Усі ми зараз надихаємося силою українських вчителів. У складних умовах війни вони продовжують навчати, підтримувати та надихати наших дітей. Але варто задуматись і про те, що самим педагогам також важко. Їм потрібна міцна опора, час на саморозвиток та відпочинок. Про те, як розвантажити вчителів від зайвої роботи, підтримати та мотивувати їх, розповідає Оксана Проскура, директорка Київської гімназії східних мов № 1.
Дисципліна дозволяє бути зібраними
Відлік нашого року, який ми зараз можемо проаналізувати, почався в ніч з 13 на 14 лютого. У гімназії сталася велика пожежа. Ще за 10 днів до повномасштабної війни в нас земля пішла з-під ніг, і тоді всьому закладу знадобилася емоційна підтримка.
Але оглядаючись назад, ми зрозуміли, що за цей рік досягли в рази більше, ніж ми робили не в таких критичних умовах.
Коли ми починали навчальний рік, то психо-емоційний стан колективу був дуже вразливим, адже люди хвилювалися за родини, за військових, за дітей, за себе. Це розбалансовувало нашу роботу і зібраність. Педагоги сумнівались, чи впораються, чи зможуть опанувати всі форми та методи освітнього процесу, чи взагалі варто їм залишатись у країні.
Для внесення ясності в цю ситуацію ми з командою адміністрації провели серпневу педраду у форматі стратегічної сесії. На ній пропрацювали різні сценарії освітнього процесу в умовах воєнного стану та фактично попросили кожного дати собі відповідь на запитання: чи піти з вчителювання, чи поставити собі за мету якісно працювати в нових умовах, зростати професійно, надавати якісні освітні послуги попри всі виклики. І це спрацювало, адже коли людину ставиш перед конкретним вибором, вона опановує себе і робить правильні речі.
Важливими є налаштованість та емоційна стабільність закладів освіти. Якщо змотивована сама команда адміністрації, немає турбулентності в управлінських рішеннях, є короткострокові та довгострокові цілі, тоді й колектив гуртується. І йому легше працювати та не вигорати.
Освітяни зараз втомлюються від нових форм, методів, умов роботи. Раніше робочий день вчителя був прогнозований, не залежав від відключення електроенергії, тривог, укриттів. А зовнішні складові, що зараз з’явилися, емоційно «штормлять» педагогів.
Тому так важливо кожну ситуацію розібрати на кейси: що ти робиш, коли немає світла, якщо сигнал тривоги, якщо все добре. Коли вчителі чітко знають алгоритми, їм легше працювати. Мотивує та утримує від вигорання системність і дисципліна в організації освітнього процесу. Тут має спрацювати команда та керівник. Якщо адміністрація змінюватиме задачі, рухатиметься щодня в інший бік, відмовиться від стратегування, учителі не бачитимуть своїх цілей.
Готуємося до перемоги вже сьогодні
Працівникам потрібно поставити мету. І тут адміністрації важливо побачити, у чому хто може реалізуватися. Адже вчителі повинні знати, що вони не просто механічно виконують однакову роботу, а розвиваються. До прикладу, наша гімназія вже кілька років практикує захист і проведення атестації у формі самопрезентації педагогів. Ми називаємо це «6 слайдів успіху без педагогічних блискіток». Кожен слайд має своє змістовне наповнення. Перший — хто я сьогодні для родини, учнів, колег. Останній — що я буду робити наступні 5 років. Щоб люди не просто думали: дочекаюсь перемоги, а далі щось буде. Ні, ви повинні знати, що робитимете сьогодні, завтра, через рік. Адже самі поставили перед собою ці завдання.
У мене є колежанка, також директорка. Ми з нею іноді за кавою обговорюємо освітні ідеї. Останній наш задум вже почали втілювати. Зібрали кожна свій колектив і сказали: ми починаємо готуватися до перемоги. Розподілили завдання: хто відповідальний за сценарій, хто за закупку прапорців, хто за готовність техніки. Адже ми всі чекаємо перемоги, але не знаємо, як це відбуватиметься у школах. Тому маємо бути готові. Саме такі натхненні ідеї нас мотивують.
