Мистецтво розповідати історії або сторітелінг допомагає нам обмінюватися інформацією, будувати довірливі стосунки, запам’ятовувати складну інформацію. Ці вміння є важливими для навчання, тому варто розвивати їх ще у дошкіллі. Порадами, як навчити дошкільнят розгорнуто та цікаво розповідати історії, поділилася Наталія Осьмак, методистка класів дошкільної підготовки Новопечерської школи.
Кубики історій
Ці кубики вигадав ірландський тренер креативного мислення Рорі О’Коннор. Він помітив, що невеличкі піктограмки можуть розпалювати уяву та мотивувати людей створювати цікаві історії. Тож він створив кубики історій — це набір із 9 гральних кубиків з малюнками на кожній грані. Є різні набори, об’єднані за темами: їжа, подорожі тощо.
Але коли я почала їх використовувати з дошкільнятами, то зрозуміла, що це не надто добре працює. Кубики маленькі, на них є багато малюнків, які діти не розуміють. Тому придумувати історії за ними дітям було складно.
Тож я знайшла альтернативу — набори з 6 кубиків, що також об’єднані за темами. Тут є по одному кубику з персонажем-людиною та твариною, два кубики з дією та два — з місцем.
Я відразу не використовую всі кубики, а починаю з двох. Спершу ми з дітьми знайомимося з кубиками та розглядаємо малюнки на них. І коли дошкільнята починають складати історії, вони вже розуміють, що може означати та чи інша грань.
Спочатку ми використовуємо кубик з персонажем-людиною та дією. Потім з персонажем-твариною та дією. І складаємо прості речення. Наприклад, «Дівчинка їздить на велосипеді», коли випадають грані з дівчинкою та велосипедом. Або «Слон вчиться малювати», коли є слон та рука з пером. Незвичайні речення викликають у дітей посмішку, і це мотивує їх придумувати ще більше цікавих історій.
Коли я бачу, що діти справляються з простими реченнями, то поступово додаю ще кубики. Спершу їхні історії неструктуровані, дошкільнята просто послідовно перераховують певні дії героя. І щоб у їхній розповіді з’явився початок, середина та кінцівка, я вводжу допоміжні слова: «одного разу», «але», «врешті-решт». Це допомагає створити сюжет і придумувати логічне завершення кожної історії.
Напочатку я сама розкладаю кубики у відповідному порядку, згодом це роблять діти самостійно. Але важливо стежити, щоб вони клали кубики зліва на право й таким чином пристосувалися до порядку письма та читання.
Коли ми працюємо в групі, діти кидають кубики по черзі. Кожна наступна дитина повторює речення попередньої і продовжує його своїм. Це допомагає розвивати також пам’ять та увагу. Адже всім дітям потрібно слухати розповідь, бо вони муситимуть продовжувати. По завершенні можна запропонувати дітям намалювати історію, яку вони всі разом придумали.
Не обов’язково купувати саме набори кубиків, їх можна виготовити і самостійно. Якщо ви введете в пошуковику Story Cubes, то знайдете чимало варіантів, які можна роздрукувати. Або ви можете зробити кубик та запропонувати дітям самим намалювати на його гранях піктограмки. Якщо дошкільнята самостійно вигадають персонажів, то їм буде цікавіше складати історії. Також власноруч створені кубики можна адаптувати до теми, яку ви вивчаєте.
Аналогічні завдання можна виконувати й за допомогою картинок. Але кубики мені подобаються більше, адже це певна активність для дітей. Їм подобається кидати кубик, їх також захоплює те, що є певна невідомість, який персонаж випаде. І це додає позитивних емоцій.
Кошик історій
Щоб створити історію, ми з дітьми складаємо до кошика різні матеріали та фігурки, що допомагають відтворити сюжет. Для цієї діяльності я люблю використовувати книги, які ми читаємо.
Наприклад, ми читали книгу «Зубр шукає гніздо», коли вивчали тварин восени. За сюжетом зубр блукав лісом та помітив, що його мешканці вкладаються спати взимку. Він попросив фантастичних персонажів туконі допомогти йому також заснути. Читаючи оповідання, ми вивчали тварин, які лягають у сплячку та дізналися, що зубр до таких не належить. А потім відтворювали сюжет історії за допомогою кошика.
До кошика ми кладемо обмежену кількість предметів. Головного персонажа — у нас це зазвичай фігурка. Далі додаємо його оточення. Коли ми відтворювали історію про зубра, я запропонувала дітям висловити власні ідеї, з чого можна зробити гніздо для нього. Дошкільнята вибирали різні матеріали, пропонували зібрати під час прогулянки гілочки та листя. Також ми разом малювали персонажів туконі. І коли діти долучаються до створення кошика, кладуть до нього щось своє, їм потім цікавіше з ним взаємодіяти.
Цей кошик ми поставили в осередку читання поряд з книгою. І діти у свій вільний час або під час роботи в осередку використовували фігурки з цього кошика та розповідали власні історії.
Предмети з кошика допомагали дошкільнятам пригадати сюжет книги. Адже якби ми її просто прочитали, наступного дня більшості дітей було б складно відповісти, про що ця історія.
Я використовую кошик історій з різними книгами. Наприклад, коли ми вивчали свійських тварин, то читали історію про корівку «Лізелотта не може заснути». На темі комах — книгу «Сюзеретта», про сонечко. І після прочитання також наповнювали кошик.
Іграшка групи
Це також може бути іграшка садочка, класу чи школи. Ми практикуємо цю методику саме в групі. Я дізналась, що така методика є в інших країнах: Німеччині, США, та вирішила також спробувати. У нас є іграшка, що перебуває протягом навчального тижня у класній кімнаті, а на вихідні діти по черзі беруть її додому.
Наша іграшка — Лама Сам. Ми читали історію про цього героя, який навчався все робити самостійно, тому цей персонаж прийшов до нас зі сторінок книги.
Коли дошкільнята забирали Ламу додому, їм потрібно було заповнювати книгу його подорожей. Тобто написати, сфотографувати чи намалювати, як вони проводили разом час. Звісно, їм допомагали у цьому батьки. А у понеділок, під час ранкового кола діти розповідали, що вони робили з Ламою Сам на вихідних.
Зазвичай, коли ми запитуємо, що діти робили на вихідних, вони найчастіше відповідають «нічого». Але коли у нас з’явилась іграшка, я була вражена, що навіть ті діти, які не хочуть щось розповідати, так натхненно діляться своєю історією.
Це відбувається перш за все тому, що у розповіді дитини головний герой — це вона сама. Адже вона проводила весь час із Ламою, і в основі історії — прожитий нею досвід. А коли дитина ділиться власним досвідом, їй набагато легше будувати свою розповідь, ніж коли вона переповідає те, чого не проживала.
Також важливий момент, що Лама — іграшка групи. Він перебуває з нами на навчанні у будні. Дитині дуже приємно взяти додому саме цю іграшку, і проведений з нею час сповнений емоцій. Тому історії, які діти розповідали, завжди були наповнені позитивом та щирим захопленням.
Для мене було важливо, щоб дошкільнята вели книгу подорожей іграшки. Адже, як і в попередніх прикладах з кубиками та кошиком, вони мають візуальне підкріплення. І у кожної дитини вже є план, тож вона нічого не забуде під час розповіді.
