Що відбувається з інтернатами в часи коронавірусу

Зображення: https://ua.depositphotos.com/

Здавалося б, як усиновлення стосується ситуації з COVID-19? Але скільки ж страхів, міфів та реальних проблем! Кажуть, що дітей нині майже не всиновлюють, а тим часом інтернати перепрофілюють і невідомо, куди підуть вихованці. У соцмережах навіть пишуть, що їх повернуть до асоціальних родин, як на карантині навесні вихованців інтернатів розвезли по домівках, де деякі не були по 10 років. «Освіторія» розбиралася, що з цього правда, а що вигадка.

Що відбувається з інтернатами

Для людини «не в темі» основна плутанина, коли йдеться про дітей, позбавлених батьківського догляду, стосується їх кількості. Лише 7% дітей, які перебувають в інтернатах, можуть бути усиновлені. Звісно, дітей, на яких батьки позбавлені прав, не відвозили додому, адже це проти закону.

Нині інтернати — це не лише сиротинці, а й, скажімо, школи для талановитих юних спортсменів, музикантів. У рамках деінституціалізації йдеться про те, щоб такі заклади освіти приймали дітей лише з 5-го чи навіть 7-го класу. У цьому віці підлітки вже визначаються зі своїми інтересами, більш-менш розкривають здібності, тому тимчасове самостійне життя не травмує їх, не змушує почуватися самотньо. Тобто спортивні, музичні, художні чи наукові школи стають ліцеями, які мають пансіони.

Найбільше серед інтернатів спецшкіл для дітей з особливими потребами (порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату, мовлення та інтелектуального розвитку). Інклюзія майже всім вихованцям допомогла б жити вдома та навчатися поруч. Але вона ще не досягла того рівня, щоб діти були забезпечені в школах за місцем проживання засобами навчання і займалися б ними вчителі та тьютори зі знанням необхідних методик. Тож на перехідний час такі інтернати або залишаються, або ж питання вирішує шкільний автобус. Він привозитиме та розвозитиме після уроків учнів, аби ввечері ті були з родиною. Загалом за минулий рік стало менше на 16 інтернатів, які перепрофілювали в інші заклади освіти.

Коли життя з батьками страшніше за COVID-19

Марина Лазебна

Проблеми на карантині, дійсно, були, але вони стосуються дітей, у яких тати й мами не позбавлені батьківських прав та не обмежені в них. Як розповіла пані міністр соціальної політики України Марина Лазебна, на час карантину батькам повернули 42 тисячі вихованців інтернатів. Адже перебування сотень дітей разом ставило їх під загрозу інфікування. Справді, виникали проблеми, коли ті батьки, які по 7-10 років не бачили дітей, не могли забезпечити їм у ці два місяці навіть ліжко, одяг. Були й родини, які вели асоціальний спосіб життя. Приміром, у Полтавській області 3800 дітей з інтернатів тимчасово повернули до родин, 14 довелося забрати, бо умови вдома були ще більш загрозливими для здоров’я, ніж перебування з однолітками. Але був і позитивний досвід: 400 хлопчиків та дівчаток будуть і надалі жити з батьками, бо родини не захотіли повертати їх до інтернатів.

Щоб підготуватися до нинішнього локдауну, проаналізувати цей досвід та зрозуміти, чому діти потрапляють до інтернатів, у п’яти областях України провели моніторинг «Оцінка та реагування на виклики щодо захисту дітей під час пандемії COVID-19». До слова, виявили кілька випадків, коли на папері дитина з опікунами чи названими батьками, а насправді — перебуває в інтернаті. Наприклад, ще давно, коли у хлопчика померла мати, дідусь взяв його під опіку, отримує державну допомогу, але дитину так і залишив у закладі освіти.

Чимало дітей перебувають в інтернатах через те, що їхні батьки написали заяву про це і вказали, що тимчасово не можуть виховувати їх через складні життєві обставини. Із цим «тимчасово» чимало вихованців проводять в інтернатах усе дитинство і не можуть знайти нові родини, адже не підлягають усиновленню. Чимало горе-батьків точно ніколи не прийдуть за ними, але у представників опіки, на жаль, не доходять руки поклопотати про позбавлення їх батьківських прав. Інколи рідні з’являються в інтернаті лише раз на пів року, якраз щоб нагадати про себе.

Чому дітей не розбирають

Приблизно 6 тисяч дітей можуть бути усиновленими, мріють про нові родини. У 2020 році був спад: усиновили поки що близько 700 хлопчиків та дівчаток, а це втричі менше, ніж торік. Але все не так сумно, якщо зважити, що через карантин на три місяці призупинили набрання чинності рішеннями судів про усиновлення, тож чимало справ ще на розгляді. Чимало зустрічей з дітьми відклали, бо потенційних усиновлювачів на карантині не мали права пускати до них. Звісно, вплинули й страхи щодо економічної нестабільності. У місяці, коли не працював транспорт, навіть доїхати було неможливо, адже зазвичай люди їдуть знайомитися з малюками та підлітками навіть на інший кінець країни. Ті, хто розраховує, що працівники служби опіки підшукають їм дитину саме в їхньому місті, можуть чекати роками. Чому, здавалося б, якщо позбавлених батьківської опіки — тисячі?

