Посидіти за шкільною партою видатного футболіста, дізнатися, як минає день у космосі, побачити обличчя неандертальців та кроманьйонців, погойдати люльку біля печі у справжній світлиці — хіба не цікава пропозиція? На прикладі столиці розповідаємо, якими бувають шкільні музеї, до яких може завітати вчитель з учнями.
Чи потрібні експозиції Новій українській школі
Шкільні музеї, на жаль, нерідко асоціюються з нудним зібранням фото, документів, газет «для галочки». Але якщо вчителі та учні підходять до створення такої експозиції креативно, як до сучасного проекту, він може бути дуже цікавим.
А це — не просто надбання конкретних шкіл, а можливість і для вчителів з інших шкіл провести оригінальну екскурсію, тематичний або інтегрований урок. Достатньо вчителю, який організує «похід» з учнями, домовитися з керівниками музею про час відвідування.
Звідки ж зневажливе ставлення? Можливо, це пояснює історія виникнення шкільних музеїв — у 1930–40-ті роки організовувати їх змушували наказами згори. І все для того, щоб дорослих краєзнавців поставити «поза законом», адже їх вважали «ворогами народу», націоналістами. А ось у 1960–70-ті роки вітають співпрацю шкіл та музеїв, а також шефів-підприємств. З їхньою допомогою створюють вже не тільки краєзнавчі музеї, а й експозиції, які рекламують певну галузь господарства.
То може все це застаріло? Аж ніяк! Так звана музейна педагогіка — це сучасна освітня технологія. Спільна творчість дітей і вчителів, можливість подивитися на те, що вивчають у шкільній програмі, з несподіваного ракурсу, матеріал для інтегрованих уроків, набуття учнями в процесі роботи над експозицією дослідницьких компетенцій — усе це якнайкраще відповідає вимогам НУШ.
Макети ракет та зустрічі з космонавтами
А ви бували в музеї, де посвячують у космонавти? Правда, у юні — шести-семирічних хлопчиків та дівчаток, які розпочинають навчання в київській школі № 134. Вже 32 роки цей заклад освіти має ім’я Юрія Гагаріна. Тож логічно, що 2009 року тут відкрили музей історії космонавтики. Із того часу їм опікувався до останніх днів життя перший космонавт України Леонід Каденюк, який регулярно приходив у гості та розповідав дітям про свій політ у космос, будні на шатлі та вирощування овочів у невагомості.
Чого тільки немає в музеї: макети ракет, фото їхніх творців, зображення і текст про етапи створення космічних кораблів, тренування до польоту в космос, дані про дублерів, неймовірно захопливі світлини старту ракет, людини у відкритому космосі, а також з космічної орбіти.
Де б ще діти дізналися, що перед злетом корабля космонавт не мріяв про підкорення галактики, а… дрімав. Адже підготовка, коли вже всі на місцях, триває 2,5 години. Що найважчим для нього був гуркіт двигунів, який нагадував вибух. Що перевантаження аналогічні тим, які Леонід Каденюк витримував, коли як льотчик виконував фігури вищого пілотажу, і в10 разів менші, ніж на центрифузі. Що під час польоту космонавт довів, що в невагомості можна отримати врожай ріпи та сої.
Унікальні фотографії з космонавтами Юрієм Гагаріним, Павлом Поповичем, Олексієм Леоновим, Валентиною Терешковою, Андріяном Ніколаєвим — це вже надбання школи № 36. Їй 9 років тому надали ім’я видатного конструктора ракетно-космічної техніки Сергія Корольова. Але музей космонавтики тут створено ще 1986 року за допомогою дублера Гагаріна, космонавта Германа Титова.
І ще півсторіччя тому були створені «зоряні бригади» з космонавтами, яким школярі присвячували свої успіхи. Коли космонавти поверталися на Землю, зустрічалися з учнями. Цей педагогічний експеримент мотивував маленьких господарів шкільного музею. Зоряний контакт залишився донині: американський астронавт Ренді Брезник, котрий провів загалом у відкритому космосі понад 18 годин, зустрівся зі школярами через два місяці після завершення польоту, цієї весни, та спілкувався через Skype просто з орбіти.
А шість років тому діти мали змогу поставити запитання під час радіозв’язку з космонавтами, які перебувають на Міжнародній космічній станції. При музеї діє Космічна агенція та Школа юного космонавта, що беруть участь у міжнародному зльоті музеїв космонавтики, проводять квести «Космічна одіссея». Учні на різних конференціях презентують свої роботи на такі складні теми, як «Космічна історія та філософія», «Астрономія», «Історія розвитку ракетобудування», «Екологія та космічна біологія». А педагоги вже кілька років проводять семінари з музейної педагогіки для колег.
Шкільні… пічки, прялки, люльки
Старовинні предмