Чотири роки тому освітні експерти Великої Британії спрогнозували, що вирішальний вплив на освіту в усьому світі матимуть десять новітніх методик. Однією з найцікавіших серед них у британському Відкритому університеті назвали бриколаж. Що це таке та як застосовується на уроці?
Квіти з кришок, абажур з виделок
Бриколаж — досить нова освітня технологія. Але спочатку цей термін прижився в багатьох сферах мистецтва та науки. Бриколаж (від фр. Bricolage) дослівно перекладається як «саморобне», «hand made». Ідеться про створення чогось принципово нового з підручних матеріалів, які зазвичай мають інше спрямування, тобто нове з наявного старого.
Основа технології — повторне використання об’єктів (брати те, що під рукою, і використовувати в іншій якості). Приміром, у музиці такий процес відбувається, коли грають на ложках, пляшках з водою або пилках. В образотворчому мистецтві яскравий приклад — колажі з відомих елементів картин або з фотографічних зображень.
Бриколаж в освіті — це використання на уроці будь-яких предметів, крім наочних посібників, підручників та всього, що виготовлено спеціально з метою навчання.
Найпростіше, що спадає на думку, — це створення різноманітних виробів на уроках праці та мистецтва. Квіти з кришок та поліетиленових пакетів, звірятка та вазочки з пластикових пляшок, абажур з одноразових ложок та виделок, ялинкові іграшки зі старих ламп — це досить поширені ідеї. Навчати дітей таким саморобкам — модно та співзвучно екологічному мисленню (адже для роботи береться те, що стало би сміттям).
Для будь-якого шкільного предмета можна підібрати матеріали, які допоможуть краще розкрити тему. Про це «Освіторія» вже писала раніше.
Навіщо в класі іграшки та пляшки
У середній та старшій школі ця технологія так само застосовується. Приміром, овочеві соки та чай будуть доречними на уроці хімії, коли вивчають індикатори кислот та лугів. Про ударну силу можна розповісти на фізиці за допомогою молотка та цвяхів. Цей освітній тренд забезпечує учням новий спосіб навчання, що відкриває величезний простір для креативу. Реальні речі допомагають школярам отримати знання на практиці, вони добре вписуються в метод проектів. У США є школи, де бриколаж — основний метод, а деякі з них навіть мають таку саму назву. На заняття діти приносять м’які іграшки, старі компакт-диски, пляшки з-під соусів.
Є ще один цікавий ефект: підручні матеріали — не очікувані на уроці предмети. Це підвищує цікавість учнів до теми та розвиває в них нестандартне мислення. По-перше, пошук варіантів застосування предметів не за призначенням — сама по собі гарна вправа на креативність. По-друге, «дивний об’єкт» — це так званий фокальний об’єкт, який змушує по-новому глянути на звичні речі. Так, письменники, якщо відчувають творчу кризу, намагаються прив’язати до теми твору перший-ліпший побутовий предмет. І це приносить нові ідеї. Тож не дивно, що звичні підручники та зошити значно менше розбурхують уяву дитини, ніж реальний предмет «з іншої території».
Чому програв містер Фікс
Філософію бриколажу протиставляють філософії «планувальника» — роботи без елементів імпровізації. Якщо щось іде не так, «планувальник» намагатиметься повернутися до наміченого ходу робіт та знищувати перешкоди, а бриколер шукатиме користь у новому.
Експерти вважають прикладом бриколажу… старий австралійський мультфільм «80 днів довкола світу». Там головний герой на початку кожної серії брав із собою в мандри на перший погляд непотрібні та ніяк не пов’язані між собою побутові речі. Наприклад, під час подорожі до Єгипту він захопив свічку, килим, дротики, присоску і тесак. Коли герої залишилися без засобів пересування, зробити пліт допоміг тесак. Решта предметів дала змогу пройти випробування — лабіринт. Із присоскою вони акуратно вийняли дзеркало, за яким був вихід у дзеркальній залі, закріплений дротиками килим дав змогу піднятися по системі валиків, що оберталися, а коливання полум’я свічки показало, за якими дверима починається вулиця. А ось ворог головного героя з його коронним зверненням до самого себе «Чи є у Вас план, містере Фіксе?» — типовий «планувальник», а не бриколер.
Принцип несподіваного застосування речі привертав до цього мультфільму увагу не одного покоління юних глядачів з різних країн.
Аби не обдурила королева краси
Але найпопулярнішим нині став, так би мовити, бриколаж 2.0 — найсучасніша версія застосування цієї технології. Тут ідеться не про предмети, а про інформаційні продукти. Дітей навчають критично аналізувати та переробляти тексти, презентації, реферати, GIF-анімації, ілюстрації, фотографії, інфографіку, відеоролики. Можна виокремити два основні варіанти такої роботи.
Перший — робота з «несуцільними» текстами, яка починається з дослідження отриманих зразків. Замість суцільного — кількох абзаців, де послідовно викладаються думки, діти отримують квитки на різні заходи, етикетки, інструкції з використання побутових приладів. Як не дивно, такі завдання є навіть у деяких тестах PISA.
Там пропонують проаналізувати обкладинку журналу або CD-диска з фільмом, щоб дати попередній висновок щодо змісту творів. Це не так просто, як здається. Сучасні діти відволікаються на яскраві візуальні образи, які часто не відповідають тексту, мають рекламний характер або ж обрані як метафора. Приміром, на обкладинці журналу — усміхнена королева краси. А заголовок та анонс натякають на те, що конкурсів — забагато, що виховання духу суперництва загрожує молоді.
Чимало школярів орієнтуватимуться лише на зображення і вважатимуть, що текст присвячено розвагам та гламуру. Іноді навіть рекламні вставки поруч з текстом, які не мають до нього стосунку, впливають на уявлення дітей.
Тест після роботи з етикеткою, есе за анонсами
З етикетками роботи не менше. Якщо назва продукту — «Грушева радість», а на упаковці — соковиті плоди, учні не помічають, що в переліку інгредієнтів немає цього фрукта, а сам лише ароматизатор. Така типова довірливість учнів не притаманна людині з розвиненим критичним мисленням.
У квитках на екскурсії, вистави, концерти чимало корисної та важливої інформації подано дрібним шрифтом, а дата, вартість і місце акції надруковані збоку чи на зворотному боці. Учнів привчають здійснювати комплексний пошук і після дослідження взірця вже без нього заповнювати таблиці: наприклад, що дозволено і заборонено під час конкретної екскурсії. Ще одна ефективна вправа — після аналізу квитків заповнювати тести щодо цієї інформації з кількома варіантами відповідей. За допомогою такої роботи можна прищепити навички аналізу та синтезу, вдумливе читання, інтерпретацію неадаптованих текстів, критичне сприйняття суперечливої інформації.
Для учнів старших класів пропонують читання анонсів фільму та рецензій на нього. Тут важливо не просто знайти інформацію, а побачити об’єктивні дані (щодо сюжету, автора, акторів) серед суб’єктивних емоційних відгуків. Підлітків просять написати есе, у якому викласти власну думку щодо тематики фільму, очікування від нього. Що оригінальніші думки, що менше впливу чужих рецензій та запозичень з них, то краще впорався старшокласник.
Усі ці різноманітні форми роботи мають спільне: пошук інформації та презентація її в новій формі. Це перший варіант інформаційного бриколажу.
Як старі реферати стають сучасними презентаціями
Другий варіант бриколажної роботи — створити нове зі старих інфопродуктів. Це нагадує калейдоскоп. Учнів вчать використовувати, переробляти під свої потреби зображення та GIF-анімації, компонувати вже готові реферати та нарізку з готового відео. Тексти пропонують осучаснювати: частину інформації презентувати у формі схем, таблиць, діаграм, додавати аудіовізуальний ряд.
Улюблені вправи школярів — створювати власні анімовані та інтерактивні історії, фільми, презентації, моделі, ігри за допомогою скретч-програмування (середовище, розроблене для навчання школярів програмувати). Діти збирають прості віртуальні конструкції, немов складають їх із цеглинок Lego, а основою стають минулорічні твори та реферати їхні чи інших учнів. Звісно, матеріалами можуть бути лише загальнодоступні інформаційні джерела, а також те, що зберігається на шкільному порталі або в мережі, а діти дали дозвіл на застосування їхніх робіт. Це — гарний привід подискутувати з учнями про авторські права, піратство та плагіат.
Візуальні матеріали теж можуть стати гарним поштовхом для творчості, для нового сучасного подання інформації. Приміром, маємо книгу з малюнками вулиць різних епох (або країн). Вчитель просить проаналізувати та за деталями визначити тип суспільства або країну. А далі — зробити так, щоб усі ці моменти стати одразу помітними. Наприклад, розмітити на інтерактивній дошці, створити інтерактивний плакат за допомогою спеціальних сервісів, зняти відео, розробити схему аналізу таких ілюстрацій.
Можна навіть створити з кількох таких картин вулицю поза часом, де зібране житло різних епох та люди у справах, і відзначити відмінності суспільств. Усе це буде сучасним бриколажним продуктом. За такого підходу і вчитель, і учні мають величезний простір для творчості.
