Аналітичний центр Cedos на замовлення благодійного фонду savED за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» провів дослідження про наслідки повномасштабного вторгнення для української освіти. У ньому йдеться про зміни організації навчального процесу, руйнування освітньої інфраструктури та вплив війни на вчителів і учнів. Зібрали для вас головні тези та цифри дослідження.
Руйнування
Найбільших руйнувань освітня інфраструктура зазнала в лютому-березні 2022 року. Станом на лютий цього року було пошкоджено 1304 українські школи, з них 236 повністю зруйновані.
Найбільше освітніх закладів постраждало на Донеччині — 67%. А загалом в Україні пошкоджено 11% освітньої інфраструктури.
«Найгірший варіант — пряме влучання в школу, коли вся будівля чи її крило повністю зруйновані. Або інші складні руйнування: пошкодження даху чи покрівлі. Адже вони є критичними, щоб під час дощу чи снігу не потрапляла волога.
Складними є руйнування перекриттів і стін, а також комунікацій — водогону чи опалення. Якщо, наприклад, ідеться про систему опалення, і вона була пошкоджена, це означає, що вона повністю виведена з ладу. А якщо є ще й руйнування покрівлі, то в цій школі неможливо перебувати», — пояснив Іван Вербицький, директор аналітичного центру Cedos.
До пошкоджень варто зарахувати також втрату шкільного майна. Знищеними були комп’ютери, лабораторне обладнання, проєктори, інтерактивні дошки, телевізори. На жаль, було багато випадків мародерства: найчастіше викрадали шкільні автобуси та комп’ютери.
Проте значно гірші за втрати майна людські втрати. Це те, що на відміну від будівель, приміщень і техніки, на превеликий жаль, ми не можемо відновити.
Станом на березень 2023 року в Київській області відновлено 71% закладів освіти. У Чернігівській — 59%. Найменше — у Харківській (13%).
Відновлення освітньої інфраструктури напряму залежить від безпекової ситуації в регіоні. На жаль, у Харківській області вона ще не є стабільною.
Зміни у форматі навчання
У більшості шкіл, з якими спілкувалася команда Cedos, навчальний процес відновився наприкінці березня або на початку квітня. Однак бували випадки, коли і в травні все ще тривали вимушені канікули. У деяких навчальних закладах пізніше закінчувався навчальний рік, десь — швидше.
У вересні 2022 року навчальний процес розпочали 12 966 шкіл. Станом на кінець року у третині шкіл (36%) навчання відбувалося дистанційно, стільки ж навчали за змішаною формою. А 28% шкіл — очно.
Дистанційна форма навчання переважає у великих містах з населенням 500+ тис. осіб — її вибрали 87% дітей. За очною формою найбільше дітей навчається в містах з населенням 50–100 тис. осіб — 30%.
Навчання дітей, які перебувають за кордоном, не було фокусом дослідження. За грубим підрахунком близько 13% учнів за кордоном навчаються за сімейною формою, за екстернатною — ще менше. Тобто більшість з них здобуває освіту дистанційно, що несе із собою різні можливі негативні наслідки, наприклад, подвійне навантаження: навчання в місцевій школі та дистанційно в українській. І це питання потребує особливої уваги від уряду та системи освіти.
На жаль, дистанційне навчання в умовах війни не є досконалим. На нього впливає відсутність світла, інтернету, повітряні тривоги. Частина навчального матеріалу залишається на самостійне вивчення, що може погіршувати якість його засвоєння і збільшувати навантаження на учнів.
Свідченням складнощів формату дистанційного навчання є проведення великої кількості часу за виконанням домашніх завдань. Навіть у початковій школі 40% дітей 3–4 годин на день витрачають на навчання після уроків, що доволі багато.
Якість дистанційного навчання також залежить від гаджета. Лише у половини українських школярів є комп’ютер, планшет або ноутбук як основний гаджет. У старших дітей частіше є власний комп’ютер. Молодші більше користуються телефонами, які переважно є батьківськими. І це теж впливає на якість навчання онлайн.
Одне з рішень, яке допомагає згладити проблемні моменти в дистанційному навчанні, — цифрові освітні центри. Save the Children Ukraine обладнали такі центри і продовжують це робити. Вони надають доступ до дистанційної освіти дітям, які не можуть відвідувати школу очно або мають проблеми з гаджетами чи доступом до інтернету. Також центри надають супровід у навчанні та психоемоційну підтримку дітям, які цього потребують.
Спостереження батьків
Великим фокусом дослідження було опитування батьків. Команда Cedos та SavED хотіла дізнатися, чи змінилася залученість батьків до навчання дітей після повномасштабного вторгнення. Як показали результати, вона майже не змінилася, і тут досвід пандемії був певною мірою корисним. Єдине, що помітили, — із 34% до 40% зросла частка батьків, які щодня залучені до навчання дітей.
Як це відбувається? Батьки щодня цікавляться успіхами в навчанні, перевіряють виконання домашнього завдання, спілкуються з учителями, допомагають, коли дитина цього просить.
Батьки старшокласників частіше казали, що їхні діти є самостійними, і вони їм не допомагають. Що старша дитина, то менше батьки долучаються до її навчання. І тут може бути два висновки. Може бути корисною підтримка для батьків початкової школи, щоб вони розуміли, як допомагати своїм дітям. Також можна батькам дітей старшої школи нагадувати, що їхньої залученості може бути більше і недостатньо просто сподіватися на самостійність своєї дитини. Тим паче, що профорієнтація — це те, що потребує допомоги дорослих.
Під час розмов, інтерв’ю, зйомок усі батьки зазначили, що дітям, на жаль, довелося дуже швидко подорослішати. Найболісніша для батьків тема — це те, що в дітей збільшилася тривожність.
Цікавим є порівняння дітей із родин ВПО і з числа непереміщених. Часто відчували тривогу 33% дітей-ВПО, тоді як серед тих, хто не залишав свою домівку, тривогу відчували 10%. Утім, це високий відсоток у будь-якому разі.
Українські школярі за кордоном
Станом на квітень 2022 року 605 тис. українських дітей виїхали за кордон. Зараз їх там лишається близько 500 тис. Що робити для того, щоб ці діти поверталися до України, як збудувати цей місток повернення для них — це ще один виклик, який стоїть перед Україною.
Попри часті дискусії, мовляв, за кордон виїхав «тихий» Захід України, дослідження показує, що це не так. Найбільше родин із дітьми, які перебувають за кордоном зараз, — із Херсонської області. Велика частка також із Харківської та Луганської областей. Це регіони, де велися і досі ведуться активні бойові дії, або які зазнавали частих обстрілів. Тобто поїхали за кордон переважно ті родини, які насправді не мають куди повертатися. У яких найімовірніше зруйновані домівки.
«Усі ці дані — цифри, за якими стоять людські життя. Це цифри, що потребують інтерпретації, обговорень. І потребують прийняття рішень усіма стейкхолдерами, які долучені до освітнього процесу. Перш за все держави, урядового сектора, що працює в освітній сфері, та міжнародних партнерів», — підсумовує Оленка Северенчук, директорка БФ SavED.
