Учителі Новопечерської школи відвідали Американську школу у Варшаві. Там вони організували благодійне танцювальне шоу за участі українських учнів. А також вивчали досвід роботи самої школи. Ми записали, що їх найбільше вразило та які ідеї варто запозичити.
Як виникла ідея поїхати до Варшави
Олена Шевченко, керівниця початкової школи
До Варшави ми їхали, щоб зустрітися з нашими учнями та підтримати їх. У нас є танцювальний колектив Lucky Dance, у якому виступають діти нашої школи. Багато з них продовжують займатися онлайн з пані Анною, оскільки перебувають за кордоном через війну. Тож мета поїздки була в тому, щоб зустрітись і потанцювати разом. Але вийшло так, що ідея швидко переросла в бажання влаштувати справжнє шоу.
Ми з пані Тетяною поїхали, щоб підтримати шкільний колектив, поспілкуватися з учнями та батьками. Діти дуже скучили за рідною школою, тож ми вирішили привезти часточку нашої атмосфери до них.
Спершу виступ планували в приміщенні Варшавського військового гарнізону. Проте нас попередили: зала може бути зайнята в потрібний нам день. Тому для перестрахування вирішили ще домовитися про концерт в Американській школі у Варшаві. Там навчаються чимало наших дітей, які переїхали до Польщі під час війни.
Але вийшло так, що нам підтвердили обидві зали. Тож вирішили, що і шоу відбудеться двічі. Концерти були благодійні, квитки на перший у приміщенні Варшавського військового гарнізону продавали за донати. Там серед глядачів були переважно батьки наших учнів. А також його відвідали діти місцевої школи.
На виступ в Американській школі у Варшаві, крім батьків, прийшли також учні та вчителі цієї школи. На вході до зали стояла скринька, куди відвідувачі могли покласти будь-яку суму донату. Наша ціль була зібрати кошти на купівлю дронів — так визначились діти. І ми зібрали 350 тис. грн донатів із двох концертів.
Танцювальне шоу від українських дітей
Анна Домніч, керівниця центру спорту і творчості
Перед організацією виступу мене познайомили з директором. Було приємно, що він особисто спілкується з гостями з інших шкіл. І перше, що він мені сказав під час зустрічі, що вже чекає на співпрацю і школам у майбутньому варто обмінюватися досвідом.
Що мене найбільше вразило — це організація самої комунікації щодо концерту. Все відбувалося в листуванні. Жодних особистих комунікацій десь у коридорі немає. Ти можеш поговорити з людиною особисто, але після цього обов’язково має прийти лист із фіналізацією всього, про що ви домовились.
Друге — у них дуже чітко розділені зони відповідальності. Тобто може прийти лист, у який додано 20 осіб. І кожна з них відповідає за свій напрямок: світло, звук, зустріч людей, організація артистів за кулісами. Мені дуже сподобалось, що все чітко розділено. Це відрізняється від нас, бо в нас під час івенту всі залучені. З одного боку, це великий плюс, бо кожен розуміє, за що він відповідає. З другого, коли тобі треба допомога в чомусь іншому, ти маєш шукати людину, яка розв’яже саме твоє питання.
Ще приємно здивувало, що всі рішення приймаються спільно. У нас було питання щодо гостей-батьків. Бо з огляду на безпеку до школи не можуть потрапити сторонні люди. І директор не приймав це рішення сам — до обговорення долучилися всі, хто брав участь в організації проєкту. Кожен департамент мав підтвердити, що з його боку це можна реалізувати.
Для самої школи рівень нашого шоу був шоком. Вони думали, що це звичайна дитяча самодіяльність. Але в нас усе було організовано дуже професійно. Від світла та музики до самих танців. Адже діти виконували багато акробатичних рухів та підтримок. Мене навіть у жарт просили сказати, що принаймні хтось з учасників — професійний артист. Адже люди не повірять, що таке шоу виконують учні.
В Американській школі також є різні колективи. Наприклад, театральний. Але рівень підготовки в них звичайний шкільний. Тож вони були дуже здивовані тим, як виступають українські діти.
Було й розчарування. Наш концерт тривав годину і 50 хв. Але за 20 хв до початку нам повідомили, що велика частина учнів, які прийдуть подивитися виступ, зможуть бути присутні лише годину. Я намагалася пояснити, що шоу має сюжетну лінію і його варто додивитися до кінця. Але такі були правила. Тож нам довелося зробити антракт, щоб глядачі змогли вийти.
Звісно, наші діти засмутилися через це. Мотивацією для них було те, що ми знімали виступ на відео, щоб викласти на наш YouTube-канал. Але все одно складно танцювати на залу для 370 осіб, коли там сидить лише 50.
Двері до зали під час шоу були відчинені. І діти, які спочатку на нього не прийшли, зазирали, дивилися з-за дверей, а потім заходили та займали місця. Тобто багато хто заходив до зали, від початку не плануючи бути на заході.
Яка вона — Американська школа у Варшаві
Олена Шевченко, керівниця початкової школи
Коли ми буваємо за кордоном, то завжди шукаємо можливість відвідати місцеву школу, щоб отримати новий досвід. Тож після концерту ми мали екскурсію Американською школою у Варшаві, яку провів асистент директора.
Сама школа досить стара — 69 років досвіду. За статистикою у них 1 вчитель на 7 дітей. А також на кожного учня є комп’ютер. Усе навчання відбувається англійською.
Уроки тривають до 15:30, потім діти мають обов’язкову годину позаурочної діяльності. Це може бути мистецтво, шкільний театр, спорт, музика. Загалом напрямків дуже багато. Також діти мають три великі прогулянки протягом дня.
