Найкращі вчителі України зустрілися на «Книжковому Арсеналі» з ініціативи громадської спілки «Освіторія». Вони розповідали про проєкти та флешмоби, які проводять в їхніх школах, щоб література стала ближчою до учнів, і вони виростали змінотворцями.
Читання у тренді
Розпочала зустріч телеведуча каналу «1+1» Наталія Мосейчук:
Величезні черги до «Книжкового Арсеналу» — єдиний випадок, коли черги тішать. Читання — це тренд, який слід просувати PR-методами, флешмобами, демонструвати, що це важливо. Пам’ятаю, як натхненниця Global Teacher Prize Ukraine та керівниця «Освіторії» Зоя Литвин колись розмістила фото, як її родина в закордонній поїздці, але замість екскурсії сидять з книжками: вона, чоловік і маленький син. Вже це стало за звичку. У моїх знайомих є традиція: виділяти по годині щодня, щоб читати. Все життя завмирає: тато, мама та діти беруть книжки.
Згадайте історію покійного хлопчика Дмитра Ружевича, який, попри важке захворювання, був наймолодшим українським бібліотекарем. У нього зібралося понад дві тисячі книг, які передавали люди з усіх куточків України, а він видавав їх у користування всім охочим. Завдяки цьому в далекому селі він започаткував тренд — читати.
Ми проводили соціологічне дослідження разом із учасницею опікунської ради лікарні «Охматдит», натхненницею створення шкіл у лікарнях Євгенією Смирновою. З’ясувалося, що здорові діти мріють про моноколесо, електроскутер, а діти, які лежать в лікарні, мріють про здоров’я, а ще — про гарні книжки. Якщо дитина в лікарні, немає поруч родини, друзів, немає вулиці, є лише книги, які дарують різноманітні світи. Це демонструє, як багато може дати книга хлопчику чи дівчинці: знання, почуття, політ фантазії, мрії.
Переможець Global Teacher Prize Ukraine 2018, вчитель інформатики із Запоріжжя Олександр Жук:
Якщо в дитинстві закласти основи, можна змінити майбутнє. Раніше дітей привчали «бути, як усі», копіювати дорослих. Нині мені дуже подобається в освіті акцент на індивідуальності — так ми можемо формувати мрійників. Але важливо, щоб батьки читали з дітьми до 10 років. Те, що близько: фантастика, пригодницька, пізнавальна література. Чимало батьків приходять до вчителів зі скаргами: чому моя дитина не читає? Хочеться запитати: а ви коли востаннє тримали в руках книжку?
Як відірвати від гаджетів… батьків
Учителька української мови і зарубіжної літератури Кам’янець-Подільської школи №17, ТОП-10 Global Teacher Prize Ukraine 2018 Наталя Рудніцька:
Вітаю в цьому книжковому раю! Учням завжди кажу: не бійтеся мріяти, адже слово матеріальне. У школі започатковано проєкт «Фокус на дитину», де одна з ідей — намалювати свою мрію. Виявилося, що багато хто мріє, щоб батьки були разом, більше спілкувалися з дітьми, гуляли всією родиною, менше проводили часу з гаджетами. Я була свідком такої курйозної ситуації: на виставці маленька дівчинка сказала «Дивись, мамо, це ти! Ні? Але ти так само сидиш завжди з мобільним».
Інший проєкт — «Читаємо разом». Учні записують відеоролики, де розповідають про улюблену книгу, чого вона їх навчила, запрошують до читання вчителів та батьків. Хештег #читайморазом уже підхопили в соцмережах. Нам треба давати більше можливостей дітям проявляти ініціативу, і лише долучати свою активність.
Важко відірвати не дітей, а батьків від гаджетів. Я почала працювати наприкінці 1990-х — це був етап масової трудової еміграції, діти залишалися самі, з бабусями. Зараз вони стали батьками і привели своїх синів і доньок до школи. Вони не мають моделі сімейної поведінки, свого часу від них відкуповувалися матеріальними цінностями.
