Безпечне освітнє середовище — це не лише укриття та дотримання правил протипожежної безпеки. Це ще й піклування про комфорт, емоційний добробут, захист гідності та інтересів дитини. Що можуть зробити освітяни, щоб взаємодія з дітьми відбувалася саме так? Запровадити політику безпеки. Як написати цей документ, пояснила Христина Шабат, керівниця Центру гідності дитини Українського католицького університету. А якою може бути політика безпеки та захисту дітей на практиці — поділилась Олена Шульга, менеджерка освітньої програми для підлітків «План.Дій», керівниця громадської організації «Про.Про.Лаб».
Наприкінці ви отримаєте бонус — повний комплект документів, який зможете взяти за основу для створення власної політики.
Що таке політика безпеки?
Політика безпеки — це стратегії, розроблені та прийняті організацією або закладом для підтримки безпечного середовища. Документ неформальний і покликаний запобігти ризикам, які не регулює законодавство. Написаний простою мовою, він може містити як 40 сторінок, так і 10. Головне — що ви хочете в нього вкласти.
Навіщо це потрібно?
Уявіть: усе, що відбувається в нашому дитинстві, це — корж. А все, що стосується дорослого життя, — сир і поливка зверху. Ми знаємо: якщо корж підгорілий, то весь сирник нам не смакує. Якщо основа добре спечена, то ми її навіть не відчуваємо, а із задовленням їмо цілий смаколик. Що я маю на увазі під цією метафорою? Події нашого дитинства впливають на «смак» дорослого життя. Тому критично важливо, щоб взаємодія з дітьми, ставлення до них та реакція на травматичні ситуації були організовані з повагою до гідності дитини. І тут політики безпеки виступають інструментом, який системно навчає дитину захищатися і почуватися в безпеці.
Перш ніж писати політику безпеки…
Що ми взагалі розуміємо під безпечним середовищем?
Це простір, в якому дитина почувається комфортно та є захищеною від будь-якого насильства (фізичного, психологічного, сексуального або економічного).
Визначте, де і коли ваша установа впливає на дітей та як ви взаємодієте
Опишіть ситуації, за яких педагоги та інші фахівці прямо та опосередковано впливають на дітей; як і про що вони мають спілкуватися з учнями, аби ті почувалися комфортно.
Виділіть можливі для дітей ризики у вашому освітньому просторі
Оцініть їх за рівнями — низький, середній, високий. Працюючи над власною політикою, сфокусуйтесь на запобіганні останнім двом.
Добре, коли нічого поганого не стається і діти задоволені навчанням та перебуванням у колі дорослих. Але в разі небезпеки — краще мати покроковий план реагування.
У процесі написання…
Визначте стратегії подолання ризиків
Ними можуть бути:
- безпечний рекрутинг;
- кодекс поведінки;
- зголошення;
- визначення обов’язків координатора/ки безпеки дітей;
- навчання та безпековий інструктаж;
- впровадження та перегляд політики;
- конфіденційність.
Ми вирішили розробити таку політику, коли запустили «План.Дій» — пілотну освітню програму залучення підлітків до відбудови країни. Проводимо для дітей лекції, воркшопи, офлайн-зустрічі. Запрошуємо до роботи з ними різних експертів. Реалізуючи власні проєкти, школярі постійно взаємодіють з місцевим населенням.
З нами підлітки працюють у незвичних як для традиційного навчання умовах з великим колом дорослих. Тому ми намагаємося запобігти таким ризикам:
- низька компетентність спеціалістів та ймовірність вчинення ними неприпустимих дій щодо дітей (фізичне, емоційне чи сексуальне насильство);
- неналежна практика роботи з дітьми: відсутність у дітей відчуття захищеності, поважного ставлення до них, готовності надати підтримку з боку дорослих, або потенційні конфлікти між дітьми;
- нехтування правилами поводження з приватною інформацією дітей;
- низька обізнаність підлітків про зовнішні загрози (небезпеки воєнного часу, кіберзагрози).
До кожної групи загроз ми прописали стратегію запобігання. Фактично це розділи нашої Політики. До прикладу, знизити ризик залучення до роботи з дітьми некомпетентних спеціалістів допомагає «Політика безпечного найму». А дотримання дорослими «Кодексу поведінки» дає дітям відчуття захищеності і забезпечує поважне ставлення до них.
Безпечний рекрутинг
Ідеться про те, як ми наймаємо людей, які працюватимуть із неповнолітніми, та що про них знаємо. Ці питання можна поставити кандидату на співбесіді:
- Як ви розумієте, що таке захист дітей?
- Чи маєте досвід роботи з неповнолітніми та на яких умовах?
- Чи проходили навчання для роботи з дітьми?
Якщо не певні у своєму виборі, залучайте до інтерв’ю колег, проводьте декілька зустрічей із кандидатами. Важливо оцінити здатність людини взаємодіяти з іншими, працювати в команді та вирішувати конфлікти. А також виявити нарцисичні чи інші розлади особистості, схильності до розбещення дітей тощо. На випробувальний період можете долучити ментора (когось із колег), щоб пильнувати, чи не кривдить дітей нова людина в команді.
