Як викликати дитячу книгозалежність?

фото — Ната Коваль

Знайомство та спілкування з книжками дорослі можуть зробити для дитини ритуалом — варто лише прислухатися до наших простих порад!

Ігор Хворостяний

літературознавець, вчитель української мови і літератури в Новопечерській школі

Популярний англійський письменник-фантаст Ніл Гейман дуже класну авантюру пропонує всім нам. Зараз ви сидите деінде, озирніться навкруги. Є думка, про яку всі ми часто забуваємо: усе довкола, включно зі стінами, хтось колись вигадав. І читання, як пояснює пан Ніл, — велика брехня. Але «правдива брехня». Адже читання — ще один шанс подивитися на щось абсолютно по-новому.

Про корисність читання знають усі. А от щоб воно стало справді захопливим, не просто читайте, а розповідайте дітям захопливі історії. Розповім і свою. Позавчора я практично не міг їсти, у мене пітніли долоні. Я відчував, як хилюся від тягаря надвідповідальності. Не міг рухатися! Годину провів у зіщуленому стані, здавалося, що час рухається повільно… Логічне питання від вас: «Чому? Що з тобою таке трапилося, Ігорю?» А я відповім: почитайте мої дописи в Facebook, там відповідь. Отож, інтрига — перший стимул до занурення в текст, до прагнення перегорнути наступну сторінку. Відповідь така: на мене чатувало ЗНО. Читання має бути тією правдивою брехнею, яка всіх нас захоплює, засмоктує в секту постійних читачів. Дуже складно захоплюватися чимось, сутності чого ти не розумієш буквально на мовленнєвому рівні.

Зараз у програмі 10-го класу вже немає твору Стефаника «Камінний хрест», але найчастіше учні приходили до мене й казали: «Емм… А це про що?» Безліч учнів, які читають Михайля Семенка, запитують: «Даруйте, а що вживав цей письменник?» Останнє, з чим я часто зіштовхуюсь: «Ой, #слишкаммногабукафф». Це свідчить про те, що опір тексту — абсолютно природна річ. Тому часто вчителю чи просто дорослому поруч доводиться бути провідником-шаманом-тлумачем якихось «священних текстів». Бо захопитись історією можна бодай тоді, коли розумієш сенс слів і літер. Які сходяться в один загальний смисл. Доводиться вчителям бути й перекладачами в такому випадку.

Правильно розповісти дітям, «про що» цей твір — половина успіху. Якщо кажеш «цей твір про зраду не лише коханого, а й про зраду самого себе» і просиш у кожного пошукати відповідь, що значить зрадити себе і в чому це проявляється — це відізветься в кожному з нас. Класика саме тому й стає класикою, що промовляє крізь час. Вона завжди актуальна.

Навчіть дітей перекидати місточок між минулим і теперішнім, читаючи класику. Наприклад, читаєте «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного. Діти вам скажуть: «Де там сучасність?» Насправді, у кожному тексті закладено потенціал сучасного. Питання про того ж Чіпку: «Чому чинимо погано? Бо тато-мама-дідусь генетично заклали в нас це погане? Чи ми робимо погане, бо в цьому винне суспільство — сусіди, злії люде?» Ось так далеке минуле стає нам ближчим і оживає в нашому теперішньому. Ми розглядаємо конкретні кейси з реального життя.

Важливо: класики не терплять поклоніння! Це фраза популярного французького постмодерніста Фредеріка Бегбедера. А в нас досі з німбами ця священна тріада — Франко, Шевченко, Леся Українка. Досить часто набурмосений Тарас Григорович дивиться на учнів над дошкою з-під насуплених брів з німим питанням: «А ти говориш мовою своїх дідів і прадідів?» Зрозуміло, що діти у всьому цьому відчувають фальш. Разом з тим, ви можете розповісти їм про прикольного Шевченка — смішного дивака, який у дитинстві пошив собі шапку-конфедератку, яку нап’ялив собі на вуха, ходив по селі та дивував абсолютно всіх сусідів. Той же Шевченко крав курей і тихесечко їх засмажував у печерці, а селяни думали, що завелась нечиста сила і диявол дим випускає.

