Як влаштована зсередини Всеукраїнська школа онлайн для середньої та старшої школи, «Освіторія» писала ТУТ. Сьогодні розповідаємо про секретні моменти та залаштунки зйомок телеуроків для 1–4-х класів, в яких зараз працюють понад 20 вчителів.
У школу на зйомки? Спершу — тест на коронавірус
Новопечерська школа вже понад місяць працює в режимі найнезвичайнішої в країні телестудії. Тут з 9-ої ранку і до самого вечора знімають телеуроки для понад 70 % українських школярів, які не мають доступу до дистанційного навчання або хочуть відчути атмосферу справжніх занять. Багатотижневе споглядання в комп’ютер та виконання завдань дітям несамовито наскучили.
Хто втілює національний проєкт із дистанційного навчання?
«Освіторія», МОН, Офіс Президента України, Комітет Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій та більш ніж півсотні енергійних вчителів з Києва та Київської області. До процесу зйомок долучені близько 100 осіб.
Але щоб поспілкуватися з педагогами та відчути атмосферу «освітньої спецоперації», спершу треба пройти медичну процедуру, яка засвідчить, що я здорова і не принесу до школи троянського коня — чи то пак коронавірус. Їду на ПЛР-тест у прекрасному самопочутті, але з легким хвилюванням: а що, як я — той самий безсимптомний носій? Процедура займає не більш ніж 10 секунд: спеціальними паличками беруть зразки зі слизової носа та горла. Результат обіцяють через добу. І — слава імунітету — слідів коронавірусної зарази не виявлено, можна одразу в бій. У холі школи медсестра перевіряє температуру, просить обробити руки антисептиком і запитує, скільки годин тому одягнена маска, — у приміщенні її треба міняти кожні дві години.
Нарешті опиняюсь в епіцентрі навчального телереаліті. У кабінетах на двох поверхах зйомки нон-стоп, вчителі встигають сьорбнути води, коли операторам треба змінити ракурс чи поставити на стіл щось із реквізиту. Коридор ним пістрявіє: коробки з навчальними цікавинками, фарби й пензлі, акваріум з крихітними рибками, мінігород на стелажі, клітка з сімома вгодованими хом’яками.
Рука аж тягнеться погладити ці руденькі клубочки хутра, але не тривожу їхній сон: щільно повкладалися та сплять, кумедно поправляючи уві сні вуса лапками. Координаторка проєкту Ірина Плешакова розповідає, що пухнастиків замовив для проведення уроку вчитель математики. Знайти гризунів вдалося завдяки учням, які побачили оголошення та подарували тварин для корисної справи. «Не здивуюся, якщо до школи одного дня привезуть каймана чи юне слоненя», — усміхається Ірина. Розповідає, що в зйомках уроків для початкової школи задіяні 20 вчителів, а готовий змонтований урок триває до 15 хвилин. Час від часу доводиться запрошувати до онлайн-викладання нових педагогів. Шалений ритм знімального процесу разом із необхідністю готувати уроки ще й для власних класів призводить до швидкого вигорання.
Математику викладають у парі, роблять ферму й цукерковий шопінг
Але є викладачі, які по-справжньому насолоджуються насиченим графіком.
Серед них — Дар`я Макаренко, вчителька математики з Ліко-школи.
Візажистка щойно нанесла на обличчя пані Дарії мейкап. Тепер учителька приміряє солом’яний бриль, щоб відчути себе в образі садівниці. На столах поряд — високі картонні місткості з густою соковитою травою. Вчителька малює на білому папері смайли з бешкетливими очиськами, клеїть на трав’яні «вазони» й паралельно повторює сценарій уроку.
— Будемо вивчати таблицю множення на 8 на прикладі міської ферми. У мегаполісах це неабиякий тренд: встановити стелаж на балконі та вирощувати на кожному ярусі в боксах зелень, мікрогрін, навіть помідорчики. Отож, у мене є розсада та 8 місткостей. Визначимо, скільки рослин я посаджу, якщо на кожний по черзі ставитиму 8 рослинок. Другий ярус — 8 помножити на 2, третій ярус — 8 на 3 і так далі.
Табличку множення на 9 вивчимо за допомогою двох долонь. Найважливіше — прив’язувати тему уроку до життя, щоб знання можна було застосувати на практиці: «Скільки треба купити солодощів, якщо кожному гостю хочу дати по дві цукерки? А скільки треба заплатити, якщо кожна цукерка коштує 5 гривень?» Для цього на годину відкриємо просто на уроці магазин з покупцем і продавцем.
Моїм покупцем буде колега Олександр, з яким половину уроків для телешколи викладаю в парі. Це наше прохання до організаторів, — каже пані Дарія. — Дуже хотілося діалогу в кадрі. Розмовляти з екраном чи уявними учнями — важко. А ось другий персонаж у кадрі сприяє природності подачі, додає уроку динаміки. Це підтверджують позитивні відгуки від глядачів.
