У 2014 році арабський мільярдер Санні Варкі започаткував Всесвітній конкурс Global Teacher Prize, який невдовзі почали називати Нобелівською премією для вчителів. Журі обирає десять найкращих педагогів світу і переможця, який отримує $1 млн за визначний внесок у професію.
Минулого року до ТОП-50 кращих педагогів світу за версією Global Teacher Prize увійшла українка Анна Дудич. Про її погляди на освіту читайте в нашому інтерв’ю. А вже цього року премія проходить в Україні і 1 вересня планується оголошення двадцятки фіналістів Global Teacher Prize Ukraine.
Ми вирішили нагадати найбільш яскраві історії учасників цього конкурсу — вчителів, які починали школу в позиченому наметі, «поламали» статистику тестування з математики, створили перші школи для незрячих і глухих у своїй країні та багато інших.
Меггі МакДоннел, Канада
Ця вчителька боролася з проблемою самогубства серед підлітків в арктичному селі Саллуїт на півночі Канади. Дістатися туди можна тільки повітряним шляхом, а температура взимку сягає –25 °C.
Через суворі природні умови вчителі не затримуються надовго. Наприклад, директор школи, у якій працює Меггі, покинув роботу після шести тижнів. Через стрес.
У селі близько 1300 мешканців. Високий рівень самогубств, сексуального насильства і підліткової вагітності. Часто дівчата не можуть навчатися через велику кількість домашніх обов’язків.
«Молоді люди приходять до мене з чималим багажем за плечима: вони вже мали проблеми з законом, вдавалися до вандалізму, кидали школу… Тож я намагаюся створити проекти, які принесуть користь усій громаді», — розповідає Меггі.
Вона заснувала програму життєвих навичок для дівчат, фітнес-центр, їдальню з гарячими стравами для мешканців.
«Так учні отримують похвалу і визнання, їх нові навички оцінюються справедливо в суспільстві, яке апріорі ставиться до навчання без особливої лояльності».
У 2017 році Меггі перемогла на конкурсі Global Teacher Prize. Свій мільйон вона хоче витратити на екологічну некомерційну організацію, яку створить разом з інуїтською молоддю.
Ханан аль-Харуб, Палестина
У 2016 році мільйон отримала Ханан аль-Харуб, яка навчає дітей, травмованих насильством. У роботі вчителька використовує ігрові техніки, які усувають напругу і стрес.
Ханан аль-Харуб виросла в таборі для палестинських біженців неподалік Вифлеєму і бачила чимало проявів насильства. Але вчителькою вирішила стати після того, як її власні діти потрапили під обстріл, повертаючись додому.
Переляк дуже вплинув на доньок і їхню успішність у школі.
«Ніхто, жоден вчитель, не міг допомогти повернути їх до нормального стану», — пригадує Ханан.
Ханан розробила домашні ігри і запрошувала до себе сусідських дітей. Поступово її доньки ставали впевненішими в собі і більш комунікабельними. Поліпшилася їхня успішність.
Ханан почала працювати в школі.
«Деякі діти не стикались особисто з насильством, але вони бачать його по телевізору і чують про нього в новинах. Це впливає на їхнє життя, змінює поведінку, позначається на навчанні. Тепер я вважаю ненасильство ідеалом, до якого потрібно прагнути. Ми кажемо: «Ні насильству» ненав’язливо, через норми поведінки в класі та ігри».
Ненсі Етвелл, США
У 2015 році найкращою вчителькою планети визнали американку Ненсі Етвелл, яка викладає літературу і є засновницею приватної школи The Center for Teaching and Learning (CTL).
CTL – восьмирічна школа, в якій навчається близько 75 дітей. Ненсі відкрила її у 1990 році і відтоді 97% її випускників вступають у престижні коледжі й університети США. Крім того, у школі щороку навчаються 40-50 вчителів.
Ключовий підхід у навчанні дітей — дати їм вибір: що вони хочуть читати, писати і як саме (лежачи на підлозі чи в кріслі-мішку). Діти також обирають, яку тему вивчати з історії або що вони хочуть дослідити.
За словами Ненсі, цей вибір дається для того, щоб учні підходили до навчання зі справжньою цікавістю і мотивацією.
Як це працює, Ненсі пояснює на прикладі одного з учнів. Майк переїхав у США з іншої країни і прийшов до школи CTL у 8–й клас. За попередній рік, зізнався він, не прочитав жодної книжки. Тести здавав, списуючи в однокласників або наслухавшись розмов про твори.
Щоб залучити дітей до читання, у CTL проводять спеціальне обговорення, фактично рекламують книжку. На перше таке обговорення в групі, де був Майк, Ненсі взяла книжку про футболіста. Сказала: ось головний герой, ось його проблема. Майк дуже захотів дізнатися, що ж сталося далі.
