Закохана бунтарка, а не «вічно хвора»: 8 неймовірних фактів про Лесю Українку

Багато десятиліть поспіль образ Лесі Українки цензурували, недооцінювали й применшували. У 84% українців образ мисткині асоціюється зі стражденною жінкою, прикутою до ліжка. Більшість не знає її справжнього імені. Тож настав час нового знайомства з культурною героїнею — яскравою, авантюрною і феміністично налаштованою. Першою українською модерністкою, фольклористкою і громадською діячкою Ларисою Косач-Квіткою, чий 151 рік від дня народження Україна святкуватиме 25 лютого.

Дитина-індиго, хоумскулер і адепт Life-Long Learning

Якби Леся жила в наш час, про неї неодмінно казали б: дитина-індиго. У чотири роки дівчинка навчилася читати, п’ятирічною почала писати драматичні твори, у шість майстерно вишивала. А перший вірш «Надія» написала дев’ятирічною — у ньому співпереживає тітці Олені Косач, яку арештували й відправили у заслання.

Лесина мати Олена Пчілка боялася негативного впливу російської гімназії на своїх дітей. Тож донька (як і решта дітей родини Косач) до п’ятого класу навчалася вдома. Олена Пчілка самостійно розробила для дітей шкільну програму. Лесю виховували в суворих правилах: у домі Косачів не було дитячих книжок. Олена Пчілка вважала, що це погано впливає на дитячі смаки, тож давала читати дітям твори іноземних авторів — від Даніеля Дефо і Жюля Верна до Мігеля де Сервантеса.

Але й після десятирічного віку Леся продовжувала отримувати приватну освіту. Адже лікар Станіслав Сухачевський поставив їй діагноз «костоїд». Леся займалась із приватними вчителями грецькою та латиною. Матір допомагала з опануванням французької та німецької. І вже в зовсім юному віці Леся стала тогочасною амбасадоркою Life-Long Learning: самотужки опанувала англійську, грецьку, латину, польську, болгарську мови. А трохи згодом взялася за вивчення грузинської, шведської та іспанської.

Гру на фортепіано дівчина опановувала у дружини Миколи Лисенка Ольги О’Коннор, а малювати її навчали в школі Олександра Мурашка.

Плавчиня, танцюристка й дівча-стрибунець

До дев’яти років імунітет Лесі як-не-як давав відсіч туберкульозу, і за фізичними показниками дівчинка нічим не відрізнялася від однолітків. Разом із братом Михайлом вона бавиться в рухливі ігри, стрибає «стрибогами», «гімнастує». Полюбляє танцювати, лазити мотузяною драбиною, бігати наввипередки, плавати й лазити по деревах. А ось до традиційних «дівчачих» забавок Леся аж надто байдужа, їй до смаку хлопчачі ігри.

Інтелектуальні ігри Леся теж обожнювала. Наприклад, написати оповідку-експромт на будь-яку тему за короткий час на пів аркуша. Саме з такої гри народилось Лесине оповідання «Жаль».

Феміністка й сердечна подруга

Лесю Українку обурювало, що суспільство толерує неповажливе ставлення до жінок, немов ті — безмовні істоти. Тож і у творах письменниці ми спостерігаємо появу абсолютно нового типу жінки, яка самостійно обирає, як жити, як розпоряджатися грошима і власним тілом. Переконайтесь у цьому, прочитавши Лесину статтю «Новые перспективы и старые тени: новая женщина в Западноевропейской беллетристике».

«Про жінок Леся Українка писала саме із жіночої точки зору. Писала практично про нас із вами, сучасних українок. В одному з листів до матері Леся каже дуже важливу річ: «А історію Мавки може лише жінка написати». Дуже довго цією фразою ніхто не хотів скористатись як ключем, — розповідає під час відкритої лекції в Мистецькому Арсеналі професорка і доктор філологічних наук Віра Агеєва. — А в поетичній драмі «Камінний господар» уперше в європейській літературі історію Дон Жуана написала ЖІНКА. До того ж у творі змальовано новий образ жінки-індивідуалістки».

