Як працювати з учнями з вадами мовлення

cover_speech
Автор тексту: Аліна Мірошникова

Сьогодні вчителю початкової школи доводиться бути і трішечки логопедом. Адже в масові школи приходить дедалі більше дітей з важкими порушеннями мовлення. Зараз не рідкість першокласники, які вміють тільки називати предмети і не говорять реченнями, або ж такі, слова яких неможливо розібрати. Як же навчати таких школярів? На думку вчителя-логопеда вищої категорії з 25-річним стажем Оксани Калашникової, дітям з вадами мовлення важко адаптуватися у звичайних класах. І далеко не всі вчителі готові до роботи з ними, деякі розгублені і не знають, із чого почати.

Розуміють рано, розмовляють пізно

За статистикою, один тільки діагноз «загальне недорозвинення мовлення» ставлять у шість разів частіше, ніж 20 років тому. Хоча сучасні малюки здаються майже вундеркіндами, вони розмовляють гірше, ніж їхні батьки та бабусі-дідусі у дитинстві. Особливо це помітно за зміною термінів розвитку мовлення. Раніше вважалося, що в нормі вже в 9-12 місяців дитина має говорити кілька слів, у 1,5 року — складати речення з двох слів, а в 3 роки з’являється зрозуміла оточуючим і різноманітна мова. Зараз ці етапи відбуваються на півроку пізніше. Але і в них не вписується дедалі більше дітей. Порушення у вимові звуків і побудові речень є у 80% дошкільнят, тоді як 40 років тому три чверті дітей говорили чисто.

Логопеди спостерігають дві крайності у поведінці батьків. З одного боку, набагато частіше звертаються, якщо дитина не вимовляє кілька звуків. Навіть приходять із 3-4-річними дітьми, переживаючи, що вони гаркавлять, хоча звук «р» дозріває лише в 5-6 років. Подивіться старі фільми: там учні молодших класів шепелявлять, гаркавлять, роблять мовні помилки, і все це вважається милими дитячими особливостями. Тобто батьки стали більш свідомими, а вимоги до чистоти мовлення зросли.

З другого боку, більше стало тат і мам, котрі вірять у міф про мовчазну дитину, яка одного ранку якісно заговорила. Вони не звертаються до фахівців, не займаються додатково. Треба розуміти, що в 2,5 роки ще можлива така спонтанність, але не в 5 років. У 2-2,5 роки в нормі відбувається «мовний вибух», коли дитина запам’ятовує безліч нових слів і починає активно їх вживати. З 2 до 3 років вона засвоює граматику рідної мови, за цей час практично дозрівають мовні зони мозку. Коли активне формування мовлення закінчилося, на «автопілоті» нічого вже не відбувається. Батькам, педагогам і логопедам треба брати «на ручне управління» розвиток мовлення.

Чому вони такі

Логопедичні садки ледь вміщують усіх, кому це необхідно, але в дітей шкільного віку вибір ще менший. Якщо не вийшло вирішити проблему до 6 років, з навчальним закладом можуть бути проблеми. За програмою Нової української школи закриваються мовні інтернати, з вересня 2017 року закриті всі спецшколи та інтернати для дітей із затримкою психічного розвитку, куди нерідко направляли дітей з такими проблемами.

У багатьох містах вже перестали працювати класи для дітей з важкими розладами мовлення. Тепер дорога таким дітям — у звичайні школи, де їм мають забезпечити особливі умови. Але насправді так відбувається не завжди. Як розповіла киянка Олеся Катрич, мама 7-річного Сергія з діагнозом «моторна алалія», його мова нерозбірлива, хоча інтелект у нормі. Та перша вчителька при всьому класі соромила за те, що говорить невиразно, відмовлялася приймати незрозумілі відповіді. І хоча двійок у першому класі не ставлять, син почувався невдахою, при тому, що з математики випереджав інших дітей. Коли однокласники передражнювали, хлопчик бився, що ще більше налаштовувало проти нього. На уроках він сидів на останній парті і майже нічого не розумів. На перервах захищався від кривдників. Хлопчика довелося перевести на домашнє навчання.

Педагогам теж непросто: у них немає часу на уроці для індивідуальної роботи, а в такої дитини завжди бувають проблеми з читанням та письмом. Елементарно складно зрозуміти дитину і ніяково, коли вона ображається. А ще ж треба справлятися з реакцією решти учнів, для яких розмовні проблеми — ознака того, що дитина ще замала або мало що розуміє.

Дітям із загальним недорозвиненням мовлення і схожими діагнозами важко відповідати перед класом у 30 осіб. При відповідях з місця інші учні «забивають» їх спроби сказати щось із теми заняття, а спілкування (насамперед, мовне) з такою великою кількістю дітей їх втомлює.

І це ще не все, на що педагогу варто звернути увагу. Сьогодні порушення мовлення не виступають як класичні чисті діагнози, а проявляються як змішані дефекти. Крім того, зазвичай накладаються розлади психічного розвитку, наприклад, аутистичні риси, поведінкові проблеми. Таким дітям обов’язково потрібна супровідна особа на заняттях.

Бажано, щоб діти з порушеннями мовлення працювали за індивідуальною програмою. Через підвищену стомлюваність і через те, що багато сил протягом дня має йти на логопедичні заняття, для них має бути передбачено полегшене шкільне навантаження. Щоб діти не відчували пресингу від ровесників, вчителю варто пояснювати класу, що не всі люди однакові, є незвичайні діти, але це не робить їх смішними. Дефекти мовлення — значно менша проблема, ніж брак співпереживання, що може розвинутися в тих, хто любить передражнювати.

Що робити педагогу

1. На уроці чи перерві варто ввести для всіх учнів логоритмічні ігри: мовлення та спів під рухи, ритмічні вправи, артикуляційна гімнастика.

2. До і після вправ з письма проводити пальчикову гімнастику. Утім, вона може не давати ефекту, якщо в дитини серйозні вади мовлення. За методикою Тетяни Башинської, кожен акт мовлення має поєднуватися з рухом. Що ширше рух, що більші суглоби задіяні, тим яскравіший результат. Тож починати слід із плескань, кидків, помахів, підкріплення слова відповідним жестом.

3. Варто говорити емоційніше і трішки повільніше, ніж зазвичай, щоб бути почутим дитиною з діагнозом.

4. Опитувати дітей з важкими порушеннями мовлення варто не викликаючи їх до дошки, у безпечній обстановці, у формі бесіди. Давати їм завдання обговорювати щось у парах. Не відлякувати наполегливим «скажи», а викликати мовне наслідування — роби, як я, повтори за однокласником.

5. Спрощувати програму навчання, намагатися адаптувати її до можливостей учня. Наприклад, якщо всім задано вивчити скоромовку, то такій дитині — прочитати вголос.

6. Вивчення правопису нових слів підкріплювати візуально або дією. Так вище шанси, що дитина запам’ятає. Варто працювати не тільки з літерами, а й із зображенням. Скажімо, рекомендувати складати розрізні картинки, на яких — частина зображення і частина слова. Такий наочний матеріал можуть придбати або зробити батьки школяра.

7. Постійно нагадувати, як змінюється іменник за відмінками і числами, а дієслово — за часом та відмінюванням. Йдеться не про правила, а про елементарне узгодження слів, якого в нормі діти стихійно навчаються. За важких розладів мовлення варто, щоб така підказка-таблиця постійно була перед очима учня.