Учитель математики та фізики школи Переяславської гімназії № 3 Андрій Бован уже став відомий як «педагог із блокпоста». Освітній фронт він поєднує з роботою в теробороні. І переконаний: вчинити інакше просто не міг. Разом із Global Teacher Prize Ukraine 2022 продовжуємо серію матеріалів про неймовірну силу українських педагогів. Розповідаючи їхні історії, ми хочемо подякувати всім вчителям, які тримають освітній фронт.
Як несерйозно говорити про серйозне
— Цінності визначають цілі. У всіх та завжди, — переконаний пан Андрій.
І навіть дивується, що його вибір комусь здається незвичним. Як ще має вчинити чоловік у розквіті сил, на рідну землю якого напали вороги? Звісно, як може допомагати її боронити. А, тим паче, як має вчинити вчитель, який завжди намагався прищепити дітям любов до всього українського, без пафосних слів та формальностей виховувати патріотизм?
Про силу прикладу пан Андрій знає не з чужих слів. Колись сам пішов вчитися на педагога під впливом харизми вчителя математики. Захотілося так само невимушено спілкуватися з учнями, говорити з ними про важливі речі. І це йому вдається вже 10 років. На думку Андрія Бована, вчитель — це не той, хто говорить лише про теорему Піфагора та закон Ома. Можливість замислитися над серйозними речами в житті — для підлітків значно цінніша, ніж знання й навички. Утім, про серйозне в сучасному світі молодь хоче говорити не мовою лекцій, повчань, азбучних істин, а мовою мемів, креативу і навіть пранків. І «вчителю з блокпоста» такий стиль, легкий та глибокий одночасно, завжди вдається, навіть мимоволі.
Скажімо, чим не пранк: обговорювати в класі наприкінці уроку футбольний матч і шокувати хлопців тим, що дівчата знають усе про нього в рази краще, ніж вони. Виявляється, вчитель дав їм напередодні правильні відповіді! Аби наочно показати, як образливо тому, хто все вивчив, а в нього однакові результати з тим, хто списує, стає чітером.
У школі, де працює пан Андрій, звикли виховувати не словами, а діями та вчинками. На традиційних футбольних турнірах учителі не піддавалися школярам та часто перемагали, щоб ті усвідомили: їх приймають за гідних суперників. А якщо хочеш отримати перемогу, викладайся на всі сто.
Учительські та учнівські команди «Що? Де? Коли?» теж чесно змагалися. І учні усвідомлювали, що педагоги ерудовані, але ніхто не знає всього, помилятися — не страшно.
А гра в «Мафію» вчила критично мислити, щоб підлітками не можна було маніпулювати в реальному житті.
«Не вагався ані хвилини»
Найголовнішим у житті з 2014 року, після анексії Криму та початку війни на Донбасі, пан Андрій відчував захист України від загарбницьких дій рф. Тож на уроках просто не міг забути про це протистояння. Наприклад, намагався витіснити зі свідомості учнів російський шоубіз взірцями класної української музики: Скрябін, «Океан Ельзи», «Один в каное», «Антитіла». Навіть вмикав у класі під час самостійних робіт.
Хто ж міг уявити, що у звичайний день 24 лютого в центрі Європи почнеться війна?!
Інформація про повномасштабне російське вторгнення вводила в шок. Здавалося, це нічне жахіття. Загострення на Сході вчитель очікував, але масові обстріли населення? Танки? План захоплення Києва? Як це сталося в 21-му столітті?!
Але це був такий шок, який мобілізує. Тож пан Андрій вивіз у село, у більш безпечне місце дружину і трьох дітей і повернувся з бажанням діяти. Тим паче, у нього вже давно кредо: «Життя — як велосипед: щоб тримати рівновагу, треба рухатися». Тоді ж побачив у соцмережах запрошення будувати блокпости. Не вагаючись узяв лопату, мішки й пішов. І з того часу постійно в теробороні. Адже все попереднє життя підготувало до такого кроку.
Діти чекали відновлення навчання
— Фізичної роботи було стільки, що не було коли, як кажуть, навіть перекурити, — зізнається педагог. — Тероборона перебувала в бойовій готовності, адже залишалася загроза бліцкригу, рашисти йшли з усіх боків. Невдовзі вони були вже в Баришівці, а це за 40 км. В окупації в небезпеці в першу чергу опинялися ті, хто мав яскраву проукраїнську позицію. Зважаючи на це, коли на блокпості встановили прапор, я запостив його — щоб була однозначно зрозуміла моя позиція. І щоб вороги бачили, який прийом їм готують, що тут буде непереливки.
