Як розвинути креативність у своїх учнів — над цим питанням сушать голови сотні вчителів усього світу. Виявляється, рецепт простий — просто не заважайте їм. Ігор Хворостяний, вчитель української мови та літератури Новопечерської школи, привіз із Global Education and Skills Forum у Дубаї найпросунутіші ідеї про креативність, лідерство та навички ХХІ століття.
Мистецтво дає інший погляд на світ
На одній з лекцій форуму я вдивлявся у лектора — його звали Олів’є Оує (Olivier Oullier) — цікавий харизматичний француз із захопливою жестикуляцією і чудовими презентаційними навичками — і у мене було відчуття, що я його десь бачив. Раптом я зрозумів, що він був діджеєм на вечірці попереднього дня.
Виявляється, він нейролінгвіст світового рівня: удень цей чоловік — очільник власної потужної компанії Emotiv, а вночі — діджей у різних містах світу. При цьому майже завжди його виступи безкоштовні. Він розповів, що йому дає мистецтво — воно вчить дивитися на світ інакше. Ніби очевидна річ, але в контексті інновацій, це набуває нового сенсу. Адже йдеться не про створення готових технологій, а про те, що у межах цієї реальності ти продукуєш інший погляд на цю реальність, інакше її інтерпретуєш.
Цей механізм іншого сприйняття й інтерпретації нам дає мистецтво. Тож він шукає натхнення для наукової діяльності у музиці, а наука наштовхує його на нові ідеї для ритмів його музики. Проте він вважає, що понасипати мистецтва у шкільній програмі то тут, то там, не означає розвивати креативність.
Мені дуже сподобалося порівняння про те, як у багатьох сучасних школах вивчають креативні предмети: посадили зернятко рослини, накрили його руками, затулили йому сонце і спрямовуємо його, куди йому рости. І при цьому говоримо: ти абсолютно не розвиваєшся. Це дуже влучний образ, який відображає загальне ставлення до суті питання. Формальна оцінка — це саме та рука, затуляє сонце цій креативності.
Креативність не можна і не потрібно оцінювати, потрібен стимул до творчості, допитливість, підтримка з боку оточення. Друга рука, яка не дає креативності проростати, це надмірне нав’язування своєї думки. Завдання вчителів — створити умови для найкращої реалізації потенціалу дітей. У Дубаї вважають, що простору школи для цього недостатньо. Тому в них працює платформа, куди дитина завантажує свою анкету, і школяреві підбирають компанії для стажування. Певну частину навчання дитина проходить у школі, а іншу частину — у крутій фірмі. Школа розробляє для дитини індивідуальний графік навчання, щоб учень стажувався тоді, коли йому зручно.
Креативний лідер — той, хто надихає
Про креативність багато говорила Андріа Зафіраку — переможниця Global Teacher Prize 2018 року, викладачка із Британії, яка вивчила шалену кількість мов, щоб вітатися з усіма своїми учнями їхньою рідною мовою. Вона викладає саме мистецтво. Вона переконана, що креативності як такої, навчити не можна. Але професія вчителя зобов’язує до того, що ти не маєш права здатися. Я тоді подумав, а де ж самому узяти тих сил, щоб не здатися. Але креативність — це сфера, яка надихає. І попри те, що навіть на Заході, професію вчителя називають «кар’єрною залою очікувань», ось вам історія про натхнення.
На Форум приїхала одна пані із Гани — лідерка величезного глобального руху «Навчай для Гани». Її мама усе життя працювала вчителькою у селі. І ось донька запитувала її: усі сусіди, які хоч трохи щось тямлять, уже давно виїхали із села працювати у місті, чому ти не виїхала? Ця пані на все життя запам’ятала відповідь своєї мами: якщо і я виїду, хто тоді вчитиме дітей у селі?
Це не лише приклад того, що креативні люди надихають. Це місточок до іншого важливого розуміння: креативність — невіддільна складова лідерства, бо лідерство передбачає сміливість, ризик і вихід за межі усталеного. Проте в Україні адміністративна посада — це влада. Влада — в найкращому випадку, обов’язок і відповідальність. У західному світі керівна посада — це не концепт влади, це служіння. Ми маємо навчити дітей ідеї служіння тому суспільству, в якому вони живуть.
Креативність — навичка не лише ХХІ століття
Креативність вважають однією із навичок ХХІ століття. Але чи справді нам потрібні навички XXI століття, якщо у світі є країни, де діти не вміють читати, додавати і віднімати — таке питання ми почули від критиків і скептиків. Одна корейська дослідниця цифрового інтелекту і розробниця теорії цифрових міст відповіла дуже просто: навички XXI століття — умовна назва. Насправді, вони існували завжди. У людини завжди була потреба в креативності, комунікації, в інноваційності мислення. Зараз це актуалізувалось, бо фізичну працю замінили машини, тож людина почала ще більше думати і вигадувати технології, які б працювали замість нас.
«Надзвичайно легко керувати через страх, і потрібен неабиякий лідер, щоб керувати через любов» — цю фразу шейха Дубаїв я прочитав на стіні однієї школи. Вона чудово підсумовує взаємозв’язок креативності і лідерства. Поруч були поради шейха, як почуватися щасливим кожного дня: більше часу проводьте з родиною, не забувайте дякувати і робити подарунки, посміхайтеся.