Кодекс поведінки з неповнолітніми
Це прості правила на кшталт «Ми можемо доторкатися до руки чи плеча дитини, але не можемо чіпати її за інші частини тіла» або «Не спимо з дітьми в одному наметі, не ходимо з ними в душ» тощо. Тобто те, як дорослий у вашому колі має поводитися з дітьми, що можна і чого не слід робити. У світі існує багато культур, де ті ж обійми дітей з незнайомцями цілком прийнятні, як в Італії чи Іспанії. А от у скандинавських країнах стосунки прохолодніші. Саме цей кодекс має забезпечити сприятливі умови для спілкування з дітьми з урахуванням національних і персональних особливостей учасників спільноти.
Захист дітей часто розуміють як реакцію на те, що вже трапилося. Однак Safeguarding Policy передусім означає превентивний захист. Це така собі розстановка «запобіжників», щоб нічого поганого не сталося. Та коли все ж трапляється — дитина має знати: її звернення не залишиться без уваги.
Зголошення
Подбайте про можливість дітей вільно повідомляти про будь-які випадки насильства або інші порушення їхньої безпеки. Прописана та впроваджена в щоденну роботу з дітьми культура зголошень дає їм відчуття захисту, підтримки, впевненості. Діти знатимуть, що до їхніх звернень дорослі ставляться серйозно і завжди зреагують, аби їм допомогти. Зазвичай цей розділ доповнюється Процедурою реагування на загрозливі події та описує кроки, коли скарга вже надійшла.
Візуально це можна представити так:
Визначте відповідального
За кордоном ця посада називається Child Safeguarding officer. У нас же може бути координатор з безпеки дитини. Це співробітник організації чи навчального закладу, до якого може звернутися дитина і завжди буде почутою. Така потреба може виникнути, якщо з учнем погано поводяться, кажуть щось неприємне, вдаються до фізичного чи іншого насилля. Відповідальний за безпеку знає, як відреагувати на критичну ситуацію, як усе зменеджерити так, щоб допомогти скривдженому.
Яке навчання щодо захисту дітей необхідне співробітникам
У США, Канаді та Великій Британії не дозволяють працювати з дітьми тим, хто не пройшов safeguarding-тренінг. Це не заняття «аби сертифікат був і години зарахували». Таке навчання треба проходити раз на два роки. У деяких країнах тренінг обов’язковий не лише для освітян, а й для всіх фахівців, які взаємодіють із дітьми. Наприклад, у США такі тренінги проходять священики, котрі ведуть службу в присутності дітей, офіцери поліції та сімейні лікарі.
Українські освітяни та соцпрацівники можуть пройти безкоштовний курс із захисту дітей онлайн на платформі Agora від UNICEF.
Наявність політики безпеки та захисту дітей — гарне рішення. Але без впровадження у щоденну роботу воно недієве. Важливо не тільки створити документ, а й застосовувати його на практиці. Деякі ризики можуть змінюватися або посилюватися. Тому періодично оновлюйте політику відповідно до викликів часу.
Детально ознайомитись із Політикою безпеки та захисту дітей від ГО «Про.Про.Лаб» можна за посиланням.
І дорослим, і дітям потрібен зрозумілий формат
Залежно від обов’язків та рівня взаємодії з дітьми співробітники працюватимуть з повним комплектом документів або з певними розділами політики. Та в будь-якому разі документ має бути під рукою, щоб кожен міг його знайти. Наприклад, на офіційному сайті установи чи серед внутрішніх документів.
Важливо, щоб політику, яка стосується дітей, добре розуміли самі ж діти. Вони мають знати, що дорослі роблять, аби захистити їх. Наприклад, така поведінка — ОК, а така — ні. Що таке особисті кордони і чому дорослі мають поважати ваші межі. Чому важливо сказати «Ні», якщо не подобаються якісь дії дорослих. Що означає бути в безпеці та які бувають загрози у школі. Це все можна пояснити за допомогою простих малюнків, інфографік, наліпок.
На прикладі нижче, крім імен та контактів учителів, є їхні фото. Школяр може звернутися до жінки або чоловіка, обрати, з ким йому буде комфортніше поговорити.
В якому форматі знайомити дітей зі способами захисту — ваш творчий процес. Бажано, щоб це не виглядало як виховна година, яку всім треба просто відбути.
Зробити так, щоб діти почувалися в безпеці будь з ким і будь-де — наше завдання як дорослих. Живучи у країні, що воює, об’єктивно не від усіх загроз можна захиститися. Та освітяни принаймні здатні контролювати свою спільноту, яка працює з дітьми. А політика безпеки допоможе створити і підтримувати комфортні умови для навчання та розвитку дітей.
Матеріал створено за підтримки ГО «Ресурсний Центр Недержавних Організацій» у рамках проєкту «Шлях до локалізації захисту дітей у контексті гуманітарного реагування в Україні».
