Чи знаєте ви, кому завдячують своїм успіхом Леся Українка, Павло Тичина, Максим Рильський, Марія Заньковецька, Михайло Грушевський? Громадська спілка «Освіторія» спільно з Global Teacher Prize організувала для вчителів динамічну подорож вулицями та двориками столиці, щоб вивести з тіні імена педагогів, які зростили українських геніїв літератури, історії, мистецтва. Сьогодні ми запрошуємо на першу частину екскурсії.
Софія Грабовецька, яка входить у ТОП-3 найкращих екскурсоводів Києва, збирає спраглих до вражень освітян на 7-му поверсі оглядового майданчика ЦУМу. Звідси, як на долоні, видно Хрещатик і невелику частину вулиці Богдана Хмельницького. Раніше вона називалась Фундуклеївською, і саме тут у 1860 році за кошт колишнього київського губернатора та мецената Івана Фундуклея відкрили першу жіночу гімназію в Києві. Спускаємося до помпезної будівлі. Про дівчаток тут нині нічого не нагадує — в будівлі “оселився” Нафтогаз. Це і є наша точка відліку захопливого маршруту.
Зупинка №1
Локація:
Комерційний банк на вулиці Богдана Хмельницького, 6/13 (у минулому — Фундуклеївська гімназія)
Хто:
Історик Наталія Полонська-Василенко
Педагог:
Микола Василенко
— Цей затишний маєток Фундуклей будував для себе. Але щойно будівництво завершили, як хазяїн надумав покинути Київ, а будівлю подарував містянам. Але не просто так, а під жіночу гімназію, — каже Софія. — На той час тут навчалось 40 дівчат. За рік треба було заплатити 25 карбованців (робітник у місяць заробляв 10-11 рублів). Під кінець ХІХ століття кількість учениць зросла до 525. Навчали не тільки музики, танців та співів, а й мов, історії та географії, словесності та Закону Божого.
Найвідоміша вихованка гімназії — історик та археолог Наталія Полонська-Василенко, авторка понад 200 праць. Найпікантніший момент: її викладачем став… майбутній чоловік Микола Василенко. Гімназією того часу мандрувала кумедна карикатура: дівчинка стоїть на колінах, простягаючи своє серце вчителю. Нижче — підпис: «Ось до чого призводить любов до історії».
Щодо педагога, який зростив відому жінку-історика, — Василенко очолював Київський навчальний округ та зняв обмеження на вступ до навчальних закладів залежно від національності та віросповідання. А ще втілив у життя принцип єдності школи та ініціював створення Київського державного українського університету і Кам’янець-Подільського державного українського університету.
Також у Фундуклеївській гімназії навчалися Софія Русова, яка прославилась як феміністка та засновниця перших жіночих рухів в Україні, оперна співачка Надія Забела-Врубель, чиїм педагогом у гімназії був композитор Микола Лисенко, та російська поетеса Анна Ахматова.
Зупинка №2
Локація:
Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки (у минулому — Театр Бергоньє)
Хто:
Акторка Марія Заньковецька
Педагог:
Марко Кропивницький
Кілька хвилин, і група разом з екскурсоводом зупиняється біля одного з найстаріших столичних театрів. «Чому ж театр російської драми носить ім’я Лесі Українки?» — випробовує підопічних наша містопровідниця. Вчителі знизують плечима. Софія заспокоює: «Насправді цього ніхто не може точно пояснити. Театр отримав свою назву в 1941 році. Цілком імовірно — для привернення уваги до українськості, підняття бойового духу».
Виявляється, будівля не завжди була театром. Земельну ділянку в 60-х роках ХІХ століття тут купив Огюст Бергоньє і для початку вирішив відкрити в центрі міста цирк. А в 1878 році тут же збудував ще одну споруду — одну її частину займав готель «Ліон» для приїжджих театрів, іншу — драматичний театр. Роль Театру Бергоньє поступово зростає. У 1882 році тут виступала й орендувала приміщення трупа Марка Кропивницького, засновника Театру корифеїв».
Згодом будівлю орендує театр «Соловцов», засновником якого був російський драматург Микола Соловцов. Проіснував він до 1891 року, коли з’явився стаціонарний театр. У 1924 році в Театрі Бергоньє облаштувалась трупа театру “Березіль”. А оновлений театр “Соловцов”, повернувся до цих стін у 1926 році. Відтоді там і працює Російський драматичний театр.
— Відмотаємо час назад і спробуємо уявити себе в театрі, яким керував Марко Кропивницький, — пропонує Софія. — Його видатною ученицею стала акторка Марія Заньковецька.
