6 фактів про Стуса, які доводять, що він надзвичайно сучасний

Книжка журналіста Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» стала найбільш запитаною в книгарнях та онлайн-магазинах цього тижня. 19 жовтня суд зобов’язав автора і видавця видалити з книжки згадки про Віктора Медведчука. На радянському процесі, де засудили поета-дисидента, Медведчук був його адвокатом, виділеним державою. 
Василь Стус — символ непохитності переконань: за захист української мови і культури та боротьбу за права людини радянська влада двічі засуджувала поета. А його смерть у таборі для політв’язнів досі залишається нерозгаданою таємницею. Ми зібрали 6 фактів про поета-борця, які досі вражають.

Робив промо української мови, коли це ще не було трендом

Усім відомо, що Василь Стус був учителем. Після закінчення педагогічного інституту в місті Сталіно (тепер Донецьк) та служби в армії він викладав українську мову та літературу в Горлівці. Радянська влада вважала українську мову «неперспективною» і всіляко витісняла її зі шкільної програми. Батьки учнів нерідко писали заяви на звільнення своїх дітей від вивчення української. Тож Василь Стус намагався зробити свої уроки цікавими та привабливими, використовуючи те, що ми зараз називаємо сторітелінгом: він розповідав дітям історії з української минувшини та читав власні поезії. Так учні принаймні чули українську мову і не втрачали інтерес до неї.

Захищав політичних в’язнів

«Хто проти тиранії — встаньте» — певно, найвідоміша фраза Стуса. Її він вигукнув на повний голос під час прем’єри стрічки Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна». Це сталося 4 вересня 1965 року, а рівно через 20 років у цей день Стус загадково загине в ув’язненні. Учасники прем’єри фільму згадують, що не домовлялися про акцію протесту. Але коли Іван Дзюба зі сцени кінотеатру сказав про масові арешти української інтелігенції, Стус не міг змовчати. У залі одразу з’явилися працівники служби безпеки і арештували багатьох глядачів, а самого Стуса відрахували з аспірантури.

Протестував проти знищення української культури

За три дні до першого арешту 12 січня 1972 року Василь Стус разом із друзями-письменниками ходили різдвяним вертепом у Львові. Так молодь з Києва та Львова протестувала проти політики заборони українських національних традицій. Зібрані гроші (250 рублів) колядники планували передати для допомоги політв’язням та їхнім рідним. Щойно Василь Стус повернувся до Києва, як його та ще 18 учасників коляди заарештували — згодом історики називатимуть цю подію «Арештована коляда». Під час обшуку в Стуса вилучили понад 500 оригінальних віршів, десятки статей, переклади поезії — загалом, усі праці, що він писав упродовж 15 років.

Навчився жити і плідно працювати у повній ізоляції

Із 47 років життя 13 Василь Стус провів у слідчих ізоляторах, камерах-одиночках, карцерах та на каторжній роботі. Коли Стуса заарештували вдруге у 1980 році, його засудили до 10 років примусових робіт та 5 років заслання. 5 із цих 15 років він не мав жодного побачення з рідними: за різні «провини» йому заборонили візити дружини, сестри, сина. Попри це поет не припиняв писати, навіть у багаторічній ізоляції.

Писав таборові «блоги»

Останні тексти поета — це таборові «блоги» (так їх називає автор книжки «Справа Василя Стуса» історик Вахтанг Кіпіані). Це роздуми Стуса про життя та історії людей, які разом із ним відбували покарання. Щоб приховати ці тексти від наглядачів табору, Стус писав їх дрібнесеньким почерком на тонких смужках технічного паперу. Ці 16 нотаток не мали шансів побачити світ, якби не дружина литовського політв’язня Баліса Гаяускаса Ірена. Вона на собі вивезла тексти Стуса на свободу. Згодом їх видали під назвою «З таборового зошита».

Навчав і виховував сина дистанційно

Через арешти Стус був поруч із сином лише в його ранньому дитинстві та 9 місяців між першим і другим ув’язненням. Дмитро був 14-річним підлітком, коли батька вдруге засудили 15 травня 1980 року. Тоді, згадує Дмитро Стус, він поздавав борги з російської літератури у школі і збирався йти на футбол, але вдома вже був обшук. Того дня вони з батьком бачилися востаннє. Але Василь Стус займався вихованням сина через листи: радив, що читати, пропонував поміркувати над певними творами, надсилав переклади поезій, давав настанови. Ось кілька з них:

«Ти повинен мати міцне тіло. Для цього тобі потрібно: розвивати ноги (вони в Тебе слабкі), виправляти поставу (Ти горбишся). Допомагати мамі в домашній роботі».

«Вчи англійську мову — разів у 5 вивчай більше слів, ніж дають у школі».

«Візьми собі за правило: завше бути справедливим, спокійним, розважливим, мужнім».

«Буває часто: людина знає бозна-скільки, але розмовляти з нею вкрай нудно, бо вона нічого не тямить розповісти цікаво: в неї нема свого стержня, хребта, до якого кріпиться вся кісткова система. Тобто, така людина не має самої себе (все інше — телевізор, машину, дачу, штани, професію — має!)».

«Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто, щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати Тобі змогу — кращати, а не гіршати».

Залишити відповідь