Перші уроки телешколи для наймолодших були коротшими, щоб діти адаптувались. Не всі діти готові на одному диханні подивитись урок і втомлюються від кількості матеріалу, тому рекомендую робити паузи. Уроки публікують на YouTube-каналі МОН, тож усім батькам, у кого є можливість відкривати їх для дитини через мережу, раджу навчити школярика в потрібні моменти ставити заняття на паузу. Цей метод дієвий, бо паралельно я записую відеоуроки для своїх учнів у школі, і у визначений момент кажу: «А зараз натисніть на паузу та зробіть завдання».
У телеуроках теж хочу повторити цей прийом: «Візьміть листочок і ручку. Є 30 секунд на виконання завдання, яке бачите на екрані. Виконаю його разом з вами, а потім звіримо відповіді». Таким чином діти себе перевіряють, а потім зможуть і з «домашніми» бавитись.
У мого двоюрідного брата молодший син у 2-му класі. Особисто ми з ним не зустрічалися, але дружина брата прислала голосове повідомлення від хлопчика: «Дякую за урок!» Сьогодні ще однокласниця написала, у якої донька теж у 2-му класі, що заняття захопило. Та й своїм учням з 3-го класу не соромлюсь показувати уроки: «Це буде хорошим повторенням пройденого». А вони мені пишуть: «Вам треба «Оскар» виписати!», — усміхається Дарія.
— Як батьки можуть посприяти тому, щоб дитина отримала більше користі від побачених телеуроків? — запитую.
— Жодного примусу. Можна сказати: «Дивись, тут щось цікаве вийшло! Там на уроці котики бувають!» і подивитися на реакцію дитини. За моїм спостереженням, інколи буває так, що в класі на «живому» уроці діти з більшим захватом та аж повідкривавши ротики від інтересу спостерігають за відео на YouTube, де теж щось пояснює вчитель, аніж за своїм викладачем, який просто зараз перед ними. Я про це навіть батькам на батьківських зборах розповідала. Потенціал у телеуроків великий, а в справі попереднього зацікавлення допоможуть лише мами й тата молодших школяриків.
— Чим продиктоване бажання спробувати себе в ролі телевчительки, Даріє? Не гризли побоювання, що можете випадково помилитись і стати «інтернет-мемом»?
— Чудово, може ще кудись покличуть на ТБ, у розважальне шоу, — усміхається Дарія. — Коли йдеш на урок з підготованим матеріалом та баченням сценарію заняття, побоювання ніколи не гризтимуть. У цьому проєкті мої найбільші страхи — про взаємодію з трьома телекамерами. Коли стоїш перед ними, думаєш, на жаль, не про те, що говориш. Бо раніше ніколи не знімалась і не була в такій атмосфері. Думаєш про те, яке слово та з якою інтонацією сказати, як виглядаєш, як не допустити помилок. Режисер нам казав: «Ведіть урок, як у класі!» Але це неможливо — психологічний фактор. Дуже вдячна операторам, що в один з моментів виправили мою помилку. Я казала на камеру: «Додавання однакових доданків можна замінити дією ділення». Насправді, тільки множенням. Так сталася моя автоматична обмовка через вищеперелічені фактори. Оператори перепитали: «Чим?» Я наче виринула зі своєї особистої знімальної бульбашки і аж вухам не повірила: це я зараз так сказала? Навіть цього не запам’ятала. Ми перезняли цей епізод.
Зйомки — це досвід, якому я вдячна. Зараз читаю тільки позитивні коментарі. З кожним таким позитивчиком у вчителя відкривається нове дихання. Моє єдине побоювання перед стартом зйомок: «Я встигатиму спати?» Адже в мене свій клас і багато обов’язків. Зрештою, я вночі часом не сплю. Але не через безсоння, а тому, що записую для своєї школи відеоуроки. Вдень не можу: мої сусіди так часто і гучно сваряться, що в записі все чутно.
На уроках вчителів постійно «чергує» Наталія Кипиченко з Українського інституту розвитку освіти. Її завдання на знімальному майданчику — виправляти мовленнєві помилки вчителів — хвилювання завжди дається взнаки.
Обід для інтровертів (насправді ні)
Перед обідом зазираю до кабінету, де знімають урок мистецтва та пропонують дітям намалювати свій настрій. Запрошена з Pinchuk Art Centre кураторка дитячої програми пані Ольга кладе на стіл великий аркуш паперу, дістає пензель та червоною фарбою робить великі мазки. Потім пропонує продовжити малювати обома долонями. Програму занять готує мистецтвознавець та художниця, але поспілкуватися не встигаємо — у лекторки зйомка чотирьох уроків поспіль.