Марія була родом з Чернігівщини й дуже красиво співала, тому мріяла про кар’єру співачки. Проте виросла у дворянській сім’ї, і рідні цю професію вважали непрестижною та не підтримали, мовляв, з її статусом блюзнірствувати не личить. У 18 років дівчина вийшла заміж за офіцера Івана Хлистова. «Ти так гарно співаєш! Я здійсню всі твої мрії, тільки виходь за мене!» Заньковецька не встояла. Але втілювати мрії дружини Хлистов чомусь не квапився, обережно підштовхуючи кохану в бік кухні. Смуток Марії був безмежним. Згодом вона захворіла і втратила голос. Дітей у шлюбі пара не мала. Марію біля чоловіка мало що могло втримати, тому вона добивається розлучення. Причиною називає себе. Це означає приречення на самотність на все подальше життя. Але її бажання творити було сильнішим, і Заньковецька віддає себе акторському ремеслу. Розірвати шлюб спонукало й палке почуття до Миколи Тобілевича-Садовського, брата Карпенка-Карого. Одружитися вдруге вона не мала права, проте про цю пару кажуть: їх обвінчала сцена.
Заньковецька плідно працювала в творчому тандемі з Марком Кропивцницьким, українським письменником, драматургом і театральним актором. Разом вони вдихнули життя в понад 50 вистав за п’єсами різних авторів, поставлених Кропивницьким-режисером, і ще 15 образів Марія втілила в п’єсах самого Кропивницького. Слава про неї та її неперевершену Наталку-Полтавку гриміла не тільки в Києві, а й у Петербурзі. У 1906 році Заньковецька брала участь у відкритті першого стаціонарного українського театру — Театру оперети.
Локація:
Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки
Хто:
Леся Українка
Педагог:
Михайло Драгоманов
— Коли говорять про дядька Лесі Українки — Драгоманова, з яким вони тісно дружили й спілкувались, — знаєте, кому мало би бути образливо? — усміхається наша пані екскурсовод. — Олені Пчілці, мамі Лесі Українки. Доньку вона тримала в «їжакових» рукавицях, її боялися навіть чоловіки й жартували: «Їй, певно, чорт чоботи на вилах подає!» Але саме вона дала ґрунтовну домашню освіту доньці, довго утримуючи від навчання в школі, щоб не піддавати російському впливу.
Своїм головним наставником Леся Українка, яку Іван Франко називав «єдиним мужчиною в українському письменстві», вважала Драгоманова. Без його погодження, як кажуть, вона не написала жодного рядка, настільки вони були близькі. Вплив Драгоманова був таким сильним, що коли той висловив жаль, що поетеса перестала вивчати англійську мову, незабаром вона взялася за навчання з подвійною наснагою. Драгоманов радив Лесі різні наукові книжки, просив робити переклади.
Свій підпис «Українка» вона запозичила ще 13-річною в Михайла Петровича, який підписувався «Українець».
Зупинка №3
Локація:
Національний музей літератури України (у минулому — Колегія Павла Ґалаґана)
Хто:
Сходознавець Агатангел Кримський
Педагог:
Мовознавець Павло Житецький
Приватну чоловічу гімназію відкрили в 1871 році. Її власником був Григорій Ґалаґан, виходець з козацької родини. Після смерті сина він увіковічив пам’ять про свою дитину, збудувавши заклад сімейного типу, куди приймали тільки хлопчиків. До учнів тут ставилися по-сімейному: у перші роки після відкриття закладу там не було ні домашніх завдань, ні щоденників з оцінками. Із 70 вихованців 30 навчалися за кошти Ґалаґана, решта — за власні. Навіть зробивши добру справу після смерті сина, Ґалаґан продовжував вірити у страшне родинне прокляття. Річ у тім, що Ґалаґани як козаки брали участь у Російсько-шведській війні. Один з Ґалаґанів зрадив Івана Мазепу й перейшов на бік Петра Першого. Подейкують, Мазепа та всі козаки прокляли рід Ґалаґанів до шостого коліна, а після того рід їх мав завершитися.
Один з найвідоміших викладачів гімназії — мовознавець Павло Житецький. Він навчав всесвітньо відомого сходознавця та етнографа Агатангела Кримського. Досі тривають суперечки, скільки він знав мов: хтось каже — 60, а хтось — цілих 100. Не менш жваві дискусії стосуються його особистого життя. Є навіть версії, що він був нетрадиційної сексуальної орієнтації. Так чи інакше, він добре товаришував з Драгомановим, Лесею Українкою. Вона присвятила йому один з творів, після чого з’явилася легенда про те, що він розглядав її на роль майбутньої дружини.
До речі, Агатангел Кримський був одним з організаторів Академії наук України та написав понад 1000 монографій, підручників і статей з арабістики, семітології, тюркології, іраністики. Навіть на посаді професора Кримський продовжував радитися зі своїм учителем з Колегії Ґалаґана Павлом Житецьким.
Будівля чоловічої гімназії приховує й таємничу історію одруження Івана Франка. Тут була невеличка православна капличка, і Франко саме в ній вирішив брати шлюб з Ольгою Хоружинською. Громадська діячка була сильно закохана в Івана, а він лише «приймав» її почуття, не проявляючи особливої романтики. Одружився, як кажуть, задля ідеї об’єднання Наддніпрянської та Західної України. Оскільки більшу частину дня Франко проводив тут же в бібліотеці, то в день весілля зачитався настільки, що запізнився на церемонію!