Книжку він дочитав за тиждень. А потім ще 35. За рік.
Мааріт Россі, Фінляндія
Вчителька математики з Фінляндії в професії вже 30 років. Методи навчання Мааріт принесли її школі вищі за середні результати оцінювання PISA та в національному тестуванні. А дівчатка, яких вона навчала, знають математику краще за хлопців (на відміну від результатів більшості країн Організації економічного співробітництва та розвитку).
«Якщо почати урок з проблеми, яка стосується дітей або світу, якщо вони мають застосувати нову інформацію в новий спосіб, то більше не запитують про значення математики», — каже Мааріт.
На її уроках учні роблять кубічний метр з палиць або протоптують кола в снігу, розмальовують їх, вимирюють стопами довжину, діаметр і повертаються до класу робити обчислення. За словами Мааріт, коли кожен для свого кола обчислює відношення довжини кола до його діаметра — відбувається диво. Діти бачать, що ця величина стала, і починають розуміти суть числа Пі.
Мааріт працює також над створенням міждисциплінарних зв’язків у навчанні. Учні розв’язують задачі, наприклад про те, скільки ліків і їжі потрібно завезти в 11 таборів для біженців. Наче базова математика, але тут задіяні і логістика, і критичне мислення, і знання про кількість калорій, необхідних людині, щоб вижити.
«Я продовжую викладати, бо хочу відкривати дітям радість пізнання математики і давати їм знаряддя, за допомогою яких вони зможуть добре керувати своїм життям», — пояснює Мааріт.
Акіла Азіфі, Пакистан
Акіла залишила Афганістан у 90-их, коли до влади прийшов Талібан. Вона потрапила до табору біженців у Кот Чандана в Пакистані. Поблизу не було жодної школи. Консервативний устрій забороняв освіту для дівчаток, а жінка-вчитель була чимось нечуваним.
Утім, Акіла вирішила заснувати школу в позиченому наметі і працювати так, щоб побороти опір і негативні стереотипи. Двадцять сімей погодилися віддати своїх доньок на навчання. Спочатку Акіла зосередилася на викладанні «неконтроверсійних» предметів: особистої гігієни, навичок управління господарством і релігійної освіти.
А коли здобула довіру спільноти, то ввела літературу, вивчення мови Дарі, математику, географію та історію. Грошей на ведення школи не було, тому Акіла ночами писала книжки від руки.
Свої перші слова її учні писали на пилюці під ногами.
На сьогодні в таборі працює дев’ять шкіл, у яких викладають чимало жінок і навчаються близько 1500 учнів. Серед них 900 дівчаток. Із розвитком освіти в спільноті поменшало ранніх шлюбів і шлюбів із примусу.
Серед понад тисячі випускників шкіл Акіли є лікарі, інженери, держслужбовці, вчителі.
Стівен Рітц, США
Стівен викладає в державній школі в Південному Бронксі (район Нью-Йорка), найбіднішому окрузі Америки. І вирощує в школі овочі.
Відколи чоловік розпочав свою програму, відвідуваність у школі зросла з 40 до 93%, а кількість учнів, які отримують прохідний бал на стандартизованому тестуванні, тепер становить 100%.
Його головна ідея полягає в тому, щоб у місті, де 37% мешканців не мають достатньо коштів для нормального харчування, вирощувати їжу всередині й назовні весь рік, використовуючи нові технології, які мало коштують і потребують на 90% менше води і простору.
Учні започаткували понад 100 таких городів в одному Нью-Йорку. Так з’явилося підприємство, яке виробляє продукти харчування, забезпечує продовольчу безпеку та оновлення міста, і водночас дає корисні навички учням. Прибуток від програми перераховують дитячим будинкам, біженцям та благодійним організаціям у всьому світі.
Програма Стівена, включена до основного розкладу, створила або допомогла фінансувати 2200 робочих місць для учнів.
Фалла Ньянг, Камбоджа
У 1993 році Фалла заснувала першу школу для незрячих у Камбоджі. До цього там не надто вірили, що людей з вадами зору можна чомусь навчити. Ці люди були на узбіччі суспільства, і Фалла хотіла зробити хоча б щось, бо вважала, що діти з особливостями теж мають право на освіту.
Згодом до школи почали ходити діти з вадами слуху, бо Фалла не могла їм відмовити.
«Я хотіла показати світу, що навіть незрячі й глухі діти можуть танцювати і грати музику. Ви навіть не здогадаєтесь, що ці діти мають особливості, якщо почуєте, як вони грають!»
Згодом такі школи з’явилися і в інших провінціях країни, а один з перших випускників працює зараз держслужбовцем у міністерстві закордонних справ.
