5 важливих фільмів про стосунки батьків і дітей

Кадр із фільму «Крихітка зомбі», режисер Бертран Бонелло (Франція)

24 жовтня стартує один з найочікуваніших столичних кінофестивалів осені — Київський тиждень критики. Ми обрали 5 найцікавіших стрічок про стосунки дітей і батьків та конфлікт поколінь. А тому на цьогорічний тиждень критики можна йти всією родиною.

«Додому», режисер Наріман Алієв (Україна)

Прем’єра драми кримськотатарського режисера Нарімана Алієва відбулася цьогоріч на Каннському кінофестивалі у програмі «Особливий погляд». До того ж фільм отримав гран-прі Одеського кінофоруму, а зараз його висунули від України на Оскар у номінації «Найкращий іноземний фільм».

За сюжетом стрічки, батько, роль якого виконав Ахтем Сеітаблаєв, вирушає до Києва, щоб забрати меншого сина додому в Крим. На півострові йому необхідно ще поховати старшого сина за мусульманськими традиціями.

В український прокат стрічка вийде 7 листопада.

«Мої думки тихі», режисер Антоніо Лукіч (Україна)

За сюжетом, юний звукорежисер Вадим вирішує емігрувати до Канади і розпочати нове життя подалі від українських турбот. Він працює на канадську компанію, записуючи голоси українських тварин для комп’ютерної гри «Ноїв ковчег». Канадські не підходять — звучать надто задоволено. А українські — тривожні, наче передчувають Великий Потоп. Тож Вадим вирушає на Закарпаття, щоб записати крик рідкісного птаха — крижня метушливого. Допомогти йому в цій справі зголосилася мама, яку зіграла Ірма Вітовська. За цю роль вона отримала «Золотого Дюка» на Одеському кінофестивалі як найкраща акторка.

Антоніо Лукіч створив свій фільм на реальній історії свого друга-звукорежисера, який теж подорожував Україною, записуючи голоси тварин. Це його дебютна повнометражна стрічка, яка отримала хороші відгуки в критиків, глядачів і збирає нагороди на кінофестивалях. В Одесі картину показали з тифлокоментарем, завдяки чому незрячі теж могли насолодитися фільмом.

В українському прокаті «Мої думки тихі» показуватимуть уже на початку 2020 року.

«Пофарбоване пташеня», режисер Вацлав Маргоул (Чехія, Словаччина, Україна)

Це екранізація однойменного роману польсько-американського письменника Єжи Косинського. За сюжетом, під час Голокосту єврейське подружжя відправляє свого сина до родичів у село далі на схід. Він, рятуючись від однієї страшної трагедії, потрапляє в іншу. Скрізь у Східній Європі вирує війна, і хлопцю доводиться боротися за своє виживання в дикому світі з архаїчними правилами і забобонами.

У цій чорно-білій драмі звучить кілька слов’янських мов, а також вперше в кіно — штучна міжслов’янська. «Я не хотів, щоб мешканці сіл розмовляли українською, польською чи російською мовою, бо ці люди у фільмі насправді дуже погані. І я не хотів, щоб якусь конкретну націю асоціювали із цим», — пояснив свій вибір режисер.

Прем’єра «Пофарбованого пташеняти» відбулася на 76-му Венеційському кінофестивалі. Багатьом глядачам стрічка видалася шокуючою, тому дехто залишав залу під час перегляду. Зараз її показують у кінотеатрах Чехії та Словаччини. В українському прокаті фільм показуватимуть уже наступного року.

«Маяк», режисер Роберт Еґґерс (США, Канада)

Психологічний горор розповідає про наглядача маяка та його молодого помічника десь на скелястому острові в штаті Мен у кінці ХІХ століття. Це суворе чорно-біле кіно, зняте на плівку 35 мм. Чоловіків зіграли одні з найкращих акторів сучасності — Віллем Дефо та Роберт Паттісон. Також одну з епізодичних ролей стрічки виконала українська модель Валерія Караман.

Герой Паттісона Ефраїм Вінслоу прибуває на острів, щоб навчитися справи наглядача маяка в старого й досвідченого Томаса Вейка. Стосунки між ними складні, наче між суворим батьком і покірним сином, який врешті-решт бунтує.

Світова прем’єра стрічки відбулася на цьогорічному Каннському кінофестивалі, де збирала найдовші черги глядачів.

«Крихітка зомбі», режисер Бертран Бонелло (Франція)

Це політичний горор про онуку-школярку першого у світі зомбі Клервіуса Нарциса. Щоб вразити своїх однокласниць, вона проводить містичний ритуал гаїтянських вуду. І випадково їй це вдається.

Найцікавіше, що Клервіус Нарцис — реальна особистість з гаїтянського селища Естере. Його історію описав у книзі «Змія і веселка» антрополог Вейд Девіс. Клервіус стверджував, що він помер у 1962 році від запалення легень. Невдовзі двоє чоловіків розкопали його могилу, провели ритуал та оживили небіжчика. Наступні 18 років він перебував у рабстві чаклунів, працюючи на плантації. Згодом йому вдалося втекти і повернутися до родини, яка весь цей час була переконана, що чоловік давно помер.

Автори стрічки через призму сучасної поп-культури мовою горору про зомбі спробували переосмилити й освіжити тему колоніальної спадщини, рабства, яке існує у світі досі та зустрічається навіть у західних країнах. Фільм представили на 72-му Каннському кінофестивалі в програмі «Двотижневик режисерів», куди потрапляють переважно експериментальні роботи.

Залишити відповідь