У мене були випадки, коли батьки сварилися, що я — вчителька, яка привчає до читання. А я казала: «Почитайте, будь ласка, «Тома Соєра» — то про вашого Назарчика». Місія школи — привчити до системного читання. Якщо дитину це цікавитиме, може, і батьків зацікавить. Але є проблема неактуальності того, що викладається за шкільною програмою літератури. Слід читати в новому контексті. Я запропонувала прочитати поезію Шевченка по-новому, і в нас виникли ідеї «Шева forever», «скиньте шапку з Шевченка». Тепер мої учні з розумінням під час дискусій цитують «У своїй хаті своя правда, і сила, і воля», «Нема на світі України, немає другого Дніпра».
Треба позбуватися стереотипів. Ми звикли мислити шаблонами, звикли до Кобзаря, Каменяра, Гірської орлиці. Але ж вони були класні! Не монументи, а живі люди з амбіціями та життєвими планами. Коли я розповідаю, що Шевченко та Куліш недолюблювали один одного, учні бачать живих людей.
Нова програма літератури передбачає, що 25% нових текстів треба вибирати. Це більшість вчителів вводить у ступор: «Що читати? Де шукати? Навіщо? Що ти обираєш? Хто казав це брати?» Люди не мають педагогічної свободи. Нас надто довго водили строєм. Тож вчителям важливо не боятися мріяти самим. Моє гасло: освіта — це ми.
Інтегрувати літературу та історію
Директорка полтавської школи №38, ТОП-5 Global Teacher Prize Ukraine 2017 Тетяна Веркалець:
Програма української літератури в тому застарілому вигляді, що є, це тихий жах і неперебутний смуток, як то кажуть. Як учитель історії знаю, що вже понад 15 років постає питання інтегрувати літературу та історію. Адже неможливо вчити козацтво, а «Гайдамаки» — лише через пару років. Чому, коли вчимо Київську Русь, ми не можемо вчити «Диво» Павла Загребельного? Це і дітям набагато легше.
Коли ми говоримо про важливість книги, забуваємо, що будь-яка дитина живе мріями, а вони формуються завдяки емоційному фону. Сучасні гаджети його не формують. Чого навчить гра: швидше та якісніше. А де почуття, співпереживання, любов, гармонія, які дають книги? Основна відповідальність за розвиток емоційного інтелекту лежить на школі.
Ми маємо мотивувати читання. Моя донька навчається у 2-му класі. Шкільна бібліотекарка провела конкурс на кращого читача. Виграла не Ліза. І це був великий удар! Наступного тижня вона принесла три книги із серії про Гаррі Поттера, вони пролежали, донечка віднесла їх, але знову не виграла. Я кажу: «Гарний читач — не той, хто бере найбільше книг, а той, хто їх прочитав». Нарешті вона почала читати охоче (не тоді, коли до цього спонукала мама), вивчила найбільше з класу віршів — 24. І коли на святі останнього дзвоника дитина отримала відзнаку як найкращий читач, це був для неї стимул. Бібліотекарка знайшла підхід до 8-річної дитини. Для старших взагалі придумали 5 хвилин читання. Кожен урок починається з того, що всі відкривають улюблені книги і вся школа читає.
Проте виникає питання: що читати? Якби діти побачили сучасну книжку, вони б її читали. Але різноманітний вибір дитячої літератури — лише на «Книжковому Арсеналі». Якщо ми подивимося, що отримали шкільні фонди за останні 28 років, то там — нуль. Казки, Гаррі Поттер — і все. Решта видана у 1970-ті, і такі книги навіть візуально сучасних школярів не ваблять. Маючи яскраві відео в гаджетах, вони ніколи не візьмуть книжку із сірими сторінками та коричневими написами. І це не лише в сільських бібліотеках, а й навіть у великих містах, окрім Києва та Львова. Я цього року на школу отримала 10 книг, прізвища авторів мені нічого не говорять, щодо змісту — я не розумію, навіщо це дітям. На жаль, немає жодної програми на державному рівні, за якою б забезпечували шкільні бібліотеки сучасними книгами. Не кожна школа може виділити кошти на дійсно якісну літературу. Якби в мене зараз була чекова книжка, і я пройшлася «Книжковим Арсеналом», то в мене б місця не вистачило в бібліотеці для новинок. «Міні-Арсенали» мають проходити навіть у райцентрах.
