Як креативність сприяє успіху людини та країни

Автор тексту: Марта Коник

Про те, як створювати креативне середовище, щоб уникнути професійного вигорання вчителів і стимулювати мотивацію учнів, розповіли під час освітнього форуму «Твори» Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова з питань розвитку, та Ілля Філіпов, співзасновник EdEra, регіональний експерт із дистанційної освіти ОБСЕ Україна. Записали для вас найцікавіше.

Андрій Москаленко

Якщо мене запитують, кого слід залучити до справи, завжди відповідаю: потрібні люди натхненні. У кожній справі ми маємо підйоми та спади. Навколо нас достатньо трохи скептичних та часто надто прагматичних людей. З нижньої точки справи (або з дна) лише з такими людьми рідко можна піднятися.

Щоранку, коли я виходжу на роботу, бачу пані Ганну, яка прибирає територію довкола будинку, в якому мешкаю. Можу чесно й відверто сказати, що я не так часто в житті бачу людей, у яких палають очі. Продовжують палати, незважаючи на складнощі. Ми живемо у світі дуже багатьох догм відносно того чи того різновиду праці, тож мій приклад може здатися вам недоречним. Проте, коли я маю різні випробування і виснажливі зустрічі впродовж дня, згадую саме про пані Ганну. Знаєте, сусіди в моєму будинку не завжди чемні. Хтось, наприклад, може викинути щось з вікна. А вона продовжує ретельно виконувати свою роботу. До того ж завжди привітається, запитає, як справи, щось порадить.

Відтак друге, що раджу, — це творити атмосферні точки. Не скажу, що в такий спосіб можна позбутись усіх негативних проблем, які точно виникатимуть під час роботи. Та добре створена атмосфера допомагає пріоритезувати й налаштовує на мету. Люди часто не замислюються, як це важливо: де і з ким ти працюєш. А коли ми говоримо про освіту — то сто відсотків говоримо про майбутнє. Наприклад, для атмосфери міста це означає, яким воно буде за десять років. Місто буде таким, якими будуть ті, хто приймає рішення. Наведу приклад. Щовечора ви дивитеся теленовини. Якщо порівняти новинні сюжети десятилітньої давності з теперішніми, помітна суттєва різниця. Питання, хто в сюжетах буде лідерами думок. Львів десять і двадцять років тому кардинально відрізняється. Зараз ми маємо багато цікавих людей, яких ще не називали десять років тому лідерами думок. Важливо, щоб ми вміли підштовхувати таких людей. За них потрібно боротися, тому зараз співпрацюємо з освітньою сферою.

Ілля Філіпов

Чотири роки тому я закінчив фізичний факультет і думав, що розум — це головне. Перших п’ятьох людей до нашої команди ми знайшли, відслідковуючи переможців олімпіад з фізики та математики. Хто вигравав міжнародну олімпіаду, до того ми приходили та пропонували з нами працювати. Казали, що не маємо грошей, але маємо свою кімнату. Люди погоджувалися: разом працювати весело. Потім організація еволюціонувала. Ми почали розписувати листи цілей, виробили доволі складну систему інтерв’ю за різними показниками. Наприклад, зрозуміли, що найперше та найголовніше в сучасному світі — вміння швидко навчатися та аналізувати інформацію. Дуже швидко! Разом із розумом, ці дві характеристики вирішують майже все. Що не вирішують — скажу далі.

Важливим умінням є навик роботи в команді. Тут я порекомендую книжку. Є багато літератури про те, як організовувати свій час. Не читайте її, будь ласка. Один автор, який пише влучно, — це Патрік Ленсіоні, та його «П’ять вад у роботі команди». Ленсіоні описав найголовніші кейси з досвіду роботи в групі. По-перше, важлива ідея. По-друге, взаємодія в команді має бути спрямована на досягнення цієї ідеї. Що це означає? Люди вміють критикувати один одного та сприймати критику. Вони мають розуміння, що не шкодять один одному, а конструктивно критикують задля ідеї. До речі, хоча в соціальних мережах зараз усі активно критикують, у процесі роботи я зрозумів, що в команді навчити людей казати прямо, що їм не подобається, дуже складно та потребує багато часу. Також у нашій організації кожна людина працює за зарплату набагато нижчу, ніж вона може отримати в комерційному секторі, кожен про це знає. Проте ідея та налагоджена командна робота тримають нас разом.

Наступне, що варто пам’ятати: наша молодь унікальна. По-перше, вони дуже швидко стартують, майже не мають бар’єрів. Ми кажемо: треба зробити те й те — одразу починають виконувати, без застережень на кшталт: «Ні, це складно». Таке ставлення до роботи вирізняє в команді 18-літнього з-поміж 25-літніх. Хоча здається, не така вже й велика різниця. По-друге, вони дуже швидко згасають. Втримати увагу, тривалу залученість молодої активної людини в процес — головний виклик освіти на сьогодні.

До нас приходить дуже багато людей, натхненних ідеєю. Вони нею дійсно горять, та потім, коли починають працювати (а робота складна, не буває без рутини й труднощів), запал поступово згасає. Так, ми всі креативні й хочемо творити, але без тривалого фокусування нічого не буває. Щоб заглибитися в питання, потрібно сконцентруватися та довго й ретельно працювати над ним.

Безпосередньо щодо креативності та розвитку особистості. З усього, що я читав і переглядав, найвлучнішим вважаю виступ Лорена Грехема «Ви хочете молока без корови». Десятихвилинне відео з YouTube американського історика науки на Санкт-Петербурзькому форумі. Його запитали, чому в Росії так мало інновацій, що для цього потрібно робити з освітою. Грехем відповів: «Ви навчилися вирощувати вчених, але для творення, для інноваційності та креативності цього недостатньо, як і того, що ви шукаєте рішення в програмах чи суперзнаннях». Натомість говорив про право на помилку і про те, як доля вченого та його винаходу залежить від сприйняття соціумом. Важливо, яку атмосферу створюють навколо.

На мій погляд, УКУ є прикладом того, як звернувши увагу на атмосферу та на форму, можна справді зробити так, щоб студент хотів розкриватися. Сучасний вчитель має вміти створювати атмосферу розуміння: думка учня важлива, від неї залежить все. У світі, де так багато інформації і доволі швидко можна знайти будь-що, роль вчителя зміщується в бік провідника, того, хто задає певну траєкторію, знає, куди за певним знанням можна піти.

Як приклад розкажу фрагмент із книжки Річарда Фейнмана «Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака», (українською мовою видали «Наш Формат»). Коли автор закінчував бакалаврську програму в Массачусетському технологічному інституті, то хотів одразу вступати до магістратури. Та науковий керівник заборонив йому це робити. Звичайно, не через погані оцінки. Він сказав, що потрібно користати різними науковими школами, щоб дійсно щось зрозуміти: «Ти надто талановитий студент, щоб залишатися в одній науковій школі». А що дає онлайн-освіта, над якою ми з командою працюємо? Суть не в тому, що ми можемо транслювати знання, наприклад, найкращого вчителя. Це можна робити з радіо чи телебаченням. Суть у тому, що є доступ до найкращих вчителів світу. Дуже важливо, щоб кожен вчитель розумів цю різноманітність і міг вказати на неї. Тож якщо підсумувати: успішний вчитель добре володіє методикою, знає, куди направити свого учня, створює атмосферу та дбає про різноманітність навчальних підходів.

Автор:

Залишити відповідь