Не тільки Леся, а й загалом родина Косачів-Драгоманових може похизуватися тим, що всі жінки, окрім реалізації власних талантів, відігравали важливі соціальні ролі. Оксана Драгоманова, наприклад, стала дипломаткою і представляла інтереси України під час Паризької мирної конференції.

Про особливу дружбу між Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською ви теж, напевно, чули. Припускаємо, що і до ваших вух долітала фраза Юрія Андруховича з вірша «Bad company» — «Леська і Олька лесбіянки». Хоч і є чимало пліток, що між письменницями були любовні стосунки, та ніхто з дослідників не зміг справді довести це. Натомість листами жінок струмує неприкрита турбота й ніжність одна до одної. Звертаючись до Ольги, Леся каже «мила пані Ольга» чи «Liеbe, Liеbste Wunderblume» (мила, чарівна квітка). А ще подруги полюбляли звертатись одна до одної в третій особі: «хтосічок», «хтось біленький», «хтось чорненький». Але ось що важливіше: жінки щиро співпереживають одна одній в листуванні, детально обговорюють нові твори одна одної, підбадьорюють у часи творчих криз.

Закохана бунтарка

Взаємного щасливого кохання та радощів шлюбу на довгі роки Леся Українка у своєму житті так і не пізнала. Вперше і всерйоз дівчина закохалась у 15 років у статного і «видного» 17-річного студента Максима Славицького. Вони разом працювали в гуртку «Плеяда», спільно перекладали німецьку поезію Генріха Гейне. У листах Лесі до рідних парубок фігурував як «пан Максим». Йому вона присвятила поезію «Сон літньої ночі»: «Кохана в ту ніч обгорнула мене, приснилась мені люба доля прекрасна, приснилось невидане щастя дивне».

24-річною дівчиною письменниця закохалась у чорнобрового студента Нестора Гембарашвілі, який орендував у Косачів одну з кімнат у квартирі поряд із Ботанічним садом у Києві. Хлопець допомагав Лесі з вивченням латинської мови, вона ж стала його «репетиторкою» із французької. Про Нестора дівчина часто з трепетом згадувала в листах. Але її почуття не було взаємним, він одружився з іншою. «Попався, жучку, в панську ручку», — не без сарказму прокоментувала Леся його вибір в одному з листів.

Коли вже письменниця хворіла на туберкульоз кісток, у Ялті познайомилась із молодим і красивим марксистом Сергієм Мержинським. Та дослідники переконані, що й тут Лесині почуття не знайшли взаємності. Мержинський хворів на відкриту форму туберкульозу, і два місяці поспіль вона не відходила від ліжка важкохворого аж до самої його смерті. Читала, прикладала примочки на лоб, домогала вести ділове листування. Ось що згадує сама письменниця: «…Відноситься він до мене так, наче я з тонкого шкла, що можу впасти і розбитись. …Все повторяє: «Я сознаю, что это страшный эгоизм с моей стороны, но я не в состоянии был бы отпустить вас теперь, нет, безусловно, не в состоянии».

Та розплата була неминучою. Климентій Квітка, тоді ще її добрий друг, а в майбутньому чоловік, напише в листі до Дмитра Косарика: «У Мінську Леся Українка нажила нову хворобу — туберкульоз легенів».

