «Людина завжди недооцінює кількість дурнів, які її оточують».
Чіполла ділить людей на типажі і аргументує, чому найнебезпечніший з них — саме дурень, а не шахрай, корупціонер чи злочинець. Річ у тім, що шахрай діє раціонально, а тому передбачувано. Ну а дурість — хаотична, і саме це руйнує державні системи швидше й «ефективніше» за будь-який злий умисел. А оскільки наша аудиторія це освітяни — книга пояснює, чому хороша освіта автоматично не дорівнює мудрості. Один із законів Чіполли про дурнів стверджує, що дурість «не залежить від дипломів, статусу чи соціального походження». До слова, ця книга може добряче допомогти вчителям більш поблажливо й спокійніше ставитись до ірраціональної, дратівливої поведінки батьків, учнів чи колег, бо, як каже автор — «геть не все можна пояснити логікою!» Також «Закони дурості людської» дають прекрасну базу для бесід із учнями про критичне мислення, громадянську освіту й медіаграмотність.
Ваш настрій:
трохи ностальгічний і легкий; відпустковий, мрійливий. Ви вже перечитали по третьому колу всю Євгенію Кузнєцову і хочеться «у тому ж дусі»

Що читати? Радить Олена Юрченко
«Мене звати Дуся»
Єлизавета Бурштин
видавництво «Лабораторія»
Це роман про пам’ять, любов і прийняття, що змусить вас сміятися і плакати.
У селі, назву якого знають лише місцеві, горить сливове дерево і будинок, де колись жила велика родина. А в іншому з’являється Дуся — доросла дівчина з плюшевим драконом у руках, чорними руками та розгубленим поглядом. Вона не пам’ятає нічого про себе і не знає, де її дім. Але життя кожного, хто її зустріне, зміниться назавжди. «Мене звати Дуся» — це історія про пошук себе, дому, власної пам’яті та любові. Про страхи, які ми несемо з дитинства, втрати й відчайдушне прагнення бути видимими. І про те, як іноді чужі люди стають найріднішими. Цей роман поєднує психологізм із магічним реалізмом, створюючи атмосферу, де вигадка і правда переплітаються у складний, але захопливий клубок.
Ваш настрій:
добросердий і емпатичний; ви рефлексуєте досвід власного батьківства й побудови кар’єри після появи малюка в родині або тільки замислюєтесь про можливе поповнення у сім’ї

Що читати? Радить Галина Кричковська

«Ми знайдемо свого Марселя»
Інна Мірошниченко
видавництво «Стретович»
Це автобіографічна розповідь адвокатки, мами чотирьох дітей та громадської діячки і правозахисниці, яка допомагає дітям-сиротам. Інна Мірошниченко чесно й без прикрас розповідає, як нині живуть в Україні діти-сироти й чому в країні не має бути дитячих будинків у тому вигляді, в якому вони є зараз. І розкриває кожен крок процесу усиновлення й адаптації дитини в новій родині. Тут є і прагматичні сторони — як то конкретний перелік документів для батьків, які мріють про дитину, так і зворушливі моменти з сімейного життя самої Інни та усиновлених її родиною діток Марселя й Ангеліни.
Ця книга стала несподіваним потраплянням в душу. В авторку закохалась із перших сторінок і в їхню сім’ю теж. І причин тому кілька. Перша і найголовніша — щирість. Інна пише про себе як на сповіді самій собі, коли не треба додраматизовувати, докручувати сюжет. “Я не вивожу”, “я не вмію говорити чоловікові я тебе люблю в усі ті моменти, в які я це відчуваю”, “мені важко витримати дитячу істерику”, але я це приймаю у тих межах, що не перетинають кордонів інших людей. Чесність із собою і така ж чесність, коли вона розповідає, як долає негаразди. Наприклад, я додала спорт — стало легше, я медитую — мені це допомагає організуватися. Друге –- це недосяжна любов до дітей і чітке переконання, що діти повинні мати сім’ю. Мене дуже надихає, коли людина, розставляючи пріоритети в своєму житті, приватному часі, каже: «Моя місія — в пріоритеті. Третє — це людина з таким світлим шляхом усиновлення. Навіть якщо ви ніколи про це не думали, не замислювалися над тим, а як я можу подарувати маленькій людині достойніше дитинство або просто дитинство — візьміть книгу, прочитайте. Це наче в церкву сходити: поговорити з Богом, поставити свої питання собі ж, поплакати і, можливо, змінити своє життя, а, ймовірно, не лише своє. При цьому книга читається на одному подиху, як щоденник дуже близької по духу душі.

