Зірки — про вчителів, які змінили їхнє життя

До Дня вчителя знамениті й успішні митці розповідають про педагогів, які стали найважливішими для них, радили жити «трохи небезпечно й не підкорюватись», дарували своїм учням дороге концертне вбрання, вчили правильно підвищувати голос та вели діалог з підопічними латинськими приказками.

Джамала

народна артистка України, переможниця Євробачення-2016

Хочу розповісти про Наталію Олексіївну Горбатенко — вона та сама вчителька, яка мене надихає. Пані Наталія зустрілась на моєму шляху у скрутний момент, коли я готова була зневіритись у своєму таланті й правильності обраного шляху, перекреслити мрії та закинути навчання в консерваторії.

На другому курсі консерваторії в програмі з’явився предмет «Оперний клас», де ми вивчали партії з опер, а потім виконували їх у спектаклях. Наталія Олексіївна була концертмейстером оперного класу — педагогом, який розучував з нами партії та готував до виступів. У мене не виходило — ніяк не вдавався технічно важкий вокальний хід. Наталія Олексіївна вселила в мене надію, казала, що потрібно правильно займатись і тоді на мене чекає успіх.

Звучить дуже просто, але тільки професійні вокалісти зрозуміють, наскільки це важкий труд. Це і заняття вокалом кілька годин щодня, і осмислення самої партії, і підготовка до виступу, і осмислення після виходу на сцену. Процес у режимі нон-стоп, який виснажує.

Через деякий час стало зрозуміло, що всі слова Наталії Олексіївни, всі її музичні дороговкази дієві. Пані Наталія — чудова людина, ми з нею обговорювали все — музику, наречених, вбрання. Вона стала моєю подругою, ми дружимо сім’ями, називаючи одна одну мамою та донькою.

Знання, які ми отримуємо від наших вчителів, — це цеглинки, з яких складається наша особистість. Я вдячна кожному педагогу, який зустрівся на моєму життєвому шляху.

Фредерік Беґбеде

французький письменник, автор бестселерів «99 франків» та «Кохання живе три роки»

Я ніколи не забуду свого вчителя літератури з коледжу. Як же було нудно, аж до шаленого позіхання, слухати від шкільних вчителів літератури їхні кволі намагання донести «високі цінності» у наші голови через твори відомих письменників. Тож, будучи учнем, я ніц із того не запам’ятав і навіть не сприймав, настільки то все було нудно й пролітало повз вуха.

А ось мій вчитель у коледжі вчив нас, невігласів-студентів, на прикладі життів видатних — Шарля Бодлера, до прикладу. Автор книги «Квіти зла» казав: «Щоб бути хорошим письменником, потрібно завжди бути трохи п’яним, жити небезпечно, ніколи не підкорюватися. І не здаватися! А ще — пробувати завжди щось нове».

Ось тоді я вуха й нашорошив (сміється). Це було дуже цікаво і незвично відкривати для себе відомих класиків зі сторони їх реального буття, їхнього побуту, вчинків та поведінки. Бо саме це робило їх великими та значущими у плані літератури. Це все те, що стояло за їхніми шедевральними творами. Тому мій величезний привіт всім вчителям України у їхній День. Будьмо!

Катерина Кухар

прима-балерина Національної опери України, зірка світового балету

Педагоги, які допомагали мені без жодної користі та дали можливість реалізуватися таланту — легендарні зірки балету Тетяна Таякіна та Валерій Ковтун. Вони за власним бажанням репетирували зі мною, ділилися секретами танцю, безкорисливо дарували свій час.

За рік до того, як я закінчила навчання, мій вчитель переїхав жити в Німеччину, і тільки через мене директор хореографічного училища Тетяна Таякіна взяла наш клас — це був єдиний її випуск за всю практику. Її робота зі мною була на вагу золота. Саме завдяки пані Тетяні я вперше зробила на іспиті аж 64 фуете (віртуозний рух класичного танцю — «Освіторія») — це максимально можлива кількість.

А після випускного вона подарувала мені свою пачку «Чорного лебедя». Мені це вбрання шалено дороге, адже самій пачці вже понад 40 років. Вона не обвисає й сидить ідеально — не порівняти з тими, які роблять зараз. Коли танцюю за кордоном, мене завжди запитують, де я пошила такий шикарний костюм. Колись у ньому на найбільших світових сценах сяяла в промінні слави Тетяна Таякіна, чиїм іменем у деяких країнах навіть названі балетні школи.

Вона дала мені чимало цінних порад, якими й зараз користуюсь на практиці. Наприклад: «Що б у вас не відбувалось у житті, запам’ятайте: ви заходите в зал, зачиняєте двері та залишаєте ваш настрій за ними. Зостаєтеся один-на-один з танцем».

Олександр Стоянов

прем’єр балету Національної опери України, зірка світового балету

У 17 років я не планував зв’язувати своє життя з класичним танцем, і в училищі мріяв про іншу професію. Людина, яка вплинула на мою долю, вибір фаху та навіть місце проживання — педагог Володимир Денисенко. Саме він перший сказав мені: «У тебе великий талант!», і навіть коли я на репетиціях не хотів працювати в повну ногу, Володимир Андрійович влаштовував усе так, що я викладався по максимуму.

Пан Денисенко — геніальний педагог, який випустив мало не половину впізнаваних у світі артистів балету. Саме його віра в мене та праця, яку він вкладав у розвиток моїх здібностей, змусили передумати та пов’язати життя з балетом.

