Як говорити про сімейну історію з дітьми

З дітьми варто говорити про сімейну історію, адже це найближча історія, яка їх оточує, вважає психологиня та авторка тематичних майстер-класів для дітей Богдана Войтенко. А головне — це створює умови для спілкування між різними поколіннями й зміцнює стосунки в сім’ї. І це завжди наповнює.

«Найважливіше в дослідженні родоводу — це те, що є можливість провести час з рідними. За розмовою, за тим, що цікаво вам. Бо це ваша історія. Це те, що вас об’єднує», — ділиться Богдана, яка має досвід проведення занять з вивчення родоводу в Музеї Івана Гончара, організації дитячих заходів в PinchukArtCentrе та в Національному музеї Тараса Шевченка.

Для дитини віку початкової школи саме з родинної історії варто починати дослідження історії загалом. А згодом й історію України та світу буде цікавіше вивчати, розуміючи, що в ній захована й родинна історія. Окрім того, це розвиває загальну допитливість і бажання вивчати світ.

«Як тільки ми починаємо ставити питання «А коли бабуся народилася?», ми отримуємо якусь конкретну дату, яка є невідривною від загальної історії, — говорить Богдана. — І ця дата бабусиного дня народження дає можливість зазирнути в цей проміжок часу. Місце народження також багато чого пояснює».

Є різні формати, в яких можна досліджувати родинну історію. Пропонуємо деякі з них.

Родинне дерево

У дитячому садку або в початковій школі є обов’язковий проєкт «Дерево роду». Усі беруть аркуш А4 або А3, малюють дерево, пишуть на стовбурі «я», а на гілках — «мама», «тато», далі — «бабусі» й «дідусі». Це найпростіший варіант, який можна зробити з дитиною 5-6 років. В інтернеті дуже багато шаблонів, на яких уже намальоване дерево і є порожні комірки для членів родини. І, можливо, варто зробити цей найпростіший варіант, щоби далі, в 9 років, повернутися до того малюнка і зробити глибший сімейний проєкт.

«І тут варто поставити собі дуже важливе питання: Навіщо? — зауважує експертка. — Бо якщо ми зробимо великий постер формату А2 чи А1, то ми його згорнемо і покладемо на горище? Чи ми повісимо його в рамку, і це буде якимось центральним арт-об’єктом нашої вітальні? Чи ми даруємо оцей родовід на річницю бабусі й дідусю?»

Відповіді на ці запитання дають зрозуміти, що потрібно зробити для підготовки дорослим і до чого зможуть долучитися діти.

Насправді інформацію про членів родини можна зберігати і у файлі в хмарі iCloud, і у фоторамці у формі дерева. А можна разом з дітьми заповнити фотоальбом-книгу, як пропонують деякі видавництва.

Є онлайн-ресурси, які дають змогу безкоштовно створити генеалогічне дерево, як от Багатомовне генеалогічне дерево «Родовід» та База жителів України. А на порталі РІДНІ можна дізнатися про поширюваність свого прізвища на території України. Такі сайти можуть стати першим кроком, щоб зацікавити дослідженням родоводу старших дітей, які вміють вже набагато більше, ніж малювати та вирізати.

«Не важливо, який формат ви оберете, головне, щоб ця внутрішня робота над пошуком відповіді на питання «хто я?», «хто ми?» була проведена разом з дорослим», — підсумовує Богдана.

Інтерв’ю

Інтерв’ю з родичем може бути як частиною підготовки до складання дерева роду, так і окремим проєктом, який може зацікавити юних влогерів і ютуберів.

Наймолодших дітей можна попросити заповнити окремі картки на кожного члена сім’ї, які потрібно попередньо підготувати. На картці дітям потрібно вписати прізвище, ім’я, дату і місце народження члена родини. Можна також додавати такі графи, як освіта, фах, місце роботи. Жінкам варто вказувати дівоче прізвище, що може знадобитися для архівної пошукової роботи вже потім.

Ті ж, хто мають свої влоги або ютуб-канали, можуть записувати серії відео-інтерв’ю із членами родини. Краще, звичайно, допомогти дітям зі структурою і підказати кілька тем, про які можна розпитати дідусів чи бабусь.

«Можна розпитувати про найяскравішу історію дитинства, спогади з мамою, татом. Можна інтерв’ювати бабусю чи дідуся про те, якими тато чи мама були в дитинстві, що вони любили. І збирати оцю якісну інформацію», — пропонує Богдана.

Навряд чи ці розповіді помістяться на картку чи навіть на плакат, проте є спосіб, як і цю інформацію туди додати. Існують онлайн-платформи, які дають можливість вводити текст і зберігати його, згенерувавши QR-код. Такий QR-код можна роздрукувати і приклеїти на плакат для того, щоб потім зісканувати телефоном і прочитати про те, як бабусі в дитинстві купили велосипед, наприклад.

