Бути чи не бути російським письменникам у шкільній програмі? Після 24 лютого відповідь на це однозначна. Які рекомендації МОН? Ким та як можна замінити росіян у списку літератури? Чи є в літератури загарбників перспектива на повернення? І чому Булгакову варто долучитися до вигнання, а Гоголю — залишитися? Повний розбір теми читайте в матеріалі.
На вивченні не наполягаємо: офіційна позиція МОН
Нещодавно міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет повідомив про створення робочої групи, яка визначить доцільність російських письменників у курсі зарубіжної літератури.
«Сьогодні в межах підступної агресії, яку здійснила рф, будь-який наратив російського, будь-який наратив належності до чогось російського викликає внутрішнє обурення та агресію в українців. Тому що дуже багато загиблих, багато скалічених доль», — сказав Шкарлет. Він уточнив, що буде глибоко переглянуто всі твори, які до цього часу були рекомендовані.
Згодом в ефірі національного телерадіомарафону він додав, що наразі МОН не буде наполягати на вивченні творів російських письменників, що передбачені програмою курсу «Зарубіжна література».
У цьому його підтримав уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь. Він запропонував переглянути навчальну програму зарубіжної літератури, оскільки в ній забагато російських письменників. Отже, позиція влади однозначна: роль росіян у навчальній програмі щонайменше переглянуть.
Чому варто відмовитися від російських письменників: пояснення експертів
Український літературознавець Ростислав Семків констатує однозначно: російська література має бути повністю вилучена з програми.
«По-перше, учні абсолютно точно не сприйматимуть цей матеріал. Діти, які втратили рідних, виїхали з окупації або втратили домівку, просто не будуть це читати. Навіть за наявності цих творів у програмі. До того ж і діти з відносно безпечних місць це не сприйматимуть, бо війна зачепила абсолютно всіх. Тому така література у програмі абсолютно не має сенсу. По-друге, даю відповідь на «як же ми без цих коштовностей у світовій скарбниці шедеврів». Повірте: є дуже-дуже багато світових геніальних творів, які не включені до шкільної програми (бо додати все неможливо), — і нічого. Навіть більше, у самій програмі вже записана нерівність. Скажімо, із 7 поетів-класиків першої половини 20-го століття — четверо росіян. І я б не сказав, що їхні твори набагато більш талановиті за польські чи чеські».
Поділяє його думку і літературознавець Михайло Назаренко.
«Безумовно, зараз російських авторів у шкільній програмі бути не може. Як справедливо зауважив сучасний філософ Олексій Панич, ми зараз слухаємо опери Ваґнера і дивимося фільми Ріфеншталь, бо Друга світова закінчилася розгромом Третього Райху, і ми можемо сприймати ці твори просто як видатні пам’ятки культури — звісно, не забуваючи, як Гітлер використав антисемітизм композитора й ентузіазм режисерки».
Як можна замінити російських авторів уже зараз?
Поки МОН переглядає доцільність таких письменників, є механізм, який дозволить уникнути їхньої появи у школі вже зараз.
Згідно із Законом «Про повну середню освіту» заклад освіти має автономне право на вибір освітньої програми чи навіть її написання (наприклад програми з 5-го по 9-й клас). Зокрема, вчителі мають право на академічну свободу в сенсі формування змісту своїх навчальних програм з предмета.
Повна інструкція з внесення змін
Вчитель може змінювати до 30 % затвердженої програми. Для того щоб внести зміни, необхідні такі кроки:
- вчителі зарубіжної літератури можуть ініціювати засідання методичного об’єднання, де подають обґрунтування пропозиції та варіант рішення;
- потім проходить голосування;
- далі треба запропонувати це питання на засідання педагогічної ради через адміністрацію закладу;
- наказ про зміни оприлюднюється на сайті закладу.
Це повна процедура. Звісно, за погодженням з адміністрацією вона може бути скорочена і варіативна. Головне — зміни можна вносити вже зараз.