Навіть у найтяжчі дні мене витягувало спілкування з учнями. Негативні новини, втома виснажували, а ось будь-яке спілкування з учнями давало ресурси для внутрішнього відновлення. Я дуже скучав за дітьми. Недарма кажуть: педагог бере навчати чужих дітей, а випускає зі школи – вже своїх. Школярі, яких відправили в розширені канікули, писали мені особисто в соцмережах, коментували мої сторіз, ділилися, що нетерпляче чекають відновлення навчання. Щоб підтримувати дітей, намагався раз на три дні писати їм про своє життя, ділитися світлинами. Звісно, більшу частину діяльності в теробороні не можна було висвітлювати, демонструвати, що на блокпості, тож робив, що міг: обирав ракурси, слова, ділився не стільки фактами, скільки думками, — пригадує пан Андрій.
Він навіть зняв відеоурок у TikTok про те, як кидати «бандерівське смузі». Дітям сподобалося.
За місяць тим, хто зводив блокпости, запропонували офіційно вступити до лав тероборони. Андрій Бован не вагався. Щоправда, поставало питання, що робити з вчителюванням. За Законом про національний спротив учитель міг отримувати середньомісячну зарплату й зосередитися лише на роботі на блокпості. Більшість людей так і вчиняє. Але що, як робота — улюблена і хочеться хоч трохи повернутися до довоєнного життя? Якщо діти чекають і хто, як не улюблений вчитель, їх має підтримати?
Активних бойових дій у Переяславі не було. Робота ввійшла в ритм, стала позмінною. Перевіряли тих, хто їде через блокпости, розшукували диверсантів. Уперше в житті Великдень довелося зустрічати не в родинному колі, а на блокпості.
Перший онлайн з пропускного пункту
— Коли ситуація в Переяславі стабілізувалася, я порадився з колегами по блокпосту й, оскільки ніхто не був проти, вирішив: у 12-годинному чергуванні присвятити обідню перерву заняттям онлайн. На першому ж уроці з блокпоста явка була фантастичною: 26 із 27 учнів, — пригадує вчитель.
— Такого на дистанційці ще не було. Звісно, говорили не лише про математику. Поділилися, як хто живе, відчуттями та враженнями. Я підготував цікаву патріотичну вікторину на платформі kahoot. Там були, наприклад, такі запитання: з якого острова послали російський корабель (Зміїний). Атмосфера була надзвичайно позитивною. Важко оцінити, наскільки потрібна була дітям така вчительська впевненість, віра в майбутнє, гумор, особливо в ті часи, коли ворог був неподалік. Не можна нести на заняття власні тривоги, негатив, — переконаний Андрій Бован. — Натомість треба вміти розділити дитячі проблеми, дати змогу висловитися, підтримати. Налаштувати легку атмосферу, з гумором, якому не те що є місце на війні, він, власне, — частина переможного настрою. Війна змінила всіх, і дітей також. Я пишаюся тим, якими свідомими вони стають, як активно діють. Юні волонтери плетуть сітки, ведуть кібервійну. Як приємно було в лютому на блокпосту, коли до нас приїжджали старшокласники, які по півтора кілометра мчали на велосипеді з термосом, щоб зігріти, напоїти гарячим чаєм.
Тест про… Привида Києва
Уроки на блокпості були різної тривалості: коли — побачити всі класи на лічені хвилини, дати завдання та підбадьорити, коли — провести пару повноцінних уроків. Не раз їх переривала повітряна тривога. Тож учитель не розраховував лише на онлайни, робив детальні конспекти теми та розв’язання задач, щоб зрозуміли й ті, хто не був на уроці.
Ситуація вимагала скористатися допомогою сучасних технологій, тож замість контрольних робіт учні проходили онлайн-тестування. І не лише з математики та фізики, а й з таких, наприклад, питань: «Хто такий Привид Києва?», «Що таке Байрактар?», «Скільки збито ворожих літаків?».
До уроків регулярно доєднувалися й ті учні, які тимчасово перебувають за кордоном.
На думку вчителя, поєднувати уроки та роботу на блокпості стало легше, ніж працювати на захисті міста до того. Надихало усвідомлення, як діти потребували його підтримки. Спілкування з учнями стало ресурсом, а не тягарем. А ще сили та натхнення дає родина, яку він гаряче любить.
Активне чергування завершилося в травні, нині пан Андрій лише регулярно проходить збори. Утім, він і надалі в теробороні, автомат прописаний у посвідчені, а за потреби, у будь-яку мить, якщо раптом ворог знов буде наближатися, він одразу ж повернеться на блокпост.
Нині ж він дає уроки фізики та математики. Як і всі школи в місті, їхня працює дистанційно.
— Йде війна за світогляд наших дітей, за їхні переконання, за свободу їхньої думки, — каже пан Андрій. — І це мотивує захищати їхнє майбутнє в теробороні та захищати їхні душі на освітньому фронті.
