Навесні найкращим у світі вчителем визнали Пітера Табічі. Переможець Global Teacher Prize — неймовірний кенійський чернець-фізик. Отриману нагороду, 1 мільйон доларів, він планує передати на розвиток громади та справу всього свого життя — навчання дітей, для яких якісна освіта —це надзвичайний шанс. Як вчителю вдається розкривати дитячі таланти у непростих умовах, дізнавались у міжнародному виданні The Telegraph. «Освіторія», яка проводить українську версію премії, подає переклад захопливої статті.
Нагородження
Коли Пітера Табічі оголосили найкращим учителем світу, йому знадобилася хвилина, щоб це усвідомити.
Нагородження проходило в Дубаї. Пітер сидів у залі разом із сотнями делегатів, коли австралійський актор Х’ю Джекман оголосив, що у 2019 Всесвітню вчительську премію отримає 37-річний житель Кенії.
Але Джекман не зовсім правильно вимовив прізвище Табічі.
«Я подумав: у переможця ім’я трохи схоже на моє… Тоді всі повернулися до мене, і я зрозумів. Це був неймовірний момент, — каже він з величезною усмішкою, — і не тільки тому, що переможець отримує чек на мільйон доларів».
Табічі — ченець-францисканець, який викладає математику й фізику в сільській школі у віддаленому регіоні Кенійської рифтової долини. Він подався на викладацьку нагороду, коли дізнався про її існування від друзів. Пітер знав, що у складних обставинах сильно змінює своїх учнів. Їх у кенійській школі на одного педагога припадає майже 60. Та він навіть не очікував, що його досягнення будуть визнані на світовій арені, перевершивши 10 тисяч номінантів з майже 180 країн.
Вчитель здивувався, знайшовши себе в списку фіналістів. Потім був неймовірно приголомшений, коли пройшов до ТОП-10, де серед інших був навіть Ендрю Моффат зі школи Паркфілд у Бірмінгемі (Велика Британія), де протестувальники зривали його уроки про ЛГБТ-стосунки для мусульман.
Те, що чернець потрапив у призери, додало хвилювання: це був його перший шанс полетіти на літаку на церемонію нагородження.
«У кіно люди завжди роблять кілька кроків на борт літака, — розповідає Пітер. — Коли ми в аеропорту рухалися коридором, я подумав, що це ще чергова кімната відпочинку. Аж раптом сказали пристебнути ремені, тоді я зрозумів, що ми збираємося злітати».
Таємниця «Клубу талантів»
Табічі походить з такої ж простої родини, як його учні із середньої школи «Керіко» біля міста Накуру, неподалік якого він виріс. Тут поширені посуха й голод. Його учні часто сироти чи напівсироти з бідних сімей, які живуть землеробством.
Але завдяки Табічі, який віддає 80% свого доходу на підтримку тих школярів, які не можуть дозволити собі книжки чи форму, «Керіко» перетворилася на визнану на міжнародному рівні академію науки.
DANIEL URUNGU/EPA-EFE/REX/SHUTTERSTOCK/THE TELEGRAPH
Під його керівництвом молодь здобула нагороди з усього світу за свої винаходи та провідні дослідження. Нещодавно одна група була відзначена Королівським хімічним товариством за їхню роботу з використання місцевого рослинного життя для виробництва електроенергії.
«Коли учні знають, що ви вірите в них, — каже найкращий вчитель світу, — вони починають вірити в себе. Ось як ви розблокуєте їхній потенціал. Головне, знайти те, що вони можуть зробити добре».
Табічі започаткував серію шкільних товариств, зокрема, «Клуб талантів», де і почали яскраво проявлятися здібності учнів. «Учні приходили до клубу, і ми розуміли, що вони можуть малювати або можуть співати — у кожного було щось хороше. І тоді вони почали вірити в себе, і починали робити все краще й краще».
Розширення наукового клубу виявилося ще одним великим успіхом. Через те, що в школі один комп’ютер та погане підключення до інтернету, Табічі проводив усі вихідні дні в інтернет-кафе, зберігаючи матеріали, щоб використовувати в школі. Це, у свою чергу, допомогло дітям стати більш амбітними у своїх проєктах. На науково-технічному ярмарку в Кенії 2018 року група його учнів змогла продемонструвати пристрій, який вони придумали, щоб допомогти людям з порушеннями зору та слуху виміряти об’єкти.
Освіта як найбільший життєвий шанс
Табічі знає, як це — боротися за визнання. Він народився в маленькому селі в південно-західній частині Кенії. Був п’ятим із восьми дітей:
«Батько — учитель початкової школи, а моя мати поралась по господарству. Ми жили в глиняній хатці і їли кукурудзу та овочі, вирощені на городі».
Тоді було немислимо, що Пітера будуть вшановувати, як найкращого вчителя планети, тисячі людей вітатимуть на вулицях і окремо навіть президент поздоровить. «Я не думаю, що хтось міг собі таке уявити, — говорить він, — а найбільше я».
Дитинство Табічі було далеко не легким, особливо після того, як мати померла, коли йому виповнилося 11 років, а його наймолодшому брату був лише рік.
«Після цього мені довелося йти до школи, де викладав мій батько, а це було 7 кілометрів пішки дорогами, які в дощовий сезон перетворюються на непрохідне болото. Це було важко, але я знав, що мені пощастило отримувати освіту. Мій батько взяв кілька кредитів, щоб ми змогли ходити до школи».
Віра та наука
Пітер закінчив школу з найкращими результатами, які тут коли-небудь мали, і націлився до університету. Хоча він уже мав уявлення про своє покликання до духовного життя.
«Я виріс у дуже християнській спільноті, і, читаючи про це більше, усе сильніше надихався життям святого Франциска Ассізького. Його смиренність і простота звернулися до мене».
Табічі отримав учительську освіту перед тим, як приєднатися до францисканців, і в кінці минулого року прийняв свої остаточні чернечі обітниці.
«Це складне життя, але я знав, що це правильний шлях. У мене є великі зобов’язання — але таке життя приносить мені дуже багато щастя».
