Погратися з дитиною в пісок та дізнатися про неї більше радять sandplay-терапевти. Вони використовують цей інструмент для роботи і з підлітками, і з дорослими. Психоаналітик Марія Гончаренко розповідає, як перетворити забавку на своєрідний тест та про що може свідчити кожна фігурка чи «пасочка» вашої дитини.
Кінетичний чи із зоомагазину
Хто з дітей не радіє пісочним фортецям, не згадує, як любив бавитися з піском на дитячому майданчику чи на пляжі? Звісно, не всі дозволять собі «забави для малюків». А взимку — взагалі не до пісочниць. Утім, батьки можуть влаштувати таку розвагу вдома. Нині придбати річковий пісок нескладно — у зоомагазинах, квіткових магазинах, а ще в продажу є декоративний кольоровий для творчості та кінетичний. Останній містить близько 2 % силікону. Тому він не сипучий, а ніби змочений водою, краще тримає форму.
Пісочниця взимку буде приємним сюрпризом. Адже гра — це природний спосіб самовираження, тож можна розраховувати на безпосередність, спонтанність, щирі почуття. Дитину вабить до себе пісок, тож навіть найбільш серйозні чи замкнені з готовністю вступають у гру — хоча б пересипають пісок між пальцями, ліплять з нього різні форми, копають ходи. Але головне завдання — «населити» цей світ своїми героями, вибираючи їх з мініатюрних (до 10 см) іграшок. У класичному варіанті в пісочниці повинні бути фігурки людей (різного віку, національностей, професій) і казкові персонажі, як-от ангели чи монстри. Важливі також різні тварини, риби, комахи, динозаври. Стануть у пригоді природні матеріали — камінчики, мушлі, насіння, жолуді, каштани.
Пісочницю можна придбати разом з піском для творчості (є навіть у вигляді столиків). Батьки можуть пристосувати під неї будь-який контейнер чи ящик. Цікавий варіант — невеличкий надувний дитячий басейн. Але якщо йдеться саме про проективну пісочницю, вона має бути обов’язково квадратною. Усі її параметри науково обґрунтовані.
Наприклад, розміри (ширина — 50 см, довжина — 70 см, глибина — 8 см) ідеальні для зорового сприйняття. Дно і бортики пісочниці — блакитні, що має нагадувати море і небо.
Скелети та монстри за парканом
Можна робити, що заманеться: малювати на піску, будувати з нього, змочуючи водою, «проривати» ходи і канали, створювати візерунки з каменів і намистин. Усе можна змінювати, оновлювати, розігрувати будівництво, війну. Хижаків, скелетів чи монстрів дитина може сховати за парканом, витіснити на околиці. Це — типова робота зі страхами, яка дозволяє знизити тривогу. Можна сказати, дитина творить свій власний світ, що позитивно впливає на її творчі здібності, дає досвід успіху. Це ще більше підсилює бажання грати активну роль у своєму житті, а не пасивну, яку дорослі часто нав’язують дітям.
Для чого потрібна «пісочна» психологічна методика, яку створила Дора Калф зі Швейцарії? Психотерапевти використовують роботу з піском як одну з проективних методик. Така діяльність передбачає аналіз того, що людина приписує зовнішнім об’єктам під впливом почуттів, внутрішніх конфліктів, минулого досвіду. Скажімо, що додає до незавершеного речення або що бачить у малюнку, який дає можливості для безлічі трактувань. Внутрішні суперечності, які людина навіть не усвідомлює, «вилазять» під час такої роботи. Дитині тим паче часто складно розповісти про свої страхи, складні почуття, таємні бажання.
А ось у пісочниці всі ці проблеми та завдання підсвідомо починають «диктувати» правила гри, і можна, граючись, знайти рішення. Це може статися «само собою», а татам і мама залишається просто від душі погратися: наслідувати дитину в її діях, йти за її сценарієм.
Чого батькам не можна робити
Якщо все ж таки бажаєте більше зрозуміти внутрішній світ дитини, який вона програє в пісочниці, доведеться врахувати кілька «правил безпеки».
Не ставте «діагнозів».
Sandplay-терапія — досить складна методика, яка потребує психологічної освіти та тривалого спеціалізованого навчання. Фахівці мають враховувати безліч нюансів. Тому якщо хочете зайнятися саме психотерапією, зверніться до фахівців. А будь-які способи аналізу варто вважати просто інформацією до роздумів, а не висновками. Ці гіпотези можна перевірити іншими способами (спостереження, обговорення схожих проблем у кіно чи літературі тощо). Набагато важливіше те, що дитина сама розповість про створений нею світ.
Прислухайтеся до трактувань дитини, не нав’язуйте власні.