А Франко у Відні захищав свою дисертацію, надягнувши під фрак вишиванку. Чим не модник? Будьте з дітьми на одній хвилі!

Діана Мельникова

дитяча письменниця, вчителька української мови і літератури

Влаштуйте літературні дебати, зацікавте конкурсами

Привчити дітей змалечку читати книжки? Вчимося разом!

Батьки, у вас має з’явитися чудодійна звичка: читати дітям казки перед сном. Хай навіть дитина поки не вміє читати, — це стане вашим спільним ритуалом. Малюк слухає захопливі історії, уявляє, фантазує. Можна зробити ще хитріше: дуже захопливу історію розповідайте не одразу, а за два вечори — тоді дитина чекатиме продовження, це стане для неї важливою цікавинкою.

Знаючи, що історії з книг — це цікавезно, дитина обов’язково сама захоче читати. У цей момент важливо підсунути вашому маленькому читачику справді цікаву книжку.

Велику роль для дитини відіграють ілюстрації: книжка має бути гарно проілюстрована. Саме тоді її захочеться тримати в руках, читати, гортати і гортати…

Навіть коли ваша дитина вже вміє читати, можете продовжувати читати їй наніч. Половину історії читаєте ви, іншу дитина дочитає сама, бо їй буде суперцікаво, а чим же все закінчиться? Французький вчитель та письменник Даніель Пеннак у книзі «Як роман» писав, що діти можуть сприймати читання вголос просто на уроці. Звісно, реалії змінюються, але в деяких випадках — коли текст справді захопливий або маєте аудіокнигу з гарним читцем — це може спрацювати.

Велике значення відіграє власний приклад батьків. Якщо дитина не бачить вас вдома з книгою, це означає, що для родини це норма. Дитина не поводитиметься по-іншому, підсвідомо. Адже діти копіюють батьків. А коли діти бачать вас із книгами — вони думають: «Ага, дорослим подобається, теж хочу».

Вчителі в школі можуть анонсувати на уроках книжкові новинки, приносити новенькі видання та гортати їх разом з учнями. Часто видавництва знімають ще й відеоролики з цікавими уривками — це ще краще!

Ефективним методом розвитку дитячої книгозалежності вважаю запрошення цікавих письменників до школи. Це має відбуватись у залі, а не в актовій залі — камерно. Для старшокласників — ідеально, підлітки гарантовано слухатимуть крутого оратора.

Один з найефективніших методів у моїй роботі — дебати з учнями. Вчитель має поділити клас на дві частини. Одна відстоює думку «за» стосовно певного аспекту прочитаного, друга — «проти». Завдання вчителя — поділити їх так не за власним бажанням, а в рандомному порядку. Це потрібно, щоб дитина вчилася мислити з різних точок зору, а не тільки висловлювати власну позицію. Це гарно прокачує критичне мислення. Діти отримують можливість шукати нові погляди на різні проблеми. У 8–9-му класі практикували цей метод, і я почула таку фразу перед оголошенням наступного уроку з дебатами: «О, я заради дебатів навіть прочитаю цей текст повністю!» Це справді працює!

Корисно буде для вчителів рекламувати різні дитячі конкурси — «Юний самовидець», «Птеродактиль», для старшокласників — «Антитвір», «Читай-пиши». Такі конкурси стимулюють читати різну літературу, адже, щоб добре писати, треба багато читати. До речі, літературні конкурси вчитель може організувати і в себе в класі.

Ще одна важлива порада — говоріть з дітьми їхньою мовою. Подобається вам чи ні, варто використовувати Instagram на уроці. Запропонуйте старшокласникам цікаве завдання. Я запропонувала прочитати новелу Олеся Гончара «Залізний острів». Хлопцям дала завдання зробити Instagram Віталика, а дівчатам — Instagram Тоні. За допомогою хештегів #мійВіталик, #їдемовідпочивати, #нарештізустрілися та опису своїх відчуттів, разом із використанням класних фото, діти занурюються у твір дуже глибоко.

