Найтиповіший страх молодого вчителя — зробити помилку на очах учнів і стати об’єктом глузування. Та й чимало батьків вважає: якщо діти обговорюватимуть їхні промахи, їхній авторитет буде підірвано. Психолог Марина Бабушкіна пояснює, чому все навпаки: визнання помилок викликає повагу.
Найгірший страх педагогів-новачків
Побоювання здатися смішним, некомпетентним, комплекси щодо недостатнього володіння педагогічними прийомами — такі типові переживання вчителів-новачків. Лише 3 % опитаних практикантів педагогічних університетів почуваються впевнено і безпечно в класі, за даними експертів Інституту вищої освіти АПН України.
Експерти вважають, що джерело проблем — занижена самооцінка («я такий, що наді мною сміятимуться») або переоцінювання власних педагогічних здібностей та формальної влади («я вчитель, то вони мають слухатися, я наведу порядок»). Краща профілактика від цього — низька тривожність та вміння відкрито виражати почуття.
7 порад для вчителів
Але що ж робити, якщо учні помітили фактичну помилку (тобто йдеться не про вчинки, а про викладання предмета чи загальну грамотність — скажімо, мовні помилки у вчителя математики)?
- Не треба відволікати увагу або замовчувати — діти такого не забувають. А тим паче наполягати на помилковому варіанті. Визнайте помилку. Зробіть це хоча б тому, що бажання розставити крапки над «і» змусить учнів шукати правди в батьків чи інших вчителів, розповідати про спірне питання. Окрім того, з’явиться бажання довести правоту — і клас почне шукати помилки й там, де їх немає. Якщо ж «гештальт буде закрито», імовірність, що школярі будуть згадувати цю історію, значно менша.
- Якщо є причина, через яку ви не в найкращій формі, спокійно розкажіть про це: можливо, ви втомлені, захворіли, щось сталося. Але не слід вигадувати виправдання (діти одразу це відчують) чи навантажувати дітей особистими проблемами, детально розповідаючи про них. Школярам лише корисно знати, що вчитель — не робот. Щирість зближує, посилює довіру. Визнання помилки сприймається як сміливість, яку підлітки поважають.
- Якщо причина — у неправильному ході рішення, раніше була допущена описка, поділіться детальніше, зробіть це цінним досвідом для всіх: ось які ризиковані моменти можуть підстерігати під час виконання цього завдання.
- Подякуйте за виправлення. Це може стати приводом для корисної розмови. Скажімо, про те, що не помиляється той, хто нічого не робить. На помилках вчаться. Зворотний зв’язок допомагає покращити свою діяльність, стає інструментом для зміни. Чому важлива командна робота, де кожен допомагає іншому і підсилює його потенціал. Заради результату треба вказувати на помилки навіть керівництва, а не лестити.
- Спеціально час від часу припускайтеся помилок, щоб розвивати критичне мислення в дітей. Придумайте заохочення для того, хто знайде помилку. Це виявить, хто вдумливо працює, додасть азарту для учнів.
- Якщо не можете знайти помилку в ході роботи, а відповідь неправильна, або відчуваєте, що щось пішло не так, самі запитайте в учнів, що їм тут не подобається, що треба виправити. Якщо ніхто не зможе відповісти, можливі два рішення. Скажіть, що вам потрібен час розібратися, а поки що дайте інше завдання. Багатьом допомагає вийти на хвилинку з класу, подивитися у вікно, посидіти із заплющеними очима. Інший варіант — залишіть це завдання для себе додому, а учням запропонуйте теж пошукати правильне рішення, але лише за бажанням. Можна винагородити зусилля додатковою високою оцінкою.
- Якщо привчити учнів до спільної роботи на всіх етапах, а не просто демонструвати, як правильно вирішувати, це принесе значно більше користі дітям і буде профілактикою таких ситуацій. На кожному етапі запитуйте клас, які ще варіанти вони бачать, що обираємо записати на дошку. Якщо спільні роздуми зайдуть у глухий кут, природно буде повернутися до попередніх етапів і шукати, що пішло не так. Учні будуть зосереджені на правильному рішенні, а не на знаннях вчителя, відчують власну відповідальність, а потім пишатимуться результатом.
5 порад для батьків
А що робити батькам, які припустилися помилки і на це їм вказала дитина? Знов-таки, ідеться не про життєві помилки — несправедливо покарали чи заборонили щось. А, приміром, якщо ви наполягали, що найдовша річка у світі — Ніл, як вас вчили колись у школі, а виявилося, що Амазонка.
- Найкращий спосіб навчити дитину визнавати свої помилки — робити це самим. Втратити авторитет легше, якщо наполягати, що ви непогрішимі.
- Той, хто намагається виглядати ідеальними мамою чи татом, ризикує зіткнутися зі значно більшою кількістю дитячих образ, ніж інші. Адже в дитини виникають нереалістичні очікування: батьки мають все знати, розуміти, здогадуватися, 100 % правильно вчиняти. Того, хто вважає, що про Гаррі Поттера написав Джон Толкін, діти можуть пробачити за скасований похід на ролердром чи пересолений суп. А ось непогрішимого — ні.
- Не знецінюйте. Визнати помилку з посмішкою, додати, що все це дрібниці, яка різниця як правильно, означає підірвати довіру. Хочеться применшити масштаб помилки? Але якщо ви не даєте дитині порадіти своїй правоті, вона почуватиметься обдуреною.
- Визначте заздалегідь, що вас лякає у визнанні помилок: що ви не все робите правильно? Чогось не знаєте? Виглядаєте смішно, коли вибачаєтесь? Вас відштовхнуть? У такі моменти з підсвідомості виринають комплекси, що родом з дитинства. Ті, коли хлопчики і дівчатка мріяли опинитися на місці батьків. Якщо ви зможете впоратися з цими почуттями, вони не заважатимуть розбиратися з фактами.
- Не соромтесь вчитися разом з дітьми. Багатьох помилок можна уникнути, якщо визнати, що ви чогось не знаєте і залюбки пошукаєте відповідь в інтернеті та енциклопедіях.
