Яку книжку купити, щоб дитина точно її прочитала?

Книжка-картонка — це перша книжка малюка. Вона вимагає якісного картону, адже призначена для маленьких рук. У книжках-картонках може бути простий текст, наприклад: «Пливуть кораблі, великі й малі, ту-ту» — тобто дуже простий звуконаслідувальний ряд. На всю книжку може бути до 50 слів. Ці малесенькі віршовані або прозові тексти можна прочитати за хвилину. Через звуки та якісні ілюстрації малеча занурюється у світ цієї історії, розглядає малюнки та намагається повторити за вами протяжні звуки. Маленькі діти фокусують увагу на кілька хвилин, але це саме той момент, коли можна познайомитися з книжкою.

Для великої вікової категорії 4–8 років найкраще підходять книжки-картинки. Книжка-картинка — це симбіоз візуального і вербального: як батьки ви маєте розуміти, що таке якісний текст і скільки його має бути. Я би радила обирати книжку, де на сторінці є один абзац тексту або кілька абзаців на розворот. Дитина в цьому віці фокусує увагу 15–20 хвилин, але ми не хочемо переобтяжити її текстом. От уявіть: ви лише пів книжки прочитали, а дитина вже десь побігла, і ви тягнете її назад, бо треба дочитати. Це — примус. А примусовості — ні, коли йдеться про розвиток якісних навичок читання. За американським стандартом книжка-картинка має приблизно 500 слів, максимум — 1 500 слів.

Далі зверніть увагу на візуальний компонент книжки: ілюстрації не повинні просто прикрашати її. Шукайте книжки «із перчинкою»: де ілюстрації розвивають емоції. Наприклад, у книжці Анни Третяк «Про трьох відважних лицарів» ілюстрації заперечують те, про що розповідає текст. Буває, що ілюстрації розкривають персонажа або доповнюють, супроводжують текст. Тож коли обираєте книжку, не поспішайте, погортайте її, щоб зрозуміти, що тут роблять ілюстрації.

Спершу дозвольте собі і дитині погладити і роздивитись обкладинку, прочитати, хто написав, а хто намалював її. Не пропускайте форзац книжки-картинки, адже дуже часто це важлива змістовна частина. У США форзаци — окрема галузь мистецтва в книговиданні. Форзац може вводити, готувати нас до історії у книжці, може давати загадку чи підказку, про що тут буде. Якщо ви змалечку привчатимете дитину прискіпливо досліджувати книжку, у дорослому житті вона цінуватиме всі її складові і розвиватиме свою візуальну культуру.

Коли читаєте сам твір, говоріть з дитиною про те, як ілюстрації і слова разом створюють світ цієї книжки. Не забувайте запитувати в дитини: як думаєш, а що буде далі? Так дитина звикатиме, що книжка здатна дивувати. Коли вже прочитали всю книжку, скористайтеся «tell me approach» — «розкажи мені підхід»: запитайте думку дитини, що сподобалось, і навіть важливіше — що не сподобалось? Що в книжці здивувало? Що подібне ти читав/ла?

Сьогодні у світі дуже популярно видавати книжки без слів. У них справді немає тексту, але вони все одно мають назву, хто видав і написав, можливо якесь звуконаслідування. Якщо натрапите на книжку без слів — хапайте одразу! Таких книжок в Україні видається мало. Одна із серій — «Кучеряві» Мар’яни Прохасько. Це книжки-картонки, які зазвичай читають із дітьми, які ще не говорять. Але таку книжку можна використовувати і зі значно старшими дітьми — у 4–6 років. Лише подумайте, як розвиває книжка, де нічого не написано і треба, як автор, придумати все, що відбувається на ілюстраціях. Це класне прокачування навичок сторітелінгу. Якщо дитина вивчає іноземну мову, можна складати цю історію саме нею. Адже книжки — це ще й інструмент розвитку мовленнєвого апарату дитини. Сторітелінг сьогодні втрачається. Ми так звикли до коротких постів, а діти — до швидких відео в ТіkТоk, що вони часто не розуміють, як це: початок, середина і кінець історії. А сторітелінг знадобиться вашій дитині точно, якщо ви хочете, щоб вона вміла написати якісний мотиваційний лист для вступу у виш чи пошуку роботи.

Ми дуже візуальні істоти — багато часу проводимо, переглядаючи картинки в мережі і лайкаючи чужі фото. Ми живемо у візуальній культурі — це наше сьогодення і майбутнє. Та коли батьки купують книжку для дитини, чомусь хочуть більше тексту і нехтують коміксами. А я раджу батькам давати дітям можливість «читати візуально». Бути грамотним візуальним читачем — важлива життєва навичка, адже ми щодня розкодовуємо все, що нам показують на рекламних та політичних бігбордах. І саме комікси допоможуть у цьому. В американських школах комікс як інструмент захоплення читанням використовується дуже активно. В англомовному світі комікси і графічні романи є надзвичайно популярним форматом: у комікси переробляють класику і навіть поезію — нещодавно натрапила на книжку класичної поезії в коміксах «Подивися поезію» (Poems to See By: A comic Artist Interprets Great Poetry).

Якщо подати звичне і трохи нудне в новому оригінальному форматі, це вже матиме інший смак для дітей. Раджу купувати дітям і серйозні графічні романи, і розважальні комікси. А нещодавно на занятті нашого читацького клубу Joyful Fox’s Reading club я вмикаю Zoom-сесію, а одна дуже організована учениця вже сидить перед екраном із книжкою «Фізика у коміксах». Ще й потім на занятті захоплено розповідає, яка цікава та фізика. Розумію, що якби вона читала підручник із фізики, то навряд чи була б у такому захваті. Звісно, перед тим як придбати комікс, перевірте вікове маркування, а також звертайте увагу на комікси англійською мовою — це дуже ефективний спосіб розвивати розмовну англійську.

Раджу батькам відходити від стереотипу, що книжка має бути серйозна і з мораллю. Смішні, кумедні до «не можу», дурнуваті, на думку дорослих, книжки — ще один лайфхак як підсадити дитину на читання. Книжки, де є поєднання непоєднуваного або смішнючі щоденні ситуації з життя, необхідні, щоб дитина формувалась як читач, який пізніше буде зачитуватись і класикою, і серйозними книжками. Якщо з дитинства розвивати смак до гумору, він допоможе згодом в усьому. І не переймайтесь, якщо така смішна книжка буде «на одне читання». Важливо дати дитині запас гумору, який стане у пригоді в житті.