Звідки у вчителів береться «комплекс відмінника» та звичка до самоїдства? Чому іноді викладачі ставлять на перший план чужі інтереси, а про себе дбають в останню чергу? Як навчитися відпускати образи? Та які фрази захистять від прихованої та відкритої агресії? Разом із психоаналітиком Юлією Мелащук «Освіторія» дослідила больові точки українських вчителів та зібрала помічні психологічні прийоми на щодень.
Пробачте собі…
…за свій перфекціонізм та «комплекс відмінника»
Професійне становлення вчителів відбувається в жорсткій шкільній системі, де все базується на правилах, а помилкам апріорі немає місця. Перебуваючи під гнітом напруги тривалий час, можна стикнутися з внутрішнім конфліктом. Людина переконана, що має бути у всьому ідеальною чи бодай близькою до ідеалу, прагне відчувати схвалення соціуму. Звідси тривожність та підвищена чутливість до критики, постановка надзвичайно складних цілей і задач, на які в однієї людини не вистачить ні емоційного, ні фізичного ресурсу. Часто буває так, що людину задобрюють похвалою, навіюють відчуття незамінності: «Тільки вам це під силу», «Ви — найдосвідченіша», «Тільки вам це можна довірити». А потім паразитують на свіжосформованому «комплексі відмінника», підкидуючи понаднормову роботу чи завдання поза сферою вчительської компетенції.
Скажіть собі: «Я не ідеальна людина. Ідеальні люди зручні для соціуму. Вони покірно дотримуються встановлених правил. Але я — професіонал, впевнений у своїх уміннях і можливостях».
Пам’ятайте: здоровий егоїзм — це важливо, а не шкідливо. Вмикайте його, щойно відчуваєте внутрішній сигнал про необхідність поновлення сил. Навчіться обирати цілі правильно і ставте перед собою лише ті завдання, на які вистачить ваших ресурсів. Будьте незалежними від чужих оцінок.
А ще у психології є цікавий термін: «позбавити себе всемогутності». Якщо відчуваєте, що у вашого «внутрішнього супергероя» сідають батарейки — практикуйте це, щоб не руйнувати психіку. «Я — не всемогутній(я). Я — жива людина, яка може помилятись і має право на помилку. Я можу не встигати. Це — нормально».
…за те, що недооцінюєте себе чи вважаєте «не вартим/не вартою»
Корені низької самооцінки проростають з дитинства. Якщо дитина зазнала надмірної кількістю покарань, заборон, образ і нехтування з боку дорослих — з великою імовірністю ставитиме сама собі низькі бали і в дорослому житті. Погано те, що низька самооцінка заважає людям досягати більших висот у будь-якій сфері життя та змушує пручатись отриманню нового позитивного досвіду.
Що робити, коли не відчуваєте впевненості у собі та своїх силах? Визначте свої сильні сторони й заручіться підтримкою близьких. Хочете взяти участь у конкурсі чи стати спікером на великій вчительській конференції, але не наважуєтесь? Висловіть цю думку вголос тим, кому довіряєте (деякі люди бояться навіть говорити про свої бажання). Зробіть детальний план виступу, пропишіть тези. Виділіть місяць, протягом якого ретельно заповніть кожен пункт анкети. Сприймайте процес підготовки як набуття цікавого досвіду. Будьте терплячим і наполегливим. Ви неодмінно відчуєте азарт!
Налаштуйтесь на відстоювання власної цінності. Візьміть блокнот і випишіть свої сильні сторони. Абсолютно всі. Перечитуйте щоразу, коли бракне впевненості. Не дозволяйте «думкам-критикам» оцінювати себе. Навіть якщо трапилась якась прикрість — розкажіть цю історію подумки так, наче вона трапилась не з вами, а з вашою колегою. Так ви зрозумієте, що всього-навсього помились у чомусь, а не «втратили повагу колег».
…за те, що не навчились вибудовувати здорові кордони
Маєте відчуття, що адміністрація чи клас «сидить у вас на голові», а ви нічого з цим не можете вдіяти, бо не знаєте, як? Помічаєте, що ваш голос не враховують у важливих для вас питаннях? Лише усміхаєтесь, коли на вашу адресу летять недолугі жарти, а подумки засмучуєтесь? Схоже, вам треба серйозно взятися за науку відстоювання та вибудовування здорових кордонів.
