Як розкрити таланти дитини? Лайфхаки багатодітного тата Олега Скрипки

Допоки вчені з усього світу б’ються над загадкою, чи існують «ген інтелекту» та «ген геніальності», український рок-гігант Олег Скрипка спеціально для «Освіторії» розмірковує на тему обдарованості й дитячих талантів, спираючись на досвід багатодітного татуся. Чи до снаги батькам зростити дитину «талановитою» чи талант — це вроджене? Що робити мамам і татам, щоб таланти дитини розкривалися сповна? Як бути хорошими батьками в епоху цифрових технологій, коли роль вихователів підступно перетягують на себе гаджети?

Олеже, звідки беруться таланти? Це генетичний дар чи старання батьків і вчителів, яким відведена роль дбайливих скульпторів?

Особисто для мене питання появи таланту — велика загадка. Чи талант закладено в генах чи з часом він з’являється в дитини, людство достеменно поки не знає. Але ось що я знаю точно — моє завдання як батька і людини, яка час від часу виступає наставником для молодих виконавців, — дати їм можливість проявити свій талант. Сумно, якщо ми стикаємося зі зворотною стороною медалі, коли є лише величезне бажання людини, а таланту бракує. Тоді можлива співпраця, рух уперед, але, напевно, без шедеврів.

Як батько знаю точно: для всіх мам і тат їхні діти апріорі талановиті. Для декого — геніальні. Так часто трапляється і ви теж таких батьків знаєте (усміхається). Так чи інак, завдання дорослого — дати те поле можливостей, на якому все благодатне зерно дасть свої паростки. Я часто помічав, як батьки жадають втілити власні нереалізовані фантазії у своїх дітях: «Моїй дитині конче необхідно грати на скрипці!» І ось батьки віддають дитину до музичної школи, де вона проводить по три вечори на тиждень і з заздрістю думає про однолітків, які в той самий час грають у футбол.

Типова історія! Але чому деякі батьки займаються нав’язуванням?

Це егоїзм у чистому вигляді. Якщо справді любите свою дитину — розпитуйте і придивляйтеся, чого хоче і до чого тягнеться, тоді й потенціал розгледіти буде не так вже й важко. Вгадуйте! Діти іноді можуть помилятися — сьогодні є мрія стати актором та зіграти Людину-павука, завтра — співати на сцені, післязавтра — пілотувати винищувач. Тому потрібно дати спробувати себе і в цьому, і в тому, і ще в о-о-он тому, а не одразу пірнати з головою в якусь одну потенційну сферу для розвитку.

У Вас четверо дітей — Устим, Олеся, Роман і Зоряна. Розкажете на власному прикладі багатодітного татуся, як відгадували та розкривали таланти синів і доньок?

Як і всі батьки в цьому світі, я не можу достеменно знати, які з їхніх обдарувань будуть доленосними. Я просто розслабився і спостерігаю! Не давлю авторитетом, не нав’язую свою думку, не даю непроханих порад. А от дружня атмосфера — це те, що допомагає мені почути дітей і бути почутим ними.

Один із синів хоче розробляти авторські принти для футболок. «Добре, спробуймо!» Купую йому кілька футболок, спеціальні фарби, і він малює певний час. Результатом залишився незадоволений, але ми це спробували. Ідеї кожного разу діти пропонують самі, я в цьому участі не беру, адже сенс? Це вже буде тоді моя ідея (усміхається).

Старша донька Олеся добре відчуває слово: бере певного персонажа та складає про нього цілу історію. Таких історій у неї дуже багато! І єдине, що я дозволив собі — запитати в Олесі, чи не хоче вона записати ці історії. Так, її це надихнуло, вектор обраний правильно. Донька почала ще детальніше не лише прописувати історії, а й промальовувати їх. Потім ми записували її голос і писали музику, бо донька ще грає на фортепіано. Не знаю, як цей жанр назвати, але зрештою ми отримуємо її історію з малюнками, текстом, голосом і музикою — усе записано на відео. Донька виставляє такі історії на Facebook. Не маю гадки, чи Олеся стане колись письменницею, чи це залишиться на рівні хобі, але такий досвід з нею залишиться вже на все життя.

Підсумовуючи — я не заохочую дітей і ні до чого не спонукаю, але підтримую в реалізації устремлінь. Перший імпульс має бути від дитини — ось золоте правило для батьків.

Олеже, а Ви відчували себе в дитинстві обдарованою дитиною? Чи нахвалювали батьки відкрито Ваші таланти?

Мама працювала вихователькою й активно зі мною працювала ще в дитячому садочку. У неї були власні методики раннього розвитку дитини. І нехай це були шістдесяті, але, мабуть, ті віршики та співи таки заклали в мені паросток любові до музики (усміхається).