Важливим у колективі є планування на перспективу. Обговорюйте, які заходи у вас будуть наступного року, як святкуватимете ювілей закладу освіти чи Новий рік. Адже це анонсує, що ви матимете роботу. Бо зараз учителі бояться скорочення годин чи взагалі втрати робочого місця. Тож таке планування також допомагає триматися на плаву.
Міцна опора для вчителів — довіра та підтримка
Дуже важливим з боку адміністрації школи є визнання роботи вчителів. Адже зараз ми перебуваємо в ситуації, коли точно не знаємо, яка стратегія є правильною. Ми запустили свою модель організації освітнього процесу, і вона себе виправдовує, але вже бачимо в ній певні недоліки. Відповідно робимо висновки, щоб уникнути їх наступного навчального року.
Наприклад, ми в гімназії 1 вересня вийшли за класною системою. А вже потім організували очне та дистанційне навчання завдяки ротації з різних класів, поділених на динамічні групи: очна група перша, друга і дистанційна група на паралелі. Що виявилося недоліком, оскільки ротацію учнів потрібно було зробити перед початком нового навчального року в межах класів.
Багато що сьогодні залежить від освітньої інтуїції вчителя, бо досвід тут не завжди спрацьовує. Ми ще не пройшли повного циклу навчального року, необхідного для того, щоб проаналізувати свої сильні та слабкі сторони в умовах воєнного стану. І зараз, щоб підтримати педагогів, потрібно працювати на довірі. Необхідно дати зрозуміти вчителям, що вони важливі зараз і їхня думка цінна.
Ми періодично проводимо Google-опитування, щоб дізнатися думку працівників гімназії про те, що відбувається в нашому освітньому просторі. До цього опитування залучені всі: від вчителів до технічних працівників. Тому що нам важливо почути кожного. Адже якщо працівники не нададуть зворотний зв’язок і не скажуть про те, що для них є складним, то не побачать результат своєї роботи. Не озвучене вчасно нерозуміння або роздратування — це відтермінований конфлікт.
До прикладу, були такі запитання. «Яким для вас був цей рік у плані професійного зростання?» Бо, можливо, хтось бачить, що він недооцінений. Педагог виріс, а адміністрація цього не помітила. «Які сильні сторони колективу допомогли вам гідно пройти цей рік?» Тут меседж у тому, що команда робить сильними всіх, коли люди працюють у синергії. Важливо, щоб учителі, які отримали новий досвід, ділилися своїми знаннями з колегами. Адже один з мотиваторів — опановувати щось нове. Іноді педагоги хвилюються, що це не на часі, вони не знають, чи буде світло, наприклад. Але важливо приділяти час собі, саморозвитку. Коли учасники команди навчають одне одного, це теж сила підтримки.
Скидаємо баласт
Як розвантажити вчителів від зайвої роботи? Поділюся тим, що вже застосовуємо ми.
🟢
Інформаційна тиша. У нас у месенджерах є багато груп: щодо навчання, швидкого реагування. Тому ми вирішили: якщо немає форс-мажорів, то вечорами та на вихідних у нас тиша в інфопросторі. Для того щоб люди могли відпочити.
🟢
Відмова від звітів. Натомість наприкінці року ми об’єднуємось кафедрами та створюємо інтелектуальний продукт. Наприклад, ми розробили збірник з математики, де були завдання на роботу генератора, створення бандера-смузі, правила безпеки. Тобто завдання в контексті нашого українського спротиву.
🟢
Довіра у відносинах між адміністрацією та вчителями. Ми однозначно не робимо відкритих уроків. Адміністрація відвідує уроки з метою підтримки та професійного коригування, за необхідності.
