«Сучасна школа — це коли щодня вчаться не тільки учні, а й вчителі», — Андреас Шляйхер

Що чекає на освіту, яка вимушено проходить етап змішаного та дистанційного навчання? Як технології змінюють освіту і чого потрібно навчити дітей для їхнього успіху в майбутньому? Про все це розповів провідний міжнародний освітній експерт та розробник дослідження PISA Андреас Шляйхер на онлайн-конференції «Від викликів до можливостей», яку організувала «Освіторія» за підтримки Lenovo Ukraine. Розмовляла з паном Андреасом керівниця напрямку розвитку вчителів «Освіторії» Ольга Манмар.

Як найкращі світові практики долають проблему нестачі пристроїв для дистанційного навчання та поганого інтернету?

Найбільша помилка — це шукати якийсь оптимальний пристрій. В учнів може не бути ноутбука, але є мобільний телефон. Так що знання можуть приходити на ті пристрої, які вже є.

Насправді технології — це найлегша частина. Найважче те, що учні мають навчитися ставити власні цілі, управляти своїм навчанням, мати достатньо енергії й допитливості, щоби вчитися. Адже вони звикли, що вчителі кладуть їм знання просто до рота. У такому разі їм буде важко навіть з найкращими технологіями. Тому, звісно, інвестиції в технології важливі, але ще важливіше — мати правильне ставлення і стратегії навчання.

Як очікуєте, чого в майбутньому бракуватиме учням у результаті дистанційного навчання?

Наступна версія PISA акцентуватиме на креативних навичках, на спроможності учнів підключати уяву і творити. Сучасний світ більше не винагороджує за те, що ви просто щось знаєте. Креативне використання знань буде дуже важливим аспектом у тестуванні. Це добре пасує до умов пандемії. Бо учні повинні тепер вчитися самі, вдома. Їм доведеться навчитися вибирати ефективні навчальні стратегії. Тому навчити учнів вчитися — це найважливіше. Вважаю, це й стане пріоритетом наступного дослідження PISA.

Для України це виклик. За результатами останньої PISA я побачив, що тут учні мають досить багато знань, досить добре можуть відтворювати контент. Але виникають труднощі, коли треба вирішувати відкриті завдання, дивитися на проблеми з різних ракурсів. Коли доводиться продемонструвати, що вони не тільки знають щось про фізику, хімію, а можуть мислити. Для дітей це буде викликом. Але мене вразили вчителі, з якими познайомився в Києві. Тож думаю, що учні опанують усе, що потрібно.

Чи повернеться освіта до звичної форми в новій, постковідній ері? Чи вона ніколи не буде такою, як раніше?

Сподіваюся, що не повернеться. Не думаю, що освіта, яка була в минулому, взагалі адаптована до майбутнього. Вона годиться для того, щоб вчити минулого. Багато що має змінитися. І насамперед роль учителя.

Вчитель — це вже не просто інструктор, він має стати хорошим ментором, фасилітатором, коучем, навіть дизайнером інноваційних навчальних середовищ. Сучасна школа — це коли вчаться не тільки учні, а й учителі. Щодня.

Тому я сподіваюся, що після цієї пандемії школа виглядатиме по-іншому. Учні надалі повинні брати на себе відповідальність за власне навчання. Вчителі мусять більше зосереджуватися на стосунках. Мають розуміти, що різні учні вчаться по-різному, приймати це різноманіття й адаптувати знання. Гадаю, пандемія може допомогти зробити цей перехід. Це можливість більше навіть для соціальних, а не технологічних новацій.

Як вчителі можуть мотивувати учнів навчатися самостійно вдома?

Це найважливіший виклик сьогодні. Якщо учні бачитимуть себе пасивними отримувачами знань, то самостійно вони перестануть вчитися. Активними вони почуватимуться, коли вчителі їх заохочуватимуть, даватимуть масштабніші завдання, на які потрібен час. Коли учні зможуть ставити власні цілі, а також самі оцінювати навчальний процес. Тут вони можуть експериментувати, пробувати різні рішення, брати на себе ризики, робити помилки, вчитися на цих помилках. Якщо вчителі це заохочуватимуть, то їх вразить, наскільки креативними можуть бути учні.