Не фініш, а старт
Директор інклюзивно-ресурсного центру в Полтаві, ТОП-20 Global Teacher Prize Ukraine 2017 Сергій Зайцев:
Проблема сучасних дітей у тому, що їхні мрії часто не відрізняються від бажань — це зона найближчого комфорту. А книги розбурхують уяву та привчають мріяти. Нещодавно наткнувся на такий вислів: у процесі читання ми стаємо книгою. Тобто вони не дають щось нове нам, а відкривають в нас те, що закладено, наші світи. Тож і в школі намагаємося переконати, що в кожній дитині, навіть з проблемами здоров’я, найслабшій, закладено великий потенціал, і вона може досягти свого, доклавши певних зусиль. Я працюю з дітками з особливими потребами, які мають чимало проблем у соціумі, страждають від соціальної несправедливості, але ми піднімаємо їхню віру в себе, рівень оптимізму. Читайте, мрійте і дійте — усе решта зробить життя!
Директор Благовіщенського навчально-виховного комплексу №2, ТОП-20 Global Teacher Prize Ukraine 2017 Олександр Чyчаєв:
Ми забуваємо, що мрія — це не фініш, а старт. Це мотивація для подальшого розвитку. Коли дитина читає, у неї формується бачення майбутнього життя. Я прийшов у футболці з написом «Вчителі важливі», і педагоги важливі ось чому: вони можуть дати дітям реалізувати свої мрії та плани, перейти від ідей до дій. Потрібно не змушувати щось робити, а показувати напрям. Ми, наприклад, залучаємо дітей до проєктів поза межами школи. Діти з маленького містечка часто мають великі амбіції, хочуть розвиватися, але в них таких можливостей немає. А глобальні проєкти витягують учнів зі шкільних стін і дають можливість розкритися. Навіть ті, хто навчається на 5-6, починають по-новому проявляти себе. Але нічого не вдасться без бажання вчителя. А педагога лише ЗНО короткочасно мотивує, а решту часу держава не заохочує вчителя робити щось, окрім проведення уроків. Середовище дуже важливе. Будь-яка дитина, хай вона не хоче читати, на «Книжковому Арсеналі» знайде хоч одну книжечку до душі.
Екранізація та аудіокнижки — прикмети часу
Спеціально для «Освіторії» Наталя Рудніцька поділилася враженнями від цьогорічної експозиції дитячої літератури:
Вразило, що це весь спектр — від нуля до підліткової літератури. Ніша книг для тинейджерів взагалі ще не заповнена, а на «Книжковому Арсеналі» вона серйозно представлена — і вітчизняними, і зарубіжними письменниками. Є книжки, що вже стали класикою, приміром, «Поліанна» Е. Портер. А є і зовсім нові українські твори — скажімо, Сергій Гридін, якого я обожнюю, пише про дітей і для дітей.
Часом кажуть: нині діти не читають. Це неправда. Просто змінився формат. Читають пабліки, тексти в соцмережах. Підлітки постійно «у тексті», спілкуються за допомогою клавіатури. У мене був випадок, коли дівчинка каже:
— Я знаю всю Ліну Костенко.
— Як?
— Зі сторінки у фейсбуці.
Зараз для сучасних дітей важлива візуалізація. Чимало дітей читають лише після того, як побачили екранізацію певного твору. Це нормальний процес, сучасність. Підходять будь-які способи, щоб діти знайомилися з літературою: візуалізація, аудіокнижки тощо.