Секретний лайфхак
На умовах анонімності деякі вчителі поділилися з нами, що вже неформально замінили російських письменників на інших. За приватним погодженням адміністрації та батьків. Цей варіант не є офіційним, але є ефективним.
Які твори можуть замінити росіян у програмі?
Поточна програма вже має списки додаткової літератури — можна обрати з них. Наприклад, у 5-му класі в розділі «Казки народів світу» можна замінити вступ до поеми Пушкіна «Руслан і Людмила» казкою Гофмана «Лускунчик», позаяк вона є в Додатку 1 «Список творів для додаткового читання».
А в розділі «Мудрість байки» у 6-му класі доречним буде вивчення творів Жана де Лафонтена замість творів Крилова.
Якщо підійти до питання більш глобально, то на майбутнє існує достатньо багато аналогів російській творчості. Ростислав Семків зауважує: «Наприклад, світовий романтизм можна розглянути не лише за допомогою Пушкіна, Лермонтова, Тютчева і Фета. Ним багата література наших сусідів — чехів і поляків. Вони, до речі, на цій війні справді демонструють братерство. Скажімо, творчість Адама Міцкевича та Юліуша Словацького може стати прекрасною альтернативою. Той же польський народ також має достатньо поетів-модерністів, які могли б замінити Ахматову, Блока, Маяковського та Пастернака. А реалізм можна розглянути через призму «Ярмарку марнославства» Текерея замість «Війни та миру» Толстого. Хорошим замінником Булгакова стане твір Томаса Манна «Доктор Фаустус».
Михайло Назаренко теж підтримує збільшення творчості польських письменників у шкільній програмі. Він додає: «Є кілька авторів, украй недооцінених упорядниками програм. Зі списків літератури для позакласного читання (наскільки я з ними знайомий) слід перенести до основного вивчення Гарпер Лі («Вбити пересмішника») і Вільяма Фолкнера («Ведмідь», оповідання). Вкрай потрібен Кіплінґ — і не лише «Мауґлі», а й дорослі його оповідання, які так потужно вплинули на літературу ХХ століття (геніальний роман «Кім», боюся, буде надто складним для вивчення). Необхідно розширити присутність польської літератури, оскільки вона не менш важлива для розвитку української літератури, ніж російська («українська школа» польського письменства, Станіслав Лем)».
Чи є шанс у російської літератури на повернення?
Це може статися не раніше, ніж через десятиліття після закінчення війни. У цьому переконаний Ростислав Семків. «Наведу один приклад. Перший німецький твір у радянських школах з’явився у 1960-х роках. Тобто 15 років після війни знадобилося, щоб хоч якось мінімально згадати цю літературу. Радянський Союз — не приклад для держави, але випадок красномовний».
Літературознавець Михайло Назаренко коментує це так: «Чи можливо повернення російських авторів до української програми згодом (не беруся передбачити, коли саме)? Подобається нам це чи ні, але «велика російська культура», якою так успішно прикривався і прикривається російський імперіалізм, давно стала важливою частиною світової. Без Толстого, Достоєвського, Чехова і навіть Булгакова неможливими були би явища, які до російської агресії стосунку не мають ніякого — від Томаса Манна до Вільяма Фолкнера і Семюеля Бекета».
І наостанок: що робити з Гоголем та Булгаковим?
Питання дискусійне. Але якщо Гоголю треба дати шанс на вивчення, то Булгаков має розділити долю Пушкіна. І річ не лише в тому, що Гоголь походив з етнічного українського роду, а батьки киянина Булгакова народилися в Росії. Річ у світогляді — пояснює Ростислав Семків.
«Треба розуміти, що Булгаков — білогвардієць. І хоча те ж «Собаче серце» — це антирадянський твір, загалом Булгаков дивився на українську літературу як Гіркін на Україну: як на територію, де відбувається щось дивне. Творчість Гоголя — інша, українська. Хоч і написана російською мовою. Але світоглядно це українська література».