Анастасія Євдокимова

вчителька української мови і літератури, зарубіжної літератури в Новопечерській школі

Книга — це теж мистецький об’єкт. Проведіть ним екскурсію!

Якщо ви досі незнайомі з книгою Франсуази Барб-Галль «Як розмовляти з дітьми про мистецтво» — хутчіш до книгарні, мої любі батьки та вчителі! Там магічні поради про те, як підступитися до мистецтва, щоб дитина почала ним цікавитися, розуміти та згодом щиро полюбила. Дуже класна порада від авторки — не йти з дитиною в музей, коли надворі дощ, щоб просто заховатись. Похід має бути приємним ритуалом для дитини і батьків. Але без жодних очікувань та обіцянок від вас — мовляв, ти не уявляєш, як буде цікаво, там та-а-аке!

Ваше завдання — зробити так, щоб у музеї дитина відчула та знайшла «щось своє». Також ви можете разом з дитиною обговорити, а що ж на тій чи тій картині зображено, чим вона цікава, в яку епоху написана, які особливості стилю. Обов’язково зайдіть разом з дитиною в кафе, які часто є в музеях (особливо європейських). Усе сказане вище на 100 % я можу віднести і до такого ритуалу, як читання.

Знайомство та спілкування з книжками для дитини завдяки вашій допомозі може стати ритуалом. Ідіть до книжкового магазину, на книжкові ярмарки разом з дітьми і не поспіхом дозволяйте їм знайомитися з книжками. Книжка — мистецький об’єкт, яким теж можна зробити крутецьку екскурсію — як і музеєм!

У Києві дуже раджу завітати до бібліотеки Ґете-Інституту на Подолі — ви одразу потрапляєте в Європу. Це перша приємність. Друга — там є величезний дитячий сектор, оформлений так, що ваша дитина не захоче звідти йти. М’які пуфи, книжки на кольорових полицях, ба навіть можливість… заховатися! Там є комірки, де дитина може побути наодинці із собою та книгою. А це — частина культури читання, яка в Україні не на високому рівні та яку треба розвивати.

Обов’язково сходіть з дітьми на Кураж базар, Книжковий Арсенал, коли будете в Києві. В якому б місті не проживали — знаходьте та відкривайте разом з дитиною приємні місця для читання — у милих кафе, у парках. Читайте разом. Кожен — щось своє і суперцікаве!

Дмитро Кузьменко

дитячий письменник

Зробіть із тексту пригоду, але не перетворюйте на шоу

Привчити дітей читати книжки в наш час, коли так багато спокус їх не читати — місія не з легких! Тому треба думати про те, а як же подати дітям ті книжки так, щоб вони забажали їх читати. Універсальний спосіб — потрібні люди, які вміють правильно мотивувати. Наприклад, вчителю з тих чи тих причин не подобається твір Шевченка «Гайдамаки». Він може розповісти про свої враження учням, навести низку аргументів і запропонувати їм висловити альтернативну думку — чому «Гайдамаки» все ж варті уваги?

Читання — це все-таки розвага, якщо тільки це не читання нон-фікшн літератури. А читання художнього тексту — це розвага з розвивальним ефектом. Але як книзі виграти конкуренцію в цифрових розваг, гаджетів з доповненою реальністю? Хіба що додати в процес читання… елементи шоу! Письменник на презентації може бути перевдягнений у казкового героя, проводити з дітьми інтерактив… На жаль, читання в тому всьому буде мало. Читання — індивідуальний досвід зустрічі з текстом та його переживання.

Коли обговорюєте з дітьми текст, виокремте в ньому моменти, які доводилося переживати вам, і запитайте, що з того переживали діти. Відчуйте емоції разом з учнями, опишіть їх. Зробіть з тексту пригоду, але не шоу!

Залишити відповідь