Включити всіх: яким має бути інклюзивний ігровий майданчик

Чи помічали ви різницю між ігровими майданчиками в Європі та Україні? Там, де в нас типові будиночки і вкрай небезпечні гойдалки, в європейських містах — зручне гумове покриття і безбар’єрний простір. «Освіторія» розпитала в засновниці соціального проєкту «Особливі» Вікторії Панасюк та архітекторки Ангеліни Гладушевської, яким має бути інклюзивний ігровий майданчик.

Вікторія Панасюк

засновниця соціального проєкту «Особливі» та мама Єгора, що має ДЦП

Ігрові майданчики є в кожному дворі. Зазвичай їх встановлюють місцеві депутати або приватні компанії, і про це пишуть на найпомітнішому місці. Але вочевидь ці люди не думають про те, що гратися приходять дуже різні діти.

Нещодавно були в санаторії «Салют» у Пущі Водиці. Це заклад, що спеціалізується на роботі з дітьми з інвалідністю. Але навіть там майданчики не пристосовані для дітей на інвалідних візках, ми не змогли там покататися на жодній гойдалці. І так відбувається найчастіше — ми із сином лише дивимось, як інші діти гойдаються, а самі цього зробити не можемо.

Мій син не сидить самостійно, але дуже любить гойдатися. Коли був маленький, ми користувалися гойдалками для немовлят — сидіння в них має форму трусиків, куди можна просунути ноги дитини. Але зараз Єгор виріс, і найчастіше я просто беру його на руки, і ми гойдаємося разом. Це неправильно, адже дитина має відчувати свою самостійність, а не постійну залежність від мами.

Я бачила гойдалки в європейських містах, які підходять у тому числі й для дітей, що не сидять самостійно. Це ніби підвішений круглий батут. Там можна лежати і на спині, і на животі, але головне, що дитина відчуває своє тіло окремо від мами і розуміє, що гойдається сама. Ще один класний різновид гойдалок, це такі, куди можна заїхати візком, зафіксувати колеса і гойдатися або обертатися, як на каруселі. Такі встановлені в Ботанічному саду ім. Гришка.

Нам дуже бракує на майданчиках ігрових елементів, яких можна торкатися. У мого сина Єгора складна форма інвалідності, але йому цікаво гратися, і я намагаюся розвивати його сенсорну моторику. На майданчиках у Києві ми зазвичай тулимося боком, щоб покрутити кубики чи інші елементи — це незручно. Зручно, коли дитячі столики і стільчики в парку мають достатньо місця, щоб дитина на візку могла долучитися до гри — не збоку, не поруч, а на рівні з іншими. Ми з Єгором дуже любимо парки, де можна бігати з візком серед інших дітей, коли під ногами бризкають фонтани або є різнокольорові світлові ефекти і немає бар’єрів.

Інша важлива річ — пісочниці, підняті на рівень дитини, яка сидить. Такими ми користувалися в Будапешті та Мюнхені. У Києві такі теж зустрічала, але розробники не продумали, як дитина на візку має дістатися до такої пісочниці. За кордоном, коли йдемо в парк, не переживаю, чим зайняти дитину, бо там простір облаштований для всіх. У Києві маємо спеціально їхати на інклюзивний майданчик.

Не потрібно будувати окремі майданчики для дітей з інвалідністю — це суперечить ідеї інклюзії. Інклюзія — це включення всіх у все. Я багато працюю з батьками і часом чую «А чому діти з інвалідністю прийшли на наш майданчик?» Але ж це діти, і вони хочуть гратися. Коли діти бачитимуть, що на майданчиках є різні гойдалки, а батьки пояснять, що є гойдалки для дітей на візках, ми привчимо дітей нормально ставитися до інакшості. Це значно розвинуло б нас як суспільство.

Інклюзивний майданчик — це простір для всіх в усіх сенсах: місце, де комфортно почуваються і різні діти, і дорослі, і люди похилого віку, і люди, що займаються спортом. Я бачила такі майданчики за кордоном: спершу не зрозуміла, що це за піраміда з мотузками, а потім на неї почали лізти і діти, і дорослі, а поруч був лабіринт, а трохи далі — зона відпочинку, і зона з покриттям, де немовлята можуть безпечно повзати. Мрію про такі парки в Україні. Громадам треба налагодити комунікацію із замовниками і виробниками майданчиків. Рішення досить прості — дообладнати всі наявні ігрові зони конструкціями, що будуть придатні для дітей з інвалідністю.

Ангеліна Гладушевська

архітекторка

Я прихильниця універсального дизайну — маємо будувати і проєктувати так, щоб зручно і доступно було всім. Не для якоїсь однієї особи на візку, а для кожного з нас, адже на різних етапах життя ми можемо мати проблеми з пересуванням, зором, слухом тощо. Коли створювала свій проєкт інклюзивного майданчика для міжнародного конкурсу, вивчала іноземні стандарти inclusive playgrounds. Одна з вимог — різна висотність ігрових елементів, щоб діти різного зросту і діти на візках мали рівний доступ, наприклад, до пісочниці чи інших елементів. Інший цікавий пункт — збільшити контакт дітей з різними видами рослин, щоб вони могли гратися і знайомитися з природою. Так виховується покоління дітей, які дбатимуть про природу.

У своєму проєкті інклюзивного майданчика продумувала ширші проходи, безбар’єрність, пісочниці на різних висотах, а також дуже пологу гірку, з якої можна безпечно скотитися дитині з інвалідністю навіть разом із мамою. Придумала зону, де могли б разом гратися діти з порушеннями зору і слуху: це велике поле з рельєфними кнопками. Коли натискаєш на якусь, з’являється світловий патерн і звук. Таким чином діти, які не бачать, і діти, які не чують, можуть спільно створювати світломузику.

Покриття майданчика також має враховувати дітей з різними потребами: по ньому має бути легко їхати на візку, воно не повинно мати бар’єрів. Важливо, щоб і батьки були включені в ігри — діти цінують і потребують компанії дорослих.

Ще одним неодмінним пунктом інклюзивного майданчика є тихе місце, де діти з розладами аутичного спектра можуть усамітнитись і відновитися. Інклюзивний дитячий майданчик може бути хорошим іміджевим проєктом — це те, чим може хизуватися компанія чи окремий бізнесмен.

Автор зображення: Ангеліна Гладушевська

Залишити відповідь