Із фольклористом Климентієм Квіткою, якого Леся ще називала «Кльоня» або «Квіточка», письменниця довгий час жила в цивільному шлюбі, і палких любовних почуттів до цього чоловіка не мала. Цікаво, що Климентій був на 9 років молодший за неї (їй було 27, йому — 18), і це рвало на шмаття тогочасні шаблони. На шлюбі наполягла Олена Пчілка, хоч їй і не особливо подобався майбутній зять. Вона переживала, що за доньку казатимуть недобре поза очі. Родина Квітки теж добряче тиснула. Ось що згадує кузина Лесі, Аріадна Труш: «Лесине замужество було незрозуміло. Квітка моїх літ, він був гарний хлопець, способний, добре грав на фортепіано. Чи Леся любила його? Воно не випадало на те і повідомлення про її заміжність було несподіванкою. Можна сказати, що Леся виховала його, впливала на нього».

Вишукана, але скромна модниця

Витончений смак і відчуття стилю прищепила Лесі матір. Цікаво, що саме Олена Пчілка започаткувала моду на носіння вишиванок серед українок, хоча в ті часи все українське злісно забороняли. Тож ми не випадково бачимо Лесю на світлинах в аристократичних сукнях і ошатних блузках, зі стильними аксесуарами. Письменниця слідкувала за європейськими модними трендами, але й надто розкішного вбрання не любила, віддаючи перевагу скромним, але якісним і гарним речам. А хворобу, що вразила її руку, майстерно маскувала пошитою на замовлення рукавичкою.

Проєвропейська, виступала проти російського імперіалізму

«Леся Українка була, є і залишиться нашим «паспортом на європейськість», — зауважила під час творчої зустрічі письменниця Оксана Забужко.

Леся Українка часто подорожувала й ділилася думками про ущемленість українського народу порівняно з європейцями.

«Чим більше бачу вільного світу, тим більше печуть мене невидимі кайдани на моїх руках», — говорить вона в листі, написаному під час поїздки до Берліна та Відня на лікування. Письменниця була переконана, що українцям у першу чергу варто сподіватися на себе й не чекати допомогти зі сторони. Вірила, що свобода починається в кожній окремій людині, і що більше збереться таких людей, то швидше вони здобудуть омріяну свободу.

До слова, Лариса Косач мала намір зректися російського громадянства та плекала думки про отримання австрійського. Писала: «Готова б хоч в абіссінське (тут йдеться про Ефіопію, — авт.) горожанство перейти, аби не бути російською підданою, бо підданства того зовсім не вважаю ні за яку національну ознаку (скоріше за національне нещастя)». Та протягом життя вона так і не стала громадянкою іншої країни, бо у Відні, за її словами, теж почувалася чужою.

Лілія, Саламандра, Зея, Блакитна троянда

Своїм головним наставником і вчителем Леся Українка, яку Іван Франко називав «єдиним мужчиною в українському письменстві», вважала Драгоманова. Без його погодження, як кажуть, вона не написала жодного рядка, настільки вони були близькі. Вплив Драгоманова був таким сильним, що коли той висловив жаль, що поетеса перестала вивчати англійську мову, незабаром вона взялася за навчання з подвійною наснагою. Драгоманов радив Лесі різні наукові книжки, просив робити переклади. Свій псевдонім «Українка» запозичила ще 13-річною в Михайла Петровича, який підписувався «Українець». Ось так вона й підписала свій перший надрукований вірш «Конвалія»: Леся Українка.

До слова, у Лесі було бага-а-ато імен, якими вона час від часу користувалась. Ось лише деякі з них: Лілія, boule vagabonde, Фея, Саламандра, Зея, Косач-Квітка, Блакитна троянда.

Реформувала мову

Леся Українка разом з Іваном Франком, Михайлом Старицьким та Оленою Пчілкою багато сил доклала до модернізації та реформування літературної української мови. Цей процес отримав назву «кування» — нові слова виковуються і творяться наново. Саме так Леся «викувала» неологізми «промінь» і «провесна». Старицький подарував мові слова «мрія», «майбутнє». Авторству Франка завдячуємо появою слів «привид», «чинник», «отвір», а Олена Пчілка збагатила нас словами «переможець», «мистецтво», «палкий», «нестяма».

Поділитися цією статтею