Найголовніше — це, власне, процес спілкування і бажання — запитати, почути, записати. Це і є секрет успішного інтерв’ю. Так само, як і заздалегідь підготовлені питання, а також вміння спонтанно натиснути кнопку «запис» на диктофоні в момент, коли людина має настрій розповідати. Звісно, про те, щоб записувати розмову на аудіо чи відео, потрібно попереджати заздалегідь.

Під час інтерв’ю завжди є ризик натрапити на болісну тему чи неприємний спогад. Тому дуже добре, якщо дорослий допоможе дитині створити перелік питань і буде присутній з нею під час інтерв’ю.

«Травматичний досвід часто табуюється, блокується і витісняється, але насправді набагато краще проговорити його, щоб потім він не зупиняв, а лише давав якісь ресурси й енергію для розвитку далі», — говорить Богдана, і додає: «Дуже важливо говорити на будь-які теми в сім’ї з дитиною».

Пошук сімейних реліквій

Можна для початку пояснити сам термін «реліквія» або використовувати більш зрозумілі слова, як-от «скарб». А можна просто запитати, чи є у вашій сім’ї якась важлива річ, з якою пов’язана якась сімейна історія? Що це за річ? Чия це річ? Чому вона важлива? Як вона з’явилася в родині?

Це може бути ручка, а може бути фортепіано, свідоцтво про народження чи намисто, яке виміняли під час Голодомору на відро картоплі, а з часом повернули в родину.

«Ці речі нам важливі саме тому, що якісь емоційні історії з нашого життя з ними пов’язані, а не вартість цих речей, — пояснює Богдана. — Валіза може бути не шкіряною і пошарпаною, але в неї, можливо, дідусь із бабусею поскладали всі свої речі і переїхали в іншу країну. Тому ця валіза важлива як символ того, що вони взяли із собою. Важливо розповідати дітям ці історії через речі».

Після таких запитань бабуся чи дідусь сідають і починають думати, що це може бути за річ. Вони починають показувати фотографії, скриньки, свічники, картини, вишиті сорочки або подушки та розповідати про них. І тут треба записувати, щоб потім зробити сімейний музей з описами цих речей, наприклад. Для родини це пречудовий проєкт.

Колаж

Із намиста, старих фотографій та інших старовинних речей можна зробити колаж і помістити його в рамку під скло. Такий арт-об’єкт чи навіть інсталяція можуть прикрасити місце, де ви відпочиваєте всією родиною, наприклад, дачу.

«Дуже важливо говорити з дитиною про оригінали фотографій і, показуючи старі альбоми, пояснювати, що ці фотокартки — в єдиному екземплярі, щоби дитина не почала їх вирізати», — попереджає Богдана.

Будь-які документи та старі фотографії зараз варто оцифрувавати й зберігати в електронному вигляді. А видруковані копії можна використовувати для колажу, так само як папір, старі газети й журнали, тканину, природні матеріали.

«Якщо ви робите цей колаж як подарунок дідусю, який розказав вам історію своєї молодості про часи, коли він був моряком, і якщо ви даруєте йому цей колаж, варто подумати, чи сподобається він йому? — радить Богдана. — Можна використовувати журнали, роздруковувати різні фони, фотографії та поєднувати ці зображення очікуваним або неочікуваним способом для того, щоб отримати унікальну рефлексію на сімейну історію або на тему сім’ї. І подивитися, як через ці зображення дитина уявляє собі сім’ю».

Якщо у вас вже є в записі якась сімейна історія, то зробити колаж за її мотивами — завжди гарна ідея.

Проте, крім колажу, можна створити саморобний журнал, в якому історія буде переходити зі сторінки на сторінку, як у книжці.

А чому б не зробити фотодокументацію того, як бабуся пече паски за секретним сімейним рецептом? І це теж буде сімейна історія.

Комікс

Комікс — це історія, розказана через картинки, в якій є початок, кульмінація і кінець. Кульмінація, як правило, пов’язана з якоюсь складною ситуацією, конфліктом, який вирішує головний герой або героїня.

Спочатку варто з дитиною написати цю історію і подумати, як її розкадрувати, яка емоція буде тут у героя і як її зобразити. Далі можна малювати, додавши бульбашки мови.

«Якщо ви хочете зацікавити дитину вивченням сімейної історії, а дитина любить комікси, то можна взяти цей інструмент і перенести його на те, про що ви насправді з нею хочете поговорити, — каже Богдана. — Головне — робити це разом, щоб результат був кращий і зв’язок між вами міцнішав».

Залишити відповідь