Скажімо, вовк для вас може бути символом агресії, хижаком, який викликає страх та інші неприємні почуття. А для дитини, приміром, це — сила, яка дає захист та спокій. Трактування можуть бути зовсім непередбачувані. Якщо в дитини улюблена казка — «Золоте курча», де вовк турботливо вирощує пташеня, то він уособлює для неї турботливого тата. Тож розпитуйте щодо кожної фігурки — що вбачає в них малюк.
Не демонструйте особисте ставлення.
Якщо певний об’єкт (наприклад, щур) викликає у вас негатив, не треба це показувати, навіть мімікою. Бо тоді про відвертість сина чи доньки можна забути. Краще прислухайтеся, чим він подобається дитині. Пісок з водою, багнюка в дошкільника можуть викликати асоціації з туалетом. Це цілком нормально, і соромити не варто. Зокрема, так дитина опрацьовує негатив, заборонені почуття.
Не діліться жодними висновками з дитиною.
Психотерапевти також не мають права ділитися з клієнтами своїми гіпотезами щодо їхньої роботи в пісочниці. Батькам можна обговорювати лише те, чим ділиться сама дитина. У жодному разі не варто говорити, що побачили певні проблеми, адже син чи донька втратять довіру і цікавість до цього заняття.
Забезпечте атмосферу прийняття.
Під час ігор з піском дитина має почуватися захищеною, впевненою у собі, вільною. Критиці тут не місце.
«Я свиня чи робот?»
У книгах з пісочної терапії описано все: важливо, які фігурки вибирають, їхній колір, розмір, розташування, сюжет, що розігрується, почуття.
Форми, з приводу яких вагалися, — це суперечливі почуття. Як і фігурки, що їх майже не видно з того місця, де сидить дитина. Вони «заховані» за будівлями, камінням. Наприклад, шестирічна дівчинка першою обирає кішку, яку далі асоціює з мамою, а іграшкового слона (для неї — тата) довго роздивляється і відгороджує «лісом». Чи варто пояснювати, з ким з батьків стосунки непрості?
Зверніть увагу, які фігурки дитина обрала впевнено, першими. Яка іграшка опинилася в центрі композиції? Зазвичай вона передає уявлення дитини про себе. Наприклад, чимало може розповісти про самосприйняття дитини хижак, сіра мишка, свиня, механізм чи робот, курча, Дюймовочка.
Наступна пара іграшок зазвичай символізує цінності (вони є навіть у трирічних малюків). Хтось обере машинки (поїздки), хтось прикраси (створення іміджу), хтось — лялькові меблі (затишок дому).
Те, що спочатку поставили в пісочницю, а потім прибрали, закопали, — спричиняє негативні переживання. Дитина обрала лише пару фігурок або тісно «заселила» пісочницю? Можна висловити припущення, що їй бракує спілкування чи його занадто багато. Від кого і до кого ведуть «доріжки»? Чи багато «кордонів» — проритих ліній, зроблених парканів? Якщо так, дитина може бути недовірливою, скритною, жити зі словом «треба». Якщо немає жодної межі — хлопчик чи дівчинка можуть не цінувати особистий простір, бути імпульсивними.
Спогади — зліва, мрії — справа
Прослідкуйте і за переміщеннями фігурок. Скажімо, те, що уособлює маму, спочатку знаходиться на іншому краї від «головного героя», а потім поступово наближається. Це свідчить про бажання дитини поліпшувати стосунки.
Для зручності тацю ділять на три частини по вертикалі: ліву, центральну і праву. Усе, що зліва, уособлює минуле (досвід, спогади) та почуття. Справа — майбутнє (мрії, плани, уявлення) та думки. Центральна частина — це сьогодення, те, що найбільш актуально. Якщо більшість фігурок чи основні події зліва — дитина живе спогадами, ностальгує за чимось або не може позбутися травматичного досвіду. Справа? У вас — маленький мрійник. Але чого йому не вистачає тут і тепер?
По горизонталі таця ділиться на дві частини: нижню і верхню. Верхня — це те, що давно усвідомлене і про що легко говорити. Найбільш делікатні теми, несвідома частина життя — знизу. Простий приклад. У правому верхньому кутку — «медальки», автівки, «коштовні» камінчики — усе, що асоціюється з досягненнями. А в правому нижньому — іграшкове ліжко, про яке дитина говорить, що на ньому гарно спати. Про що йдеться? Про перевантаження, про те, що занадто багато вимог та цілей від батьків і про бажання дитини відпочити.
Гра з піском може відкрити щось нове про вашу дитину. А головне, що вона принесе всій родині радість та зблизить.
