До свята Незалежності «Освіторія» зібрала батьківські поради, як виховувати сучасних хлопчиків і дівчат так, щоб вони зростали самостійними, вільними, з почуттям гідності і власною позицією.
Ірина Рубіс
cоціальна підприємниця, мама трьох дітей
Запит має йти від дитини
Якщо діти нічого не просять, не треба їм підказувати, командувати. Знадобишся — попросять. Я поруч, але не доміную. Даю дітям максимальну свободу. І завдяки цьому вони стали дорослішими, ніж належить за віком. Приміром, в освіті роль мами — допомогти дитині знайти оптимальний для себе формат. Ми пройшли через різні етапи: державна школа, приватна, альтернативна, домашнє навчання. Швидкість змін така, що мені треба встигнути дати все найкраще дитині вже зараз. Нещодавно дочка питає, чому її ровесники — як діти, я кажу: у них немає досвіду, а в тебе за шкільну кар’єру вже стільки всього було! Те, що Поліна шукає свій формат школи, і що наша бабуся вважає проблемою — насправді досягнення.
Вчити планувати на короткі відрізки часу
Бізнеси перестали планувати на 15–20 років, максимальний горизонт — три роки. Мислити короткими відрізками варто привчати і сучасних дітей. Можливість досягти, чого ви хочете, у короткостроковій перспективі. Мені 40, я продала свій бізнес, щоб почати нову кар’єру. Я вірю, що в дітей те саме: вчитися в одній школі 10 років — це вже моветон. Інтереси змінюються, підходи змінюються, треба пробувати різне.
Якщо ви оцінюєте, то й у дитини є таке право
Отримавши табелі, я запитала дітей, як би вони оцінили нашу з татом батьківську успішність за минулий рік. Серед дисциплін — турбота, різноманітність пропонованих можливостей, затишок, доброта. Ми опинилися в «хорошистах». Старші діти наш «недобір» до круглих відмінників обґрунтували. І порадили, що поліпшити нового навчального року. Якщо дорослі регулярно оцінюють дітей, всерйоз чи жартома, то і діти мають таке право. Незалежна людина покладається на свої оцінки світу, а не сліпо довіряється, не намагається підлаштувати життя під чужі оцінки.
Андрій Близнюк
Голова ГО «Батьківська спілка», колишній заступник міністра економіки, батько 8-річної доньки
Дитина має право вибору, за який несе відповідальність
Якщо діти розуміють, що в якомусь процесі від них нічого не залежить, цікавість до нього падає моментально. А сенс напружуватися? Коли ж приймають відповідальність, то проникаються, намагаються реалізувати себе. З одного боку, швидше дорослішають. А з другого — їм легше зробити вибір, адже вони розуміють, які в нього будуть наслідки. У нас у родині все будується на компромісах. Я спілкуюся з 8-річною донькою як з дорослою людиною, пояснюю логіку процесу. А вибір в усьому, що стосується її, вона робить сама. У нас бувають ситуації, коли приходимо до іграшкової крамниці з наміром щось їй придбати, донька все роздивляється, але нічого собі не вибирає. Просто усвідомлює, що нічого з цього їй не треба, а можна обрати щось інше. А для дітей, за яких усе вирішують, типово просити придбати щось нове, хапати щось непотрібне, бо бояться змарнувати нагоду. Я спілкуюся з дитиною не як із власністю, об’єктом виховання, а як із суб’єктом. Пояснюю, де межі дозволеного, де свобода закінчується — там, де починається свобода іншого.
Незалежна дитина зростає без психологічного насилля
Фізичне насилля в Києві типове лише для маргінальних родин, а ось психологічне насилля над дітьми залишається в багатьох сім’ях. Змушувати, маніпулювати, залякувати — усе це насилля. Я можу стимулювати, щось пропонувати, але не змушувати. Єдине правило, якого мають дотримуватися і дорослі, і діти — ненасильництво. У нас навіть ситуацій, за яких мені потрібно голос підвищувати, не виникає.
Дитину треба наситити любов’ю
Щасливе дитинство — це коли тебе люблять. Проблема в тому, що є багато мов любові. І не всі батьки говорять тією, якої справді потребують їхні діти. Це дуже індивідуально, кому що потрібно. Але моя донька точно не буде пам’ятати, скільки грошей я на неї витратив. А ось час, проведений з нею, щасливі і веселі моменти, дружба — завжди залишаються в пам’яті. Проводити з нею час — це найкраще, що може бути в моєму житті. У її дошкільні роки я 80 % свого часу присвячував їй і не шкодую ні про жодну хвилину. Батьки мають бути надійною гаванню, де дитина знаходить безумовне прийняття і любов.
Марія Гончаренко
психоаналітик, мама двох дітей
Вміти уважно ставитися до власних ідей
Критичне мислення — запорука незалежності. А щоб його змалечку розвивати, треба вчити не лише «креативити» (щось робити не так, як інші), а й цінувати свої ідеї, працювати над ними, усвідомлювати ці процеси. Це здається складним, але навіть для першокласника можна влаштувати «поживний бульйон» (термін міжнародного фахівця з тайм-менеджменту Гліба Архангельського). Тобто вирізки-картинки, малюнки, саморобки — усе це може по-новому заграти, якщо зібрати їх разом. Сусідство ідей може наштовхнути на такий собі мікс — супер-ідею. Збирайте в одному місці (на полиці або в окремому ящику для іграшок) усе це, а також всякі цікаві картинки, природні матеріали і яскраві предмети, що збуджують уяву (кольорові нитки, блискітки, пробки, намистини тощо). Можете додати щось нестандартне: диктофонні записи розмов з дитиною, її міркувань, відео. Малюк із задоволенням сам буде оновлювати «експонати». І зростатиме людиною з власним інтелектуальним багажем.
Навчайте не боятися помилок
Помилка — важливий етап навчання. Якщо виходить погано — це нормально, треба пробувати знову і знову. Це малюкові краще усвідомити якомога раніше. Інакше він боятиметься виглядати смішним, уникатиме спроб. Для цього що менший малюк, то менше він має мати справу з оцінюванням, порівнянням, навіть з власними минулими успіхами. Страх помилок сковує мислення, змушує діяти за шаблоном.
Дошкільник має насолоджуватися процесом без страху, повторювати, бо це приємно і хочеться робити краще. Працювати на результат він вчитиметься вже в школі. А оцінювання має початися із самооцінювання. Але однієї підтримки мало: дитина може комплексувати поруч з непогрішним дорослим. Тож варто показати, що ви самі не боїтеся бути смішним і іноді помиляєтеся.