Проблеми з вибудовуванням кордонів бувають у людей, які в дитинстві стикнулися з відсутністю особистого простору: дорослі постійно зазіхали на цей простір, могли нагрянути в кімнату без попередження, читали особисті щоденники, втручались у питання дружби і взаємин своєї дитини з найближчим оточенням. Відчуття психологічної суверенності порушується. Повірте, люди прекрасно знають і відчувають, що у вас зі здатністю до відстоювання власних кордонів.
Тож людям, які промацують психіку інших на вразливість, буде легко сісти на голову саме вам.
Як наново навчитись захищати кордони?
У першу чергу візьміть за правило впевнено і без мук совісті казати «ні».
- Лідіє Василівно, зробите до наступного тижня … і …?
- Вибачте, цього разу я не зможу виконати ваше прохання.
- Але чому? Ви завжди це робили і виходило у вас прекрасно!
- Зараз у мене не так багато ресурсів. Якщо я робитиму ще й це, постраждає якість моєї поточної роботи. Вибачте, вимушена відмовитись.
- Ну гаразд… А коли зможете? Два тижні вистачить?
- Я відчуваю, що через мою надмірну зайнятість страждає родина, та й відпочиваю замало. Але ресурси поновлювати необхідно. Зараз це мій пріоритет.
Приготуйтесь, що люди, які звикли робити роботу чужими руками чи навантажувати інших понаднормово, будуть не надто добрими до вас після відмов. Ваше «ні» звучатиме для них вкрай дискомфортно. Але важливо витримати цей період. Ви маєте розуміти: мине трохи часу, і все вирівняється.
…за те, що зірвались і підвищили голос
Якщо це виключення з правил, а не звична стратегія поведінки — не картайте себе. Звісно, вам не подобається, як виглядає «темна сторона» вашого «я». У такій ситуації краще діяти. Попросіть у дорослого чи дитини пробачення, якщо ви дійсно в чомусь винні. Але не вибачайтесь, щоб просто комусь догодити: незадоволення вами не дорівнює провині. Розкажіть про свої почуття, поділіться думками, і люди відчують, що вибачення — від чистого серця.
…за те, що відчуваєте себе не таким «просунутим», як колеги
Ваші колеги майструють складні презентації, оцінюють учнів за допомогою авторських онлайн-тестів і встигають придумувати власні методики, а ви почуваєтеся на їхньому фоні сірою мишкою, яка не встигає за прогресом?
Насамперед прийміть той факт, що ви не одні. Кризу ідентичності відчувають люди багатьох професій — рано чи пізно таке може трапитися з усіма. Адже до певного моменту ти просто можеш виконувати свою роботу дуже добре, а в якийсь момент відчуваєш: цього вже недостатньо. З’являється відчуття «я недостатньо компетентний/компетентна». Вихід один: навчатися нового з натхненням і розумінням, що цей досвід принесе не тільки впевненість, а й відкриє нові можливості та скіли, які вам знадобляться в майбутньому.
…за те, що іноді хочеться піддатися відчуттю безвиході
«Така моя доля» — цю фразу можу почути від клієнтів, які ідентифікують себе лише з однією життєвою роллю. Наприклад, з роллю вчителя, вихователя, медичного працівника. Такі люди хибно вважають, що поза професією вони нічим і нікому не цікаві. У таких випадках я кажу: долі не існує. Є щоденне право вибору.
Раджу одразу ж ловити себе на думках штибу «такий вже мій хрест, нічого не поробиш…». Це сигнал, що організм виснажений і без сил.
Де шукати сили? В оточенні друзів і близьких. Знаходити однодумців, спілкуватися з новими людьми.
А якщо відчуваєте, що професія з роками перестала приносити радість і лише забирає ресурс, впливає негативно на стан здоров’я і психічного благополуччя — дозвольте собі в цьому зізнатись та почніть підшуковувати іншу сферу, в якій зможете реалізувати свій потенціал.
…за те, що іноді опускаються руки, коли критикують батьки
Якщо вас критикують — це не означає, що проблема саме у вас. Є ефективний метод, як нівелювати нападки критиків і агресорів та максимально швидко розрядити напруження. На претензії відповідайте: «Я вас розумію. Ви можете злитися через те, що… А тепер давайте разом придумаємо, як владнати цю ситуацію».
Запросіть батьків до співпраці. Нагадайте про те, що ви — партнери: «Учні, вчителі і батьки завжди в одній команді. Окремо один від одного ми не ефективні. А тепер давайте разом подумаємо, що може допомогти вашій дитині навчатися більш ефективно». Якщо градус агресії надто великий, зупиняйте бесіду та просіть її продовжити у письмовій формі.
