Про те, що діти в школі можуть цькувати однокласників, говориться чимало. Куди рідше ми чуємо про те, що вчитель став об’єктом цькування. Колектив виживає неугодну людину — така ситуація у сфері освіти зустрічається удвічі частіше, ніж в інших сферах (за даними шведського психолога Х. Леймана).
Але що робити, якщо це відбувається з вами? І як не стати мовчазним співучасником цькування? Поради — від українського психолога Ольги Соломки та британських вчених П. Брічено і М. Торнтон із книги «Плач у шафах: коли вчителів цькують».
Хто — жертва, а хто — переслідувач
Якщо група дітей довела учня до сліз, цим зобов’язані зайнятися вчителі та шкільний психолог. А якщо колеги довели до сліз вчителя – це його особиста справа. За статистикою, із цькуванням (по-науковому — мобінгом) хоча б раз у житті стикався кожен десятий вчитель у Західній Європі і кожен четвертий — у Східній Європі та США.
Переслідувати можна по-різному — нині зафіксовано аж 45 варіантів: наклепи, ізоляція в спілкуванні, глузування, контроль за кожним кроком, постійні сварки та причіпки тощо. Хтось ганьбить колегу в соцмережах, хтось шле анонімки до вищих органів. Трійка найпоширеніших методів: плітки, ігнорування, замовчування важливої ділової інформації. Загальне в цьому одне — жертву переслідує група людей.
Здається, хто ж із вчителів, представників цієї гуманної професії, об’єднається заради такого лиходійства? Але в житті все виглядає інакше. Переслідувачі часто вважають себе постраждалими, мішень цькування — людиною, яка підриває репутацію школи або розвалює колектив, а свої методи — нешкідливими (наприклад, глузування — просто гумор, ізоляція — людина сама винна, що з нею не спілкуються, тощо).
Із чого все починається
Мобінгом ще називають явище, коли стадо накидається на хижака і затоптує його. Ікла й пазурі не рятують — копитні беруть кількістю. Навіщо їм це? Щоб усунути загрозу. Хижак може зараз не полювати, але так спокійніше.
Те саме — основна причина психологічного терору. Ставлення до колеги може змінитися після підвищення або наближення до начальства. Стороннім і небезпечним може здатися новачок, неформальний лідер, конкурент на посаду, що звільняється, людина, котра викликає заздрість, або ж хтось надмірно чесний. Скажімо, усі згодні закрити очі на певні підтасування (наприклад, тягнуть на п’ятірки дітей спонсорів, даючи їм списати), а один вчитель — ні.
Які школи — «група ризику»:
• Не хочеться говорити погано про жіночий характер, але факти вперті: чим менше представників чоловічої статі в школі, тим вище ризик мобінгу.
• У колективах, де не вибудовані чіткі межі: наприклад, окрім прописаних посадових обов’язків очікується виконання ще низки робіт.
• Колективи з нездоровим кліматом схожі на людину зі слабким імунітетом. У здорової людини запалення пройде непомітно, а в ослабленої — перейде в хронічну форму. Так і конфлікти — вони виникають скрізь. Але в здоровому колективі закінчуються компромісом або чиєїсь перемогою, а в нездоровому з проблеми двох переростають у затяжну загальну сварку.
Кому особливо загрожує мобінг:
• Тим, хто значно відрізняється від колективу. Здавалося б, дрібниця — стиль одягу — може шокувати колег. Ніде точно не визначено, як повинен виглядати учитель. Пірсинг, дреди, коротка спідниця, довга спідниця й хустка на голові, джинси і спортивний стиль — усе це може стати приводом. Те саме — з віком. Молодий вчитель може не влитися в колектив літніх педагогів. А людина передпенсійного або пенсійного віку — здаватися баластом у молодіжному колективі.
• Потенційним жертвам — людям зі зниженою самооцінкою, лякливим, схильним до бурхливих емоційних реакцій, одиноким (якщо є сім’я і друзі, легше впоратися). Сумний парадокс: чим більше нервує і страждає людина, тим цікавіше її переслідувати. Сюди ж належать надмірно терплячі: мовчки тягнуть віз додаткових обов’язків, а коли бракує сил, зі скандалом відмовляються від них. Замість компромісу: «Якщо я на це погоджуся, за це мені…»
• Людям з яскраво вираженими особливостями характеру: негнучкі, нетерпимі, прямолінійні й безпосередні, з низьким емоційним інтелектом. Цікаво, що найбільш активні переслідувачі зазвичай мають ті самі характеристики.