🟢
Відхід від поурочної системи планування. В умовах тривог, відключення електроенергії ми перейшли на систему створення кейсів занять та розміщення їх у Google-класах. У нас вчителі створюють матеріали до всіх своїх уроків на випадок, якщо вони не зможуть їх провести в режимі реального часу. Ці кейси і є підтвердженням роботи вчителів. Там є чіткий алгоритм опрацювання теми: посилання на відеоуроки, презентації, тренувальні вправи, самостійні роботи, творчі завдання.
🟢
Із моєї точки зору, атестація педагогічних працівників в умовах воєнного часу повинна мати інше змістовне наповнення. Точно без обтяжливих звітів, папок та педагогічних блискіток. Тому в березні ми з нетерпінням чекаємо на самопрезентацію наших колег, що атестуються. Хоча для мене питання атестації цих педпрацівників уже вирішено — вони герої та заслуговують на підтримку.
🟢
Комфортні умови для освітян. Під час пожежі в нас дуже постраждав корпус, тож ми перейшли в інший. Але він не був призначений для такої кількості людей. І коли ми вийшли у вересні на навчання, вчительській команді було дуже важко, адже їм навіть не було де роздягнутися, не було учительської. Педагоги сиділи по рекреаціях, одне в одного. Але ніхто не пішов з гімназії, всі чекали, бачили, як ми рухаємося, робимо ремонт. Розуміли, що це тимчасово. У старому корпусі в нас була кімната для вчителів із посудомийною машинкою, мікрохвильовкою. І зараз реалізується один з наших важливих проєктів — це учительська в новому корпусі. Освітяни бачать розвиток: умови в гімназії створюються як для дітей, так і для педагогів. І це тримає їх у команді.
🟢
Можливість саморозвитку. Вчителі проходять багато професійних курсів. Але я постійно запитую їх: що ви пройшли для себе як особистості? Наприклад, мої заступники і я грали у фінансову гру «Життєвий капітал». Я про неї раніше чула і думала, що вона чудово підійде для старшокласників. Тож вирішила сама подивитися, що це таке, і впровадити в освітній процес. Під час гри я зрозуміла, що вона для мене, а не для професійного застосування. У неї варто пограти і батькам, і вчителям, і старшокласникам. Там можна опанувати класні навички просто для себе. Учителю завжди важливо бути в ресурсі — як у професійному, так і в особистісному.
Які рішення для розвантаження вчителів варто ухвалити на рівні держави?
- Зміна навчальних програм. Ми вже маємо освітні втрати, які потрібно долати. І зараз педагоги працюють не лише з дітьми, які перебувають в Україні. Якою буде ситуація, коли повернуться наші учні з-за кордону, — невідомо. Тож я вважаю, що нам потрібно працювати стратегічно, на перспективу: не за принципом навантаження вчителів, щоб подолати освітні втрати. А з метою розвантажити навчальну програму, організувати освітній процес у різнорівневих класах (групах), щоб стабілізувати освітню ситуацію.
- «Ні» збільшенню навантаження вчителів. Я категорично проти збільшення робочих годин вчителів на додаткові консультації. Зараз є очікування, що вчителі — супергерої. Що в них немає особистого життя, кохання, дітей. І вони повинні жертовно віддавати себе учням. Це неправильно. До прикладу, у нашій гімназії вчителі працюють з 8:00 до 20:00, організувавши освітній процес для дітей в Україні та за її межами, враховуючи зміни в часових поясах, часто-густо працюючи психологами, експертами. Я вважаю, що все має бути дозовано — робочий час і особисте життя. Адже щойно цей баланс порушений, ми отримаємо вчителів, які втратили мотивацію працювати над освітніми проєктами. Фактично, педагогічно вигоріли.
Нашим українським освітянам я бажаю писати сценарій до перемоги. Адже ми в навчальних закладах точно не зможемо в цей день проводити звичайні уроки. Тож плануймо, що ми будемо робити в цей день, на наступний, через рік.
Бажаю нам бути вчителями, які вселяють надію в учнів. Бо якщо ми пережили цей складний період, то нам вже нічого не страшно. Разом до Перемоги.
