Світлини надані GoCamp
230 іноземців волонтерили цього літа в таборах GoCamp по всій Україні. Кожен з них протягом двох тижнів мешкав в українській сім’ї і допомагав вивчати англійську мову місцевим школярам. За 4 роки існування проєкту в ньому взяли участь близько 1600 шкіл та понад 1100 волонтерів-іноземців із 75 країн. Про те, для чого існує GoCamp та чому волонтерам цікаво приїздити в Україну, поговорили з організаторами таборів та Келвіном з Великої Британії.
Ірина Горлач, проєктна менеджерка таборів GoCamp
37 % випускників українських шкіл володіють англійською мовою на задовільному рівні — такі результати моніторингу, який ми проводили. Виходить, діти 10 років вчать граматику, заучують слова і тексти, але не можуть говорити англійською, тобто використовувати іноземну мову за її основним призначенням.
Тому чотири роки тому ми започаткували літні пришкільні табори, щоб змінити підхід до викладання англійської мови та допомогти учням подолати мовний бар’єр. Мета GoCamp — виховати покоління українців, відкрите до глобального світу, яке усвідомлює можливості, що відкриває знання іноземної мови.
80 % шкіл, що беруть участь у таборових програмах, — це школи в селах і малих містечках. Після того як школу було відібрано до проєкту, ми працюємо з учителями іноземних мов цих шкіл. Експерти з Британського та Американського посольств тренують педагогів викладати мову цікаво, інтерактивно, в ігровому форматі і з прицілом на розмовні навички. Окрім англійської, нещодавно ми додали ще французьку і німецьку мови.
У кожну школу, що проводить табір GoCamp, приїздить волонтер-іноземець. Це не лише носій англійської мови, а й представник іншої культури, цінностей — це дає змогу розширити світогляд дітей. Оскільки це табір, а не уроки, дітям стає цікаво і весело просто спілкуватися і проводити час разом. Вони не бояться говорити іноземною мовою, бо їм за це не ставлять оцінки. Це той шлях, який веде до подолання мовного бар’єра і дає можливість пізнати іншу культуру.
Для кожного табору ми розробляємо програму для розвитку soft skills — навичок 21-го століття: критичне мислення, креативність, лідерство. Цього року школи могли обрати одну з 4 програм:
- програма про активізм, під час якої діти вчилися робити проєкти, корисні для їхньої школи чи спільноти;
- програма про інновації, коли діти вигадували і реалізували мобільні додатки, націлені на розв’язання локальної проблеми;
- програма для розвитку креативності та мистецьких здібностей;
- програма для дітей молодшої школи «Animal Planet».
Часто буває, що за літо ми не встигаємо провести табори в усіх школах, які хотіли приєднатися до програми. Тому і цього року табори GoCamp тривають у вересні та жовтні у форматі сучасного і цікавого «подовженого дня» у школі.
Ми щороку проводимо опитування учасників таборів. Від учителів найчастіше чуємо, що GoCamp для них — це нове бачення і нове дихання. Вони помічають, що підходи, які вони практикують у таборі, потужно мотивують дітей. Після таборів учні вчаться з ентузіазмом, а це надихає педагогів і далі розвивати свої викладацькі методики в напрямку гейміфікації та проєктного навчання.
Від дітей чуємо, що в перші дні вони дуже соромляться — бояться говорити, ставити запитання, відкриватися. Від першого до останнього дня табору відбуваються неймовірні зміни — страх минає, діти починають говорити іноземною мовою, і вони справді захоплені тими проєктами, над якими працюють.
Келвін Максвел, волонтер із Великої Британії, 23 роки
Я помітив, що найбільша проблема українських учнів у тому, що вони не можуть розмовляти англійською. При цьому вони майже все розуміють. Самі ж говорити не можуть, бо бояться, що інші діти почують їхні помилки. Чесно кажучи, я би теж боявся говорити, якби мене викликали до дошки і ставили запитання.
У школах Великої Британії нікого не примушують презентувати щось перед усім класом, принаймні не у віці 10 років. Тільки якщо дитина сама бажає висловитися чи виступити. Британські вчителі бояться примушувати, адже дитина може боятися висловитися знову. Якщо в класі є надто сором’язливий учень, який зовсім не хоче виступати, він буде виконувати письмові роботи. Це такий підхід, коли вчитель поважає особливості кожної дитини.
Як на мене, проблема українських вчителів у тому, що вони викладають на уроках застарілими методами: пояснюють правила, вимагають вчити напам’ять. Я казав вашим вчителям: ніхто не заговорить англійською, якщо його підняти з місця і примусити щось відповідати, а він буде затинатися, а йому ще й скажуть: ти нічого не тямиш. Примус і покарання не працюють як мотиватори для дітей. Тому я часто пропонував вийти у двір школи, на свіже повітря, пограти там в ігри. Помітив, що дівчата завжди активніші, ніж хлопці. Це так само, як і в Британії.
Пригадую, хлопці запросили мене з ними на вечірку в сільський клуб. Там кожен учень школи вважав за обов’язок підійти до мене, привітатися і показати, що він теж може говорити англійською. А був один хлопець, який розмовляв значно краще за решту підлітків, але ніколи не хотів показувати це в школі в присутності інших учнів. Запитав у нього, чому так, він не сказав.
Помітив, що діти з українських сіл хочуть швидше звідти поїхати. І навчання, і англійську мову розглядають як можливість втечі із села. У Белфасті, звідки я родом, хлопці — вихідці із села пишаються своїм походженням: вони мають специфічний акцент, дуже тримаються своєї вимови, носять картаті сорочки і ковбойські капелюхи, слухають музику кантрі і загалом вважають містян трохи слабаками.
Українські підлітки дорослішають значно раніше за британських. У нас до 30 років хлопець вчиться, подорожує, пробує себе в різних справах. У вас у 23 він уже може мати дружину і дитину. Мені 23, і я вже вдруге в Україні як волонтер. До того кілька місяців вивчав мандаринську мову в Китаї. А ще раніше досить успішно працював програмістом, але та робота була нецікава, тож я її покинув. Заробив там достатньо грошей, щоб дозволити собі мандрувати і не мати конкретних планів на найближче майбутнє.
