Упродовж трьох років Британська Рада спільно з МОН впроваджувала Програму розвитку лідерського потенціалу університетів України. У ній взяли участь 40 українських університетів. Кожен створив команду із 7 осіб, куди входили студенти, викладачі та керівники вишів. Після Програми ці агенти змін стануть рушіями реформ в українських університетах. На онлайн-конференції Innovate.Lead.Inspire очільниця МОН Лілія Гриневич та експертка з Великої Британії Елісон Джонс говорили про нові виклики перед університетами і роль держави в цьому процесі.
1) Освіта стає дуже вимірюваною
Університети різних країн стикаються сьогодні зі схожими викликами. Минулого тижня я була в Австралії. Там уряд от-от запровадить performance-based funding для університетів — фінансування на основі успіхів.
У Британії ми маємо три системи, що оцінюють:
- TEF — ефективність роботи викладачів,
- REF — ефективність досліджень,
- KEF — ефективність знань.
Отже, глобальний тренд — освіта стає дуже вимірюваною.
Усі хочуть «порахувати» успіхи, щоб університети могли розставити пріоритети у своїй діяльності і зрозуміти, у чому унікальність кожного з них. Фінансова сталість університетів дуже важлива, адже переважно вони перебувають на громадському фінансуванні. Тому існує величезна вимога від суспільства показувати ефективність і прозорість використання коштів.
2) Потужний голос студентів
У Великій Британії голос студентів зараз дуже потужний. Уряд більше не є партнером університету. Тепер він став тим, хто регулює ринок. Усе це робить студентів і їхніх батьків вимогливішими до університетів. Вони частіше запитують, як університет управляє своїми фінансами. Ми також маємо систему вимірювання рівня працевлаштованості і доходу, який отримують випускники університету. Таким чином, студенти розуміють: якщо вони інвестували у свою освіту, то зможуть повернути ці кошти за рахунок роботи.
3) Університети мусять бути інноваторами
Тривалий час університети були такими собі «вежами зі слонової кістки» — мали свій відокремлений світ і там панували. Це змінилося. Тепер університет має громадянську місію — працювати із соціальними перетвореннями певного регіону, його економічним розвитком, підтримкою малого і середнього бізнесу. Тож сьогодні перед університетами стоїть виклик бути ліками від багатьох проблем суспільства. Найважливіша вимога держави до університетів — відігравати роль інноваторів.
4) Потрібні лідери
Я би порадила Україні започаткувати Академію лідерства. Вона може бути віртуальною, не обов’язково для цього мати велику будівлю. Це могла би бути платформа, де освітні інноватори і лідери спілкуються, обмінюються досвідом і надихаються.
Лілія Гриневич
міністр освіти і науки України
1) Девальвація дипломів
Найбільшим викликом сьогодні є забезпечення якості вищої освіти. Усі державні університети дають випускникам диплом державного зразка, але розрив у якості драматичний. В Україні 80% випускників шкіл здобувають вищу освіту. Це дуже багато порівняно з розвиненими країнами.
Це свідчить про те, що в нас існує пропозиція, яка задовольняє будь-який попит — це близько 300 державних і приватних вишів. На жаль, ця пропозиція не завжди якісна. Приміром, майже кожен університет готує юристів. Вступ у магістратуру з права показав, на скільки девальвується якість багатьох таких програм. Дуже часто молода людина йде здобувати вищу освіту, бо так модно, так заведено. Не отримуючи якісної освіти, вона стає непотрібна на ринку праці. А за цей час така людина пропустила можливість ступеневої освіти, коли можна отримати першу професію, відчути себе фахівцем у певній сфері, а потім продовжувати навчання.
2) Гроші ходять за студентом
Боротьба за якість освіти і розподіл державних ресурсів за показниками якості — непопулярні реформи. Ми почали з того, що розподіляємо державне замовлення за принципом «гроші ходять за студентом». Коли студенти почали самі обирати університети, то природним чином державне замовлення заходить у ті університети, де пропонують кращі програми.
Слабкі виші зацікавлені в тому, щоб державні кошти тонким шаром пропорційно «розмащували» усім університетам. Ми зараз поступово запроваджуємо формулу, коли 10 % фінансування розподіляється за показниками досягнень університетів. Це вже викликає шалений спротив тих, хто розуміє, що не відповідає показникам.
Проте у довгостроковій перспективі це приведе до появи сильних університетів. За часи незалежності кількість вишів дуже зросла, а кількість студентів зменшилась удвічі. Тому іншого шляху, ніж концентрувати ресурси в сильніших, кращих університетах, немає. Слабші виші мають або доєднуватися до сильних, або виходити зі сфери освіти.
Сьогодні ми прагнемо побачити індивідуальне обличчя кожного університету. Ми дали їм автономію і повну свободу дій, щоб кожен міг визначитися, у чому він сильний. Тоді ми матимемо по країні цілу палітру якісних освітніх програм.