Коли я випускався з хореографічного училища, отримав чимало пропозицій від театрів багатьох міст України, але пан Денисенко, чия думка для мене найавторитетніша, порадив танцювати в Національній опері України. За цю пораду вдячний досі.

Дмитро Ступка

актор театру та кіно

Мій найбільший вчитель у житті — дідусь Богдан Ступка. Це завдяки йому моя акторська кар’єра почалася в 5-річному віці зі слів «Мамо, де ти? Я боюся!» Саме тоді я вперше вийшов на сцену в спектаклі «Майстер і Маргарита», де Богдан Сильвестрович грав головну роль. Я був хлопчиком, у кімнаті якого відьма Маргарита все потрощила. Пам’ятаю, як злякався великої кількості людей у залі. А після спектаклю дідусь купив мені морозиво й привітав з дебютом. Потім він взяв мене в спектакль, де грав дорослого Шевченка, а я — малого.

Я тоді зрозумів: без сумнівів, хочу бути актором. Коли я був студентом театрального, дідусь радив: «Запам’ятай, актору треба говорити голосно. Дуже голосно! Щоб тебе останні ряди й гальорка чули так само, як і перший ряд». А ось як мені грати — ніколи не повчав. Саме Богдан Сильвестрович прищепив мені знання: грати треба так, наче все по-справжньому. Я досі в шаленому захваті від його гри в «Майстрі і Маргариті».

Дідусь настільки вживався в роль та віддавався до останньої краплі, що після спектаклю до нього «швидка» постійно приїжджала. Мурашки по шкірі, коли згадую, як він вибігав у зал і починав зі всієї сили лупити в двері під час однієї зі сцен! Тому і сам зараз стараюсь на сцені та в кадрі віддаватись на всі сто відсотків.

Борис Бурда

український журналіст і письменник, бард, зірка інтелектуальних ігор «Що? Де? Коли?» та «Брейн-ринг»

Мені дуже таланило на вчителів. Саме їм завдячую своїм успіхом. І їх багато! З теплотою згадую Олександру Михайлівну Пахомову, вчительку російської мови в початковій школі. Чарівна жінка, море шарму, а крім того — розумна й дуже спостережлива. Вона постійно хвилювалась, що мені нуднувато на її уроках у 5-му класі, адже поводився я досить бешкетно.

Тож знайшла на мене управу: учнівські роботи, які їй здавали на перевірку… ділила зі мною порівну. Так-так, я мав перевіряти зошити нарівні з учителем. Але в школі мені всі довіряли: з 3-го класу мав «автоматичну грамотність» та не робив помилок. Я не сперечався через додатковий обсяг роботи — ба навіть трохи пишався.

Пам’ятаю, яким організованим та акуратним був наш історик Товій Аронович Фукс. Одного разу він сказав мені: «Борисе, запам’ятайте на все життя: дуже важливо віддавати до копійки та чітко день-у-день навіть найменші борги. Це може бути мізерна сума, але це докорінно змінить думку інших про вас».
Згадую цікаву історію з викладачем з вищої математики. Коли Давид Мойсейович Завадський приймав у мене іспит, з подивом прочитав характеристику від педагога, який вів у мене практику. Там було написано: «Пропустив 14 занять із 18, але, тим не менш, заслуговує оцінки «відмінно».

Давид Мойсейович сказав: «Те, що ви користуєтесь повагою педагога з практики — це добре. Але він добряче розпалив мою цікавість — зараз я вас детально розпитаю!» І дійсно, питав багато. Але я не почувався наляканим, адже це була приємна бесіда, тон якої був не з розряду «Оце я зараз тебе на чомусь спіймаю!», а розмова на рівних.

Кумедна історія трапилась і на іспиті у педагога Михайла Борисовича Призанда, який викладав дисципліну «Контрольно-вимірювальні прилади та автоматика». На іспит зайшла людина, яка надто переймалась моїми успіхами (наш майбутній завідувач кафедри) і каже Михайлу Борисовичу: «Цьому хлопцеві став четвірку. Він думає, що знає все на світі! Треба його трохи спустити на землю».

Педагог кивнув і відповів: «Я зроблю це, але в мене свої методи». Взяв мою заліковку, написав у ній «відмінно» і тільки після цього почав мене запитувати. Але запитував так, що з мене сім потів зійшло!

Ще один неперевершений педагог у моєму житті — Людвіг Осипович Кон. В СРСР було великою екзотикою зустріти викладача з паспортною національністю «фламандець» та місцем народження «Париж». До того ж він був сином головного інженера бельгійського трамвая в Одесі.

Одного разу він запитав мене на практичному занятті: «А чому це ви, Бурда, лінуєтесь?» — «Я вже все зробив!» — «Та не може бути. Порахували три точки?» — «Порахував одну, і з мене досить» — «Ну то як це звучить?» — «Функція квадратична, коефіцієнт тільки при квадраті. Значить, друга точка — нуль, а третя — симетрична й належить до осі абсцис». Він на мене сумно-сумно подивився, знизав плечима і каже: «Ось я теж був таким, як і ти, в молодості. Але були мені від того одні неприємності!» Та процитував латинську приказку «Quod licet Jovi, non licet bovi» («Що дозволено Юпітерові, не дозволено бику»). Я йому відповів: «A bovi major discit orare minor» («У старшого бика вчиться орати молодший»), і він усміхнувся: «Добре, що ми розуміємо один одного». Це дуже важливо — мати педагога, котрий розмовляє з тобою латинськими приказками!

Залишити відповідь