Ваш настрій:
Бунтівний. Не настрій, а справжній шторм! Поточна реальність з її необхідністю бути «хорошим і правильним», бо «так від вас чекають» надміру вас втомила й потрібно «відірватись» — через читання «нестерильної» літератури включно

Що читати? Радить Олександр Черкас

«Октопада їсть гнилі зуби»
Лев Старий
видавництво Ліра – К
Іноді укрліт нагадує мені чемну відмінницю: охайну, виховану, з правильно розставленими комами. А потім приходить Лев Старий зі своєю «Октопада їсть гнилі зуби» і вибиває двері ногою. Тож якщо ви теж вважаєте, що нашій літературі бракує дивних, ризикованих і жанрово сміливих текстів — матимете тепер дуже переконливий контраргумент.
Що ховають сторінки цієї дивацької книги? Вона схожа на морський кошмар, у якому «Мобі Дік» зустрівся зі сплатерпанком, добряче напився і прокинувся у світі, де цинга, гнилі зуби, венеричні хвороби та людська жорстокість давно стали повсякденною реальністю. Тут китобої зовсім не схожі на романтичних героїв пригодницьких романів. Вони смердять, хворіють, калічаться, п’ють і повільно розвалюються на очах читача. І світ навколо них розвалюється не менш старанно. Корабель «Товстунка» нагадує плавуче чистилище. Тут алкоголь ллється рікою, людська гідність давно дала течу, а життя коштує менше, ніж черговий улов. І все це описано настільки натуралістично, що подекуди хочеться відкласти книжку, а потім чомусь продовжити читати.
Особисто я прочитав цю книжку за одну ніч у бомбосховищі під час масованої ракетної атаки. Десь над головою летіли ракети, а в руках була «Октопада їсть гнилі зуби». Складно уявити атмосферніший спосіб знайомства з цим текстом. Найдивніше, що за всією цією фізіологічною вакханалією ховається історія про людину. Самотню, зламану, вразливу. Автор раз у раз нагадує: найстрашніше чудовисько тут не в морі. Стилізація не завжди тримає висоту, деякі діалоги часом випадають із загального тону. Але коли текст потрапляє в нерв — потрапляє без промаху.
А фінал… Фінал схожий на момент, коли автор бере читача за комір і каже: «Тепер дивись». І ти дивишся. Хоча дуже не хочеться. Чи рекомендую? Так. Але це приблизно як рекомендувати шторм, гарячку або нічний кошмар. І так, назва спершу здається цілковитою нісенітницею. Але після прочитання раптом розумієш: іншої назви в цієї книжки просто не могло бути.
Найцікавіше тут навіть не кров і не гниль. Найцікавіше те, що сучасна українська література вже настільки доросла, що не боїться бути потворною. Бо іноді про людину більше правди розповідає потворність, ніж краса.
Ваш настрій:
Дуже «людський». Рефлексивний, гуморний, хочеться відчути спектр різних емоцій. Може, ви давно не були в театрі, але тут і зараз є змога потрапити «всередину п’єси» й відчути щось колюче, трепетне й людське, навіть якщо ви просто сидите ввечері на підвіконні у своїй квартирі

Що читати? Радить Анна Арінархова

«Про що ця п’єса?»
Наталка Ворожбит
видавництво Артбукс
Багато хто полював на «Книжковому Арсеналі» за цією книгою від сценаристки одного з улюблених серіалів українців «Спіймати Кайдаша». Дебютна збірка драматургині Ворожбит розлого представляє її творчість аж за два десятиліття поспіль. Які тексти у вас буде змога прочитати? Сценарій «Змішані почуття» і 6 п’єс: «Зерносховище», «Саша, винеси сміття», «Погані дороги», «Зелені коридори», «Неіснуючі» і геть новесенька п’єса «Про що ця п’єса?» — її ще не ставили в театрі.
На що чекати у творах пані Наталки Ворожбит? На іронію та гостру спостережливість, з якою авторка змальовує сучасне життя та історичні події, які проживали і проживають українці. Чого ви там точно не знайдете: «гумових» персонажів, які виголошують пафосні «джіпітішні» промови про велич духу. Але ці герої — живі. Точно живі! Вони сваряться, жартують, чогось бояться й помиляються. Ворожбит створює не героїв — радше, просто людей, за якими у вас є змога піддивитсь через шпарину.