Коли вони знайдуть свою пристрасть, то сидітимуть над предметом не 45 хвилин, а годинами. Вчителі можуть допомогти учням відкрити цю власну пристрасть, і саме таким чином подавати навчальний матеріал.

Зовнішня мотивація — це важко. Мотивацію треба знайти в самих учнів, усередині. Це означає, що слід підходити по-різному до різних дітей.

Трансляція першого дня конференції. Виступ Андреаса Шляйхера дивіться з 59-ї хвилини запису. Незабаром будуть окремі відео кожного спікера

Де баланс між креативністю і автономією вчителів? Між стандартним викладанням і тим креативним підходом, який може застосовувати вчитель?

Насправді професійна автономія не означає, що я роблю те, що мені заманеться. Це означає, що я роблю те, що є правильним для моєї професії. Це науковий процес. Вчителі працюють разом, щоб створювати належні практики, регулярно спостерігають за викладанням одне одного. Наприклад, подивитися, як проводять відкриті уроки в Японії чи Китаї. Професійна автономія — це культура співпраці. Це означає не бути ізольованим, коли перед вами складні виклики. Що більше ви працюєте разом з колегами, то більше і природніше приходитиме до вас професійна автономія. Ви зможете жити своєю креативністю. І креативність — це не просто якісь ідеї, це систематичний процес.

Чи можете поділитися планами на PISA 2021?

Дослідження проходитиме з акцентом на ключові дисципліни — читання, математику і природничі науки. Але запровадимо аспект креативного мислення — це дуже важлива нова частина PISA. Будуть більше вимірюватися соціальні, емоційні навички, буде модуль «Ставлення до навчання», який фіксуватиме навчальний досвід учнів під час пандемії. Що це означало для учнів — навчатися самим? Які їхні взаємини з учителями? Як батьки підтримували учнів? Як керівники шкіл керували школами? Школи — середовище, де щодня прокидаєшся в якомусь новому світі, і треба розвиватися дуже швидко, а у вас дуже багато при цьому відповідальності.

Освітня реформа відбулася в різних країнах, різними темпами, але одного дня ми всі прокинулися в новій реальності. І вчителі були саме тими, хто найбільше боровся з невідомим, і від того дуже багато було уваги до їхньої роботи. Також батьки прийшли до цього нового світу зі спільного викладання та мотивування власних дітей…

Це один з позитивних результатів цієї пандемії. Усе суспільство було під стресом. На жаль, за останні 10–15 років освіта стала якимось товаром, учні — споживачами, вчителі стали просто надавачами послуг, а батьки — клієнтами. Я думаю, що це дискредитувало весь освітній процес, і це нездорово. Але пандемія врешті всіх згуртувала, і це дуже важливий результат. Поява нового клімату співтворення і спільної відповідальності.

Так, батьки теж побачили, наскільки важко працюють вчителі. Зі своєю дитиною розумієш, як важко навчити одного. То можна лише уявити, що робити вчителю з тридцятьма дітьми. Ми маємо використовувати цю позитивну енергію, щоб усі стали частиною спільного рішення.

Бути вчителем — це дуже складна робота. Бо легко вчити людей минулого, але важко уявити при цьому майбутнє, в якому житиме наша молодь. Сьогоднішні школи — це наше суспільство і наша мета завтрашнього, тому вчителі — це інженери майбутнього. Ця пандемія нам показала, що прогалини між знаннями й потребами суспільства стають дуже широкими. Це питання не тільки шкіл, а й університетів. Багато хто в Україні йде до престижних університетів, але не може потім отримати роботу. Водночас працедавці не можуть знайти людей з потрібними навичками. Тому закрити ці прогалини — це той виклик, який отримали вчителі. І саме вони мають ключ, як навчити жити в цьому новому світі дисбалансу.


Конференцію організували громадська спілка «Освіторія» та інноваційний лідер компанія Lenovo в Україні

Залишити відповідь