Обідають вчителі в просторій аудиторії, яку перелаштували під буфет. Парти — наче столики в кафе. Стоять на відстані 1,5 метра одна від одної, за кожну може сісти лише одна людина. Спершу може здатись, що саме так полуднювали б найінтровертніші інтроверти у світі, але вчителі вже добре роззнайомились та мило гомонять з найближчими сусідами. Годують смачно: весняний овочевий суп, бігос, салатик, кава із соломкою.
«Не знаю, в якому б ще проєкті я виконувала запит «Взяти в оренду 7 хом’яків»
Разом з учителями обідає очільниця «Освіторії» Зоя Литвин:
— Коли уряд задумував цей проєкт і звернувся до нас за методичними порадами, зважаючи на міжнародний досвід, ми одразу рекомендували знімати уроки для 5–11-х класів. Що менший вік дитини, то нижчий ефект від відеонавчання. Та коли вийшли в ефір уроки для середньої і старшої школи, ми продовжували отримувати численні запити від батьків школярів-початківців про те, що пауза в навчанні задовга, а навчати дітей хочеться цікаво й інтерактивно.
До того ж з’ясували, що є велика категорія дітей, які перебувають у групі ризику. Це діти, яким батьки не можуть допомогти в навчанні, діти, у який немає ніяких гаджетів для дистанційного навчання, та навіть діти, які бояться звернутися до батьків по допомогу з уроками, бо ті в грубій формі скажуть: «Не заважай».
Отож, нашим завданням стало знайти формат, який спрацює для учнів 1–4-х класів. Це питання вирішувала методистка Новопечерської школи Інна Большакова й запропонувала ідеальний варіант: заняття два дні на тиждень, кожне — максимум 15 хвилин, щоб не перевантажувати дітей. Вчитель працює наче в побутових умовах: вулиця та скейтери, приготування морозива в домашніх умовах та «родинного омлету», щоб вивчити частини мови. Ключ успіху цих уроків у тому, що вони максимально практичні і будь-яка освітня тема подається через активності, з якими діти щодня мають справу на карантині та можуть зробити паралельно з учителем чи після уроку самостійно.
Я надзвичайно щаслива долучитися до проєкту! Ну де б я ще такі запити, як «Знайти в оренду 7 хом’яків», виконувала? Одного хом’ячка-красунчика вирішили разом із сином забрати додому.
Щоб привернути дитячу увагу, на 15 хвилин стаємо чарівниками
Лідія Марусич з київської школи № 135 у Всеукраїнській школі онлайн викладає для 2-го класу українську мову:
— Мені зателефонували знайомі, які разом з дітьми дивилися уроки. Розповідають: «Спершу дитина дещо скептично поставилась до того, що відбувається на екрані: «І що це вчителька таке робить? Що вона наливає?» А потім дівчинка стала уважно слухати і відповідала на питання, які вчителька ставила з екрана. Ми здивувалися, як в якусь мить це повністю захопило її увагу».
Тому кожен урок намагаємось зробити незвичайним, феєричним. У школі щодня ми такі уроки робити не змогли б. А на телезйомках, щоб завоювати дитячу увагу з екранів, часто робимо фокуси та перетворюємось на 15 хвилин на чарівників. Вчимо зв’язок слів у реченні — ставлю дітям питання з екрана й дуже сподіваюсь, що вони мені з другого його боку відповідають. Потім слова, намальовані на папері, накриваю хустинкою, змахую чарівною паличкою. А коли відкриваю — слова чарівним чином поєднуються в потрібний ланцюжок.
Також робимо досліди з водою та олією — додавала таблетку аспірину, усе перетворювалося на вулкан. Так ми вивчали дієслова на прикладі дій: «наливаю, додаю, змішую, дивлюся». А частини мови мої колеги пропонували вивчати дітям за допомогою готування… мовного омлету. Брали справжні яйця, вбивали в миску і називали частини мови. А ще моїм помічником на уроці був справжній веселий котик. Ми вивчали прийменники, і кошеня допомагало правильно писати речення зі словами «на», «у», «біля». Ми його ставили на коробку, біля коробки, за коробкою. Кіт не хотів співпрацювати, мріяв потрапити додому й тікав від телекамер. Ледь відпрацював урок та отримав смачняшку.
А ось втоми від подвійної дози уроків пані Лідія не відчуває:
— Я така людина, яка любить навантажувати себе чимось. Коли пливу за течією й нічого цікавого не вигадую — стає тоскно. До карантину було додаткове навантаження з конкурсом «Вчитель року Шевченківського району», і я таки виборола це звання. А потім на карантині аж сплеснула в долоні, коли почула пропозицію викладати в телеформаті: «Це дар з небес, треба кудись цю енергію вихлюпувати! Якби не цей проєкт, я б зачахла».
