Як вчителям і батькам спілкуватися ефективно

Пандемія загострила питання про те, як знайти спільну мову педагогам і родинам учнів. Адже на дистанційному чи змішаному навчанні в початковій та базовій школах не обійтися без допомоги батьків, а також без зворотного зв’язку. Психолог освітніх проєктів, сімейний психотерапевт, тренер з розвитку емоційного інтелекту та навичок емпатійного спілкування за Маршаллом Розенбергом Марина Вострова вважає: час навчатися ефективної комунікації.

«Не про інформацію, а про інтерес»

Усі знають такі випадки: вчитель задає величезну кількість завдань, а зауваження батьків ніби не чує. Або коли один учень постійно зриває навчальний процес, а його тато і мама не реагують на звернення і навіть не хочуть завітати до школи, щоб обговорити ситуацію. Нерідко, на думку експерта, батьки та вчителі вдаються до токсичних способів взаємодії, які блокують співпрацю: осуд, звинувачення, плітки, знецінення, захист на кшталт «Я правий, а ти винен».

У вчителів свої претензії, а типові висловлювання тат і мам: «Школа не знає, як вчити, скидає свої обов’язки на батьків, поводиться по-споживацьки: лише грошей дайте». Тож учні бачать суперечність між тими, з кого найбільше беруть приклад. Особливо діти вразливі щодо цього в початковій школі.

А важливість стосунків, які учень спостерігає під час навчання, нині важко переоцінити. За словами освітньої зірки, автора бестселерів Кена Робінсона, «навчання віднедавна — це не про інформацію, це про інтерес, який виникає в ході взаємин».

Під час дистанційного чи змішаного навчання або онлайн-комунікації з батьками в будь-які часи додається специфіка інтернет-спілкування. Ми не бачимо емоцій, міміки та жестів одне одного, а письмове слово можемо трактувати по-різному. Це додає міжособистісного напруження.

Як помиляються з «Я-повідомленнями»

Допомогти порозумітися може метод ненасильницької комунікації. Це не означає, що сторони відмовляться від обговорення власних інтересів та висловлювання зауважень, але вони зможуть робити це в коректній формі. Тобто це допомагає уникнути сварки, але не усвідомленого конфлікту.

Один з елементів цього методу — «Я-повідомлення». Чимало людей скажуть: знаємо, чули, що це. Але в реальності спроба так спілкуватися призводить до помилок та ще збільшує роздратування через штучність побудови фраз.

Схема процесу створення класичного повідомлення така:

  • Розуміння себе
  • Я-повідомлення
  • Бажання зрозуміти іншого
  • Прийняття зворотного зв’язку
  • Спільний пошук рішення

Чи є «Я-повідомленням» фраза: «Я дуже злюся, коли ти запізнюєшся» або «Це неправильно, коли спізнюються»? Ні, адже це завуальовані звинувачення. Що ж не так?

У першій половині мають бути почуття того, хто каже (а «неправильно» — оцінювання).

У другій частині не повинно бути «ти». Тож правильно буде сказати: «Я злюся, коли на зустріч спізнюються».

Додаємо потреби та прохання

Сучасна доробка: ефективним є додати ще й про власні потреби. Це дає змогу іншій стороні почати раціонально мислити, адже кожен має потреби незалежно від віку та світосприйняття. Звинувачення та критика — це крик нереалізованої потреби співрозмовника.

Замість «Що з тобою не так? Що зі мною не так?» краще замислитися «Що для тебе важливо? Що ти відчуваєш? Що для мене важливо? Що я відчуваю?»

Така сучасна схема: Коли (спостереження, факт) я відчуваю (почуття), тому що для мене це важливо (потреби). Як ти дивишся на те, щоб (прохання)?

Прохання теж слід грамотно формулювати: казати лише про те, що можна зробити зараз, вимірюване, конкретне. Якщо ви не готові, що прохання можуть відхилити, а ви не висловите негатив на це, тоді знову помилка: йдеться про вимогу, а не про прохання. А вимога здатна зруйнувати порозуміння, що виникло.

Перед тим як іти в складну комунікацію (наприклад, вже є складні конфлікти), спочатку треба чесно відповісти собі на такі самодіагностичні питання.

Що впливає на ефективність комунікацій:

Стан:

  • Як я відчуваю себе зараз? (перевірка тілесних відчуттів)
  • Я внутрішньо стабільний?
  • Я можу відсторонитися від оціночних суджень?
  • Це правильний момент для розмови? Де краще провести цю розмову?

Упередження та історія:

  • Яка історія моїх стосунків із цією людиною?
  • Які історії я розповідаю собі про цю людину? Наскільки вони правдиві та актуальні?

Намір:

  • Який мій справжній намір щодо цієї розмови?
  • Який вплив я хочу мати?
  • Який мій бажаний результат?
  • Що я хочу включити в розмову — тільки інформацію або також емоції? Чи я можу собі дозволити їх проявити, чи хочу побачити емоції іншої людини?
  • Наскільки я хочу відкритися?
  • Яка мова буде прийнятною та адекватною ситуації?

Що це змінює у школі

Завжди залишається вибір, як реагувати, навіть якщо тебе назвали бовдуром. Як казав Віктор Франкл, «між стимулом і реакцією є проміжок. У цьому проміжку лежить наша сила вибору реакції. Від цього вибору залежить наша свобода і розвиток».

Якщо зберегти всі правила ненасильницької комунікації, як зміняться типові висловлювання у школі? Скажімо, фраза педагога «Ви ще й досі не знайшли часу, щоб поговорити про проблеми з навчанням у вашої дитини» за такого підходу трансформується у «Я завжди хвилююся, коли не можу налагодити спілкування з батьками, бо потребую цього як вчитель, щоб краще працювати з дитиною. Як ви дивитися на те, щоб зустрітися на цьому тижні?»

А батьківська фраза «Ви забагато завдань надіслали на цьому тижні» перетворюється на «Мені шкода дитини, коли вона сидить над уроками до ночі, адже потребую подбати про її здоров’я. Як ви дивитися на те, щоб врахувати, скільки часу потребує це завдання?»

Будь-яка людина в діях керується своїми цінностями та потребами і діє, виходячи з найкращих намірів.

Залишити відповідь