У школі чітко розділена початкова, середня і старша ланки. У старшій навчаються учні до 18 років. Їм скорочують кількість предметів до 6–7. Вони — як студенти, ходять школою з лептопами. Такі дорослі.
Мене дуже вразило приміщення школи.
Помітно, що в учнів є багато свободи. Наші школи дуже цінують порядок: усі речі мають бути на місцях, у коридорах красиві стенди. У них цього зовсім немає. Наприклад, біля учнівських шафок можуть бути розкидані речі. Видно, що діти поспішали, швидко кинули куртки та побігли. Проте ніхто не робить їм зауваження. Коли повернуться — покладуть на місце.
У коридорах на стінах розвішані учнівські роботи та малюнки. Це не ідеально оформлені стенди, а просто дитяча діяльність. Але вона демонструється. Наприклад, у крилі початкової школи в коридорі є мотузочки, до яких звичайними прищіпками прикріплені роботи учнів. Ця ідея нам дуже сподобалась, тож ми хотіли б повторити її в нашій школі.
Так само різні шкільні нагороди та відзнаки теж стоять у коридорах та холі.
У школі багато самообслуговування. В їдальні є турнікети, кавовий апарат, у коридорах автомати з продажу напоїв. Їжа досить «американська». Це можуть бути бургери, смажена картопля та курка.
Позаурочна діяльність
Тетяна Ткаченко, керівниця дистанційної школи
У школі є цікава методика OPAL — Outdoor play and learning. Щодня діти проводять 30–60 хв на різних локаціях. Вибирають собі діяльність та граються. Серед тих локацій, що ми бачили, був сарайчик. Там лежали старі валізи, лопати, інструменти, коробки. Діти цим бавляться, придумують сюжетно-рольові ігри.
Учителі тільки спостерігають за іграми та не втручаються взагалі, поки це безпечно. Їхня мета — побачити, чим цікавляться конкретні діти, щоб пропонувати їм щось у цьому напрямку. Наприклад, курси або розвиток. Також якщо вони бачать, що в дитини проблеми з комунікацією, то потім працюють із нею, щоб допомогти.
Олена Шевченко, керівниця початкової школи
Ще одна цікава локація — велопарк. Це самокати та велосипеди, зроблені з труб. На території школи є велосипедні доріжки зі знаками та пішохідними переходами. Ними діти і катаються.
Ми вирішили запозичити це для своєї школи. Вже розробляємо проєкт розмітки. Адже наші діти часто приходили зі своїми велосипедами та самокатами. Але ми не дозволяли кататися, бо територія школи не така велика. Тепер ми займемо майданчик перед входом у школу для доріжок, і учні будуть там кататися.
Також серед локацій для OPAL була messy kitchen. Там діти буквально з піску та бруду роблять різні «страви». Там для них є столи та лавки. Діти «пригощають» своїми витворами вчителів.
У закритому дворику школи розташований город. Там діти працюють та навчаються разом з учителем. Наприклад, коли ми проходили повз, то бачили, як діти вчаться підстригати дерева.
Мистецтво та спорт
Тетяна Ткаченко, керівниця дистанційної школи
У школі дуже багато занять з мистецтва. Це можуть бути вибіркові курси в межах програми або позаурочна діяльність. Учні старшої школи мають вибрати собі два напрямки мистецтва як основні предмети.
Це може бути цифрова фотографія, живопис, літографія, гончарство. Мені особливо сподобався медіаклуб. Там діти займаються журналістикою: знімають шкільні події, монтують ролики для сайту, ведуть друковане видання. Я б дуже хотіла запозичити в них цю ідею для нашої школи.
Анна Домніч, керівниця центру спорту і творчості
Також у школі дуже розвинений позаурочний спорт, є багато його напрямків. Оскільки школа американська, то найбільш популярні — плавання та американський футбол. І вони налаштовані на результативність, школі важливо, щоб діти чогось досягали.
Заняття спортом дуже підтримуються, це загальна культура. У холі висять стенди з портретами капітанів спортивних команд. Також є група підтримки.
У школі серйозне наповнення спортивних локацій. Є кілька спортзалів, різних за розміром, тренажерний зал, басейн, майданчики на вулицях. Здивувало рішення в одному зі спортзалів: він поділений на дві частини за допомогою скляного кабінету, в якому перебувають вчителі. Вони там можуть займатися своєю роботою і спостерігати за тим, що відбувається на уроці іншого вчителя. І якщо потрібно, то на місці можуть швидко відреагувати.
Персональні проєкти
Тетяна Ткаченко, керівниця дистанційної школи
Мені ще дуже сподобалась ідея персональних проєктів. Ми колись робили такого плану класні проєкти. Діти вибирали наукову тему, досліджували. А тоді в актовій залі презентували свої роботи.
В Американській школі це індивідуальна робота. У дітей є великий вибір напрямків: мистецтво, 3D-моделювання, програмування, гончарство. Дитина рік працює над своїм проєктом.
Це мотивує планувати: розраховувати свій час, сили, щоб отримати результат. У кінці кожна дитина захищає свій проєкт перед великою аудиторією: друзями, вчителями, батьками.
Важливо, що це самостійна робота. Учнів ніхто не садить поряд з учителем. Кожен сам працює над проєктом, а якщо виникають запитання, звертається до вчителя.
Така робота дозволяє учням дізнатися більше про те, що їх цікавить. І що дуже важливо — готує дітей до наступних етапів їхньої освіти та соціального життя. Адже вони мають шанс навчитися керувати своєю діяльністю та планувати на багато місяців наперед.
