Як говорити з дітьми про історичні трагедії

cover_tragedy2
Автор тексту: Аліна Мірошникова
Картина: Вінсент ван Гог «Їдці картоплі»

Як говорити на складні історичні теми з учнями молодших класів? Як висвітлювати масову загибель людей так, щоб виростити патріотів, і при цьому не травмувати психіку? Розповідаємо, як підходять до цих моментів за кордоном.

Наскільки глибоко варто занурюватися?

У західній пресі вже кілька місяців не вщухають суперечки з приводу того, як правильно подавати маленьким дітям важкі сторінки історії. Додала інформації для роздумів Лондонська школа Святого Віндфріда. Там 6-7-річних дітей попросили тиждень одягатися як рабів. Носити солом’яні капелюхи і обмотки з тканини, ходити в найзношенішому одязі, який тільки знайдеться вдома. А для правдоподібності ще й пофарбувати його кавою або чаєм.

Батькам надіслали листи з проханням не прати це вбрання тиждень — мовляв, хай дитина носить одне й те саме не знімаючи, щоб сильніше перейнятися духом рабства. Обурення батьків змусило школу вибачитися і скасувати цей флешмоб. Батьки схвильовано запитували, що ж змусять робити їхніх дітей для того, щоб вони засвоїли тему Голокосту, наприклад?

Деякі побачили в подіях у лондонській школі не тільки нетактовність, а й расизм: адже африканських предків (а вони тут у кожного п’ятого учня) представляли винятково як брудних голодранців. Дослідження Фонду Runnymede Trust показали: расизм у школах є. У Великій Британії дві третини опитаних темношкірих вчителів зізналися, що за час викладання один і більше розлючених учнів кричали їм расистські образи. На їхню думку, багато в чому це наслідок неправильно поданого патріотичного й антирасистського виховання.

Професор соціології Кехінд Ендрюс вважає, що краще взагалі не вивчати історію, ніж робити це методом таких занурень. А от захисники методу дивуються: хіба погано привчати дітей до співпереживання стражданням? Адже саме це було метою флешмобу.

На чому слід робити акцент?

Це не перший такий випадок. У Рочестерській гімназії учнів попросили пограти в покупку рабів на аукціоні: вивчити характеристики рабів, наведених у 16 лотах, вибрати кращих, вписавшись у бюджет у 100 фунтів стерлінгів. І в цьому випадку були ті, хто не побачив ставлення до людей як до товару, і ті, хто не знайшов крамоли. Мовляв, продаж рабів — це частина історії, а діти повинні знати правду.

Учитель англійської мови Лола Околосі, яку цитує The Guardian, вважає, що після цих скандалів багато шкіл взагалі відмовляться від глибокого вивчення трагічних сторінок історії. І формулює те, що так обурило багатьох. Історія пасивності і жертв — це не те, що виховує патріотизм. У будь-якій трагедії в постраждалих можна показати силу духу, а акцент варто робити не на стражданні, а на подоланні.


Якщо не хочемо виховати мазохістів і садистів, варто взяти за правило: не застосовувати такі методи навчання, які змушують учнів ототожнювати себе з жертвами або переслідувачами.


Наприклад, розповідь про історію африканського народу могла включати маловідомі дані про стародавні африканські цивілізації або про дагомейських амазонок — жіноче військо, відоме своєю безстрашністю.

Як не травмувати?

Найбільш обговорюваний момент: як не травмувати дитячу психіку, особливо в початковій школі, коли розповідаємо про загибель або страждання людей. Адже тема смерті може викликати в учнів або сильні переживання, аж до нервового зриву, або захисну реакцію, яка нерідко проявляється хіхіканням.

Тема актуальна і для українських реалій, адже нині в школах підсилюють виховання патріотизму. За словами міністра освіти і науки Лілії Гриневич, такі теми, як Голодомор, повинні наскрізно ввійти в навчання українських школярів.

Спеціалісти, які розробляють навчальні матеріали з цих тем, кажуть, що не варто йти найпростішим шляхом: давати дітям читати вірші про певні трагічні моменти. Бо емоційні переживання і детальні описи помираючих людей не просто вражають дітей, а заганяють їх у стрес.

Співчуття ж викликають дозовані розповіді про зрозумілі речі: наприклад, самовідданість матерів, які жертвували останнім шматком хліба заради дітей, чи те, як люди допомагали один одному вижити навіть у найбезнадійніші моменти.

Не варто боятися недотиснути під час розповіді про історичні трагедії, страшніше — перетиснути.

Залишити відповідь