Я не замислювався, чи подобається мені співати: мені просто давали завдання, а я його виконував. Критичне мислення в дошкільному віці ще майже не працює, тож ніякого опору не виникає. А ось у 14–15 років я відчував ще і який супротив до того, що говорили чи наполегливо радили батьки.

Мій тато просто взяв і відвів мене до музичної школи — зі мною особисто ніхто не радився (усміхається). Тато хотів, щоб я грав на баяні — і я заграв на баяні! І, знову-таки, я не замислювався, наскільки мені це подобається. Вчитель згодом сказав батькам: ваша дитина має гарний слух, є куди розвиватися. Віддаймо Олега до композиторського класу! Ось так у 10-річному віці я почав писати пісні.

Чи казали мені дорослі, що я «дуже талановитий»? Хм… У школі були вчителі, які — буду з вами чесний — мене трохи недолюблювали, тож ставились із прохолодою і не вбачали в мені жодних паростків «геніальності». Інші казали: «Це обдарований хлопчик. Йому треба розвиватися!» Наприклад, моя вчителька математики була переконана, що в мене обдарованість у точних науках. Давала мені більше завдань, ніж однокласникам, я постійно розв’язував задачі «із зірочкою» — лускав їх, як зернята. У класі мене всі ненавиділи! Жартома, звісно. Бо поки вони вирішували щось простеньке а-ля синус-косинус, я вже порався з інтегралами.

Психофізіологи кажуть, що 1 % успіху людині дає природна обдарованість, а решта 99 % — робота над шліфуванням здібностей. Як розкрити стрижень уже знайденого дитячого таланту й не нашкодити, не відбити жагу?

Не заважати дитині розвиватися. Не педалювати. Часто, відкривши талант у своїй дитині, батьки намагаються надто швидко й глибоко його розвивати — давати надзавдання, відправляти на всі можливі конкурси. Так можна вбити навіть дуже глибоке захоплення, ба навіть зробити чадо закомплексованим. Адже якщо не справлятиметься — не виправдає очікувань дорослих, які вкладають купу ресурсів у свій «діамант». Будьте спостерігачами.

Якщо батькам вдалося виконати перший пункт, тоді треба пропонувати дитині можливості для розвитку й дивитися, які з них вона обере. Але сучасні діти прагнуть самостійності, тому й це треба робити дуже непомітно. Як тільки захочеться сказати «А давай ти будеш робити ось так!» — має прозвучати в голові дзвіночок: «Небезпечно! Є велика ймовірність тиску на дитину».

Навіть якщо бачите, що самостійні кроки дитини на шляху пошуку себе — невдалі, не кажіть їй про це. Дуже важливо, щоб дитина сама знайшла свої «глухі кути». Як і вихід звідти. І ось тільки почимчикувавши в іншому напрямку, син чи донька побачить різницю між невдалими спробами та справою, яка дійсно лягає на душу.

Та й від характеру дитини багато що залежить!

Звісно. Є відкриті до спілкування й співпраці (їх називають «слухняними»), а є відверті інтроверти чи протестувальники. Досі пам’ятаю, як сусіди моїх діда й баби називали мене «ловкий хлопчик». Тут малося на увазі — податливий і слухняний. Таким є і мій молодший син зараз. А ось старший — революціонер. Ніяких ключів до взаємодії з ним не знайти — треба, щоб він чинив так, як хоче сам, і на цьому крапка.

Ви не замислювалися, чому юне покоління так жадає публічності? 10-річні хлопчики й дівчатка ведуть блоги в соцмережах, мріють стати блогерами-мільйонниками…

Я б сказав, що такі діти прагнуть не публічності, а визнання власної значущості. Соцмережі — лише інструмент реалізації. Хоча й елемент жаги до цифрової публічності в нових поколіннях є.

Ви маєте досвід тренерства в шоу «Голос.Діти». Як таке залучення до цифрової публічності в юному віці впливає на дитячу психіку?

Там я інше питання собі ставив: чи це добре харчуватися піцою для дитячого здоров’я (усміхається). Безумовно, краще, щоб діти їли салати та «правильні» білки й борщик. Але діти люблять піцу і їдять її, такі вже реалії. Так і талант-шоу — це реалії 21 сторіччя, уникнути цього не можна — тільки сприйняти. Для дорослих людей талант-шоу — серйозна платформа для подальшого злету в кар’єрі. Для дітей — це теж рух уперед, можливість випробувати сили в так званій музичній олімпіаді. Але своїх дітей я б до талант-шоу не віддав, чесно зізнаюсь. Це надто виснажливо для психіки.

Я спостерігав, і не раз, як дитяча психіка ламалася під натиском шоу. А ось, наприклад, моя підопічна Ганна має сильну психіку, тому їй ці психологічні гойдалки не зашкодили.

Залишити відповідь