Є три категорії дітей — саме їх найбільше в дитячих будинках та інтернатах. Це підлітки (тих, кому понад 14 років, — 2,5 тисячі). Вони потребують особливих прийомних батьків-друзів, адже майже дорослі, тих, хто зможе знайти особливий підхід до тінейджерів. Утім, пересічні усиновлювачі побоюються брати в родини дітей уже з 10 років.

Мало й тих, хто ладен виховувати дітей з інвалідністю. Хоча діагнози різні, і все не так однозначно, як здається. Інколи недообстежена дитина почувається гірше, ніж та, якій з пересторогою поставили інвалідність. Трапляється, лікарі прогнозували, що малюк втратить слух, а він з роками почав чути майже як усі. А інвалідність на папері залишилася.

Братів і сестер, за законом, не можна ділити при усиновленні, щоб не травмувати. Більшість родин, з яких вилучають дітей, — багатодітні. Тож ті, у кого двоє, троє, семеро братів і сестер, зазвичай так і залишаються в інтернатах. 

Від математики до маленьких див

Якщо проаналізувати базу дітей, які позбавлені батьківської опіки, там лише сім немовлят до року, з яких у трьох інвалідність, а двоє — з багатодітних родин. Малюків до 3 років вже 90. 48 з них мають особливі потреби. З решти лише у 16 немає братів та сестер. Тобто дітей, яких очікують знайти потенційні усиновлювачі, не так вже й багато. Але, на думку експертів, усі ці параметри — суха математика, яка не дає змоги безпосередньо глянути на дитину. На жаль, на першому етапі кандидати в батьки мають справу лише з документами, тож відсіюють чимало дітей. А спорідненість душ, схожість, особливо психологічна, роблять найріднішими малюків та підлітків, яких би вважали «неперспективними» щодо усиновлення.

Ті, хто обирає серцем (але без рожевих окулярів, тобто все-таки тверезо оцінює наявні ресурси), часом натрапляють на дива: легко підіймають на ноги п’ять малят, хоча боялися брати одного, беруть підлітків, дітей з важкими діагнозами, і врешті-решт стають щасливими родинами.

Саме про такі — телепроєкт «Рідні», який підготував благодійний фонд «Рідні» разом з 24-м каналом. Перший сезон, де глядачів познайомили з 10 дивовижними сім’ями з різних куточків України та їхніми історіями усиновлення, завершився в листопаді. Нині триває підготовка другого. На думку засновника благодійного фонду «Рідні» Юрія Федоріва, проєкт«Рідні» має показати українцям, що усиновити дитину може кожен з нас. Успішні кейси сімей, які пройшли шлях усиновлення, мотивують тих, хто вагається.

Десять історій про щасливі родини

Мар’яна Романяк

Як розповіла «Освіторії» авторка та ведуча проєкту «Рідні» Мар’яна Романяк, спочатку було надзвичайно важко знайти героїв, бо боялися розкривати таємницю усиновлення. Тележурналісти вже втратили надію знайти родину, яка відверто розповість, з якими труднощами стикалися та як їх долали. До того ж не хотіли гнатися за сенсаціями, не вимагали розповідати все про родину, а лише те, що комфортно самим героям проєкту.

За кілька місяців познайомилися з родиною Шміліховських, у яких сталося маленьке диво: двічі за рік стали батьками, хоча до того 10 років лікувалися від безпліддя. Але через три місяці після прийняття до родини маленької Злати, з’ясувалося, що чекають ще й на синочка Луку. Після його народження діти зростають, наче двійнята.

Не менш дивовижні інші історії. Скажімо, як всиновили семирічного хлопчика з ДЦП, маючи чотирьох дітей. Лікарі казали після його народження, що дитина буде прикута до ліжка та не розмовлятиме. Тепер, роки потому, вчиться у школі, пише чудові вірші, добре знає англійську мову, може ходити самостійно.

Днями проєкт «Рідні» отримав нагороду за популяризацію сімейних цінностей від Асоціації «Новомедіа». За словами пані Мар’яни, хотілося б, щоб глядачі зрозуміли, що ці діти не відрізняються від інших, так само люблять морозиво і понад усе потребують обіймів та поцілунків від мами й тата. А ще — що не лише діти потребують батьків, у родин також є потреба у дітях, життя змінюється на краще з їх появою.

Окрім історій, можна ознайомитися з відеовізитками дітей, які чекають на своїх батьків. Гаряча лінія з питань усиновлення теж працює вже сьомий місяць у рамках проєкту. Чимало глядачів діляться, що давно думали про прийомну дитину, а побачені історії їх підштовхнули до дій. Адже пандемія чи ні, локдаун чи ні, а діти з нетерпінням чекають найважливішої для них зустрічі: з тими, хто захоче їх полюбити.

Поділитися цією статтею