30 травня відбулася одна з найбільших глобальних освітніх конференцій Т4 «Освіта після Covid-19». Захід пройшов онлайн, у ньому взяли участь понад 100 тисяч педагогів та експертів з усього світу, а синхронний переклад українською забезпечила ГС «Освіторія». Однією з наскрізних тем конференції був добробут вчителя. Чому вчителі важливі та якою буде школа після пандемії — про це дискутували Віджіта Патель, директорка корекційної школи Swiss Cottage School та Центру розвитку досліджень у Лондоні, і Хіба Балут, керівниця середньої школи в Лівані, вчителька біології та фіналістка Global Teacher Prize 2018. Ми записали ключові тези спікерок.
Якою буде наша «нова норма» — як виглядатиме освіта після пандемії?
Надзвичайно важливо для нас усвідомлювати, що ми зараз живемо в період кризи, що розгортається, і поки ми намагаємося впоратися з викликами, ми не можемо знати напевне, якою буде ця «нова норма». Змін потребують і навчальні програми, і шкільна екосистема, і саме наше уявлення про навчання. Як на мене, маємо думати більше про процес: як ми будемо змінювати освіту, щоб учителі, діти та їхні батьки були в центрі цієї нової системи. Маємо думати про «нову норму» дуже гнучко — будь-які рішення, які ухвалимо зараз, готуватимуть нас до можливих майбутніх змін і адаптацій.
Світ після Covid-19 буде однозначно інакшим. Маємо змінити парадигму освіти і перейти до навчання через практику — learning by doing. Сьогодні бачимо, що наші навчальні програми наповнені контентом, знаннями, а не навичками. У центрі нової програми має бути добробут — потрібно прибрати з неї зайве і наповнити її тим, що розвиватиме стійкість і емоційне здоров’я вчителів та дітей. Якщо у вчителів все ок, тоді все ок у цілого суспільства.
Чому добробут і здоров’я вчителя такі важливі для світу після пандемії?
Якщо раніше ми могли ще сперечатися, чи важливим є добробут і самопочуття вчителів, то зараз стало очевидним, що це має бути вбудовано в усю систему освіти. Маємо подумати про втрати, яких зазнали вчителі та родини їхніх учнів: втрата членів сім’ї, друзів та сусідів, втрата звичних щоденних ритуалів і спілкування. Фактично ми всі пережили втрату того, що звикли уявляти під поняттям «школа» як соціальний досвід.
І поруч із цим маємо пам’ятати, що довкола пандемії досі так багато невизначеності. Звісно, сьогодні всі хочуть назад до школи — назад у те соціальне середовище, у школу як хаб, школу як серце спільноти. Для мене самопочуття вчителів та учнів буде фундаментальним у цьому перехідному періоді повернення назад до школи. Важливо дати вчителям свободу і автономію вирішувати, за допомогою яких компонентів можна досягти відчуття впевненості та комфорту в класі. Також важливо, щоб ми не починали «з нуля», а забезпечили вчителям можливість обмінюватися найкращими практиками, ділитися тим, що працює.
«Хороша мати — як школа, вона здатна виховати націю добрих людей» — це цитата з вірша одного відомого єгипетського поета. Маємо розуміти важливість школи: якщо вчителям не добре у школі, вони не здатні виховати наступне покоління у цінностях добра, емпатії, солідарності. У «новій нормі» солідарність вже є глобальною — до вчительської конференції Т4 приєдналися понад 100 тисяч людей з усього світу.
Вчителі подібні до лікарів — під час карантину ми лікували з дому. Знаєте, зазвичай вчителі кажуть: «Я в нормі». Але зараз навряд чи хтось із нас справді почувається нормально: ми не ок щодо дистанційного навчання, ми не ок у навчанні в класі, багато вчителів по всьому світу ще й не отримують грошей за свою роботу — тож ми зовсім не ок. Але попри це я вірю, що все іде зсередини, з надії і світла всередині нас. Тому ми разом з лікарями перебуваємо на передовій пандемії, ми продовжуємо виконувати свої обов’язки, і це дає нам силу і радість передавати цінності і виховувати націю добрих людей.
Ця конференція недаремно називається Т4: вчителі важливі для самих себе, для учнів, для їхніх сімей і для цілих спільнот. Коли думаємо, чому ми важливі, варто пам’ятати про ці чотири напрямки і про те, що наше самопочуття й емоційний стан відбиваються на всіх цих сферах.
Як зробити добробут пріоритетом в освіті майбутнього?
Вчителі вкладають так багато у стосунки з дітьми, вони мають глибоке знання про поступ і стан учнів. Маємо тримати у фокусі цю картинку цілісного розвитку дитину. Вчителі проявляють інновативність, адже викладають у ситуації непередбачуваності. Тож зараз ми збираємо, як пазл, відомості про те, як діти пройшли через досвід дистанційного навчання і карантину, як це вплинуло на них. Потрібно давати вчителям автономію і простір, щоб вони змогли «розпакувати», виявити, де зараз діти, як вони почуваються, якими можуть бути наступні кроки і як вчителі можуть допомогти учням.
Іншими словами, необхідно створити «навчальну програму одужання». Що точно має бути в ній? Простір і час для рефлексій вчителів. Жодні рішення зараз не повинні спускатися згори. Вчителі — професіонали своєї справи, маємо почути їхній голос, що вони думають про «редизайн» навчання після пандемії. Сила освіти в тому, що вчителі мають можливість обмінюватися ідеями, рішеннями, інноваціями. Ми не маємо єдиної відповіді на всі виклики пандемії, але можемо знайти різні шляхи розв’язання з того, що ми почуємо від учителів і дітей.
Усвідомлення вчителями власного стану є запорукою того, що вони і дітям зможуть допомогти розвивати стійкість та емоційне здоров’я.
Ми не повинні чекати на дозвіл згори для того, щоб почати змінювати наші навчальні програми. Система освіти дає нам стрижневі, засадничі речі — що є пріоритетом, які компетентності повинні мати учні. Але школи мають достатньо гнучкості й свободи, щоб персоналізувати програми, пристосувати їх до потреб учнів. Вчитель — лідер у класі, він найкраще знає запит своїх учнів саме в цей момент, знає, через що пройшла кожна сім’я під час пандемії. Тому саме зараз час для персоналізації програми, де вчителі вирішують через які інструменти розвивати м’які навички дітей, якості та цінності. Тільки з такою автономією вчителі зможуть виховувати своїх учнів як активних громадян своїх спільнот і глобального світу.