Хто «дружить проти»
У більшості випадків цькування починається з подачі начальника — або саме він називає «неугодного», або, навпаки, надміру когось виділяє. У школах чимало благ зосереджені в руках директора: премії, надбавки, доплати, ставки і навіть те, чи зручно для вчителя буде побудовано розклад. За невисокого рівня доходів педагогів це — суттєві «плюшки». Не дивно, що виникають колективи з культурою шефошанування, коли начальству кажуть тільки компліменти, а колеги діляться на «відданих людей» та решту. «Наближені» домагаються всіляких благ за свої лестощі за рахунок інших, а то й ганьблять їх в очах керівництва.
Треба бути дуже добрим менеджером, щоб розібратися в ситуації. Зазвичай керівництво на стороні більшості. Арифметика проста: легше втратити людину, ніж колектив. Утім, це недалекоглядно: так можна підірвати репутацію школи. Більшість судових справ, скарг, негативних відгуків — це справа колишніх жертв мобінгу.
Чим все завершується
Цькування призводить до психосоматичних хвороб. У деяких жінок переживання аналогічні переживанням жертв домашнього насильства. Мігрені, розлад сну, синдром хронічної втоми, панічні атаки, зниження концентрації уваги, депресія — наслідки для жертви. Але й активні переслідувачі так само втрачають здоров’я — нелегко постійно бути в напруженні.
Б’є це і по учнях. У гіршому випадку їх втягують у конфлікт, скажімо, пропонують підписати скаргу або завалюють додатковими контрольними, щоб довести, що вчитель — не кваліфікований. У кращому — вони просто здогадуються. Та й сил на них залишається значно менше у вчителів, охоплених пристрастями.
Як уникнути мобінгу:
1. Не ігноруйте зближення з колегами, але переведіть його на рівень обміну приємностями. Разом пийте чай, ходіть на перекури, не пропускайте святкувань чи тимбілдингу. Але не захоплюйтеся розповідями про особисте життя і критикою начальства.
Першим надавайте знаки уваги: почастуйте домашнім печивом, привітайте листівками. Запропонуйте виїхати на пікнік або сходити в кіно. Спільні позитивні емоції не дають сприймати вас як «чужорідне тіло».
2. Не будьте переносником чуток і пліток.
3. Поважайте навіть недоброзичливців і вимагайте поваги.
4. Якщо ви — новачок, не протиставляйте себе колективу. У чужий монастир зі своїм уставом не ходять. Навіть якщо чимало не подобається, спочатку станьте своїм, а вже потім критикуйте.
Що робити жертві цькування:
1. Ігноруйте, якщо вас «розводять на реакцію». Нехай ухилення стане свідомим вибором, а не мовчазною поразкою. Без психологічного ефекту бажання цькувати вас пропаде. Зведіть нападки до жарту, доведіть їх до абсурду. Наприклад: не вистачає освіти для посади? Ви ж ще не знаєте, я — колишня «мауглі».
2. Не лякайте себе тим, що через плітки втратите роботу. Чим більше людина сперечається зі звинуваченнями, тим більше сумнівів у оточуючих. Якщо керівництво вимагатиме пояснень, наполягайте на службовій перевірці фактів. Але 99% пліток так і залишаються на неофіційному рівні.
3. За мобінгом є прихований конфлікт. Зрозумійте та озвучте його, але нікого не звинувачуйте. Спонукайте колег відверто висловити свої цілі. Дайте зрозуміти, чого хочете досягти. Запропонуйте компромісне рішення.
Як вчителю максимально відпочити під час свят: 12 підказок психоаналітика
4. Якщо проблема — у керівництві, згадайте вислів: «Увійти в палац можна, тільки нахиляючись». Не варто дивитися на блага, які дістаються «своїм», або нападати на них за це, намагатися зайняти їх місце. Якщо плануєте залишатися, вдовольніться тим, що маєте. На підлесниках роботу не збудувати — потрібні професіонали.
5. Якщо шеф звик до лестощів, не бійтеся казати правду, але додайте якомога більше щирих компліментів (у будь-якій людині є те, що подобається). А свої досягнення доведеться документувати — такі люди пам’ятають лише помилки підлеглих.
6. Знайдіть союзника. Зверніться до тих, хто займає вичікувальну позицію, щоб разом вирішити конфлікт.
7. Не майте справи з групою, давайте відсіч наодинці. Це доведе, що ви — не жертва. Віч-на-віч розкажіть про почуття, але не намагайтеся розжалобити. Дехто не розуміє, як їх жарти та плітки «за компанію» завдають болю. Змусьте відчути особистий внесок.
8. Якщо можливості знайти компроміс вичерпані, якомога швидше звільніться, щоб не псувати здоров’я. Якщо це неможливо, розкажіть, чого ви чекаєте: кілька років до пенсії, поки звільниться певна вакансія, дитина закінчить клас тощо. Терміни дадуть зрозуміти, що ви не готові це терпіти все життя, і знизять напругу з приводу вас.
9. Не дозволяйте диктувати, хто ви є, підвищуйте самооцінку. Якщо вас цькують, винуваті в цьому не ви.