«Хочемо, щоб діти полюбили навчання та одразу застосовували вивчене в житті»
До розмови долучається Інна Большакова, методистка Всеукраїнської школи онлайн:
— Відеоуроки для початкової школи в Україні — це нове явище в дидактиці. Створюючи їх, ми насамперед ставили перед собою мету пов’язати шкільне навчання з життям, з досвідом сучасних дітей, побачити світ крізь їхню картину світу і спромогтися залучити до того досвіду, який був би їм корисний у майбутньому. Ми прагнули, щоб діти не просто переглядали телеурок, насичений інформацією, а й розуміли навчальний матеріал, вчилися його використовувати на практиці. Тому уроки мали бути практичного спрямування. А надметою було захопити дітей процесом пізнання нового, щоб вони відчули: навчатися це цікаво, весело, хоч іноді й складно. І навіть заставка до телеуроків говорить про важливість навчання і про те, що цей процес може бути захопливим.
Ідея «якщо ти не можеш ходити до школи, хай школа прийде до тебе додому» почала реалізовуватися з того, що ми «забули» про формат вчителя, який стоїть біля дошки і транслює інформацію. Ми вийшли зі звичного класу! Якщо діти зараз навчаються вдома, то й учитель з уроком має завітати до них у гості. Саме тому змінили локації: знімаємо уроки не в шкільному класі, а в наближеному до домашньої вітальні «універсальному класі», — це хаб Новопечерської школи з м’якими диванами та іграшками. Звичної дошки теж немає: телебачення дає можливість дитині бачити на екрані потрібну інформацію в симпатичних хмарках і на слайдах. Дітям легше її сприймати.
Також важливим було виховне спрямування уроків, їх соціальне звучання. До прикладу, повторення нумерації багатоцифрових чисел та дії з ними ми пов’язали з розглядами лайків у соцмережах, що стало важливим для учнів 4-го класу, та проблемою критичного ставлення до матеріалів, які транслюють відомі блогери. Для цього ми запросили відомого блогера, який і пояснював, наскільки важливо не завжди вірити всьому, про що говорять популярні люди, у тому числі блогери. Ми хотіли, щоб діти знайомилися із сучасними технологіями, тому під час вивчення службових частин мови вчителька на уроці показувала домашнього улюбленця нового покоління — собачку-робота. На уроці математики робот Роббі допомагав складати приклади.
Урок про швидкість ролерів на 15 хвилин створюється 4 доби
На подвір’ї школи метушня. З волейбольного майданчика знімають сітку, встановлюють по периметру камери. Поряд одягають шоломи та захист на коліна юні, але досвічені ролери. Для них проводять інструктаж і знайомлять з учителькою початкових класів у Новопечерській школі — Катериною Бармою. Вона розповідає, що створила незвичайну серію уроків про швидкість, час і відстань.
— Як пояснити дітям про рух у форматі телебачення? Відчуття руху учні не бачать і не відчувають. 6 метрів на секунду для них — це щось абстрактне, а уявити тим паче не можуть, — каже пані Катерина. — Мені захотілося наочно ці моменти показати, тож запросила на свої уроки ролерів і скейтерів. Ролери їздять з максимальною швидкістю 20 км/годину, або 300 метрів на хвилину. З дітьми сьогодні розв’яжемо задачі на зустрічний рух. З підбором усіх схем, алгоритмів і написанням сценарію підготовка одного уроку для ТБ займає 3–4 робочі дні, паралельно з викладанням у моїй школі.
«Ферми на Філіппінах закриті, живого метелика для уроку не дістала»
Лідія Андрусишин зі спеціалізованої школи № 254 викладає в онлайн-школі українську мову. На її уроках завжди дуже багато реквізиту — от сьогодні три ящики та акваріум з рибками на додачу. Мав бути ще й метелик — зазвичай красуна можна придбати в оранжереї ботанічного саду, але ферми, які постачають лялечок Україні, закриті. Та ще й авіасполучення не працює. Тож довелося взяти пластикового метелика.
На уроці пані Лідії найвеселіше — навіть оператори не залишаються осторонь і піджартовують: «Тут від наших зйомок рибу мало кондратій не вхопив! Вона ще там жива?» — «Якщо ні, зараз її хутко оживимо!»
— Більшість ідей приходять до мене вночі, — складаючи кубики в коробку, тихим втомленим голосом після п’яти годин зйомок поспіль каже пані Лідія. — Лягаю спати й міркую, що можна зробити цікавеньке для дітей, як здивувати. Спираюсь на ті життєві ситуації, які проживаємо щодня, та переношу їх у навчання.
Зйомки — захопливий процес, ось тільки від сімейних обов’язків відволікають. Коли готувала сценарії занять, довелося навіть дітей до бабусі відправити, бо занурилась у проєкт більше, ніж з головою. Мої дітлахи пишаються тим, що я тепер на телебаченні: «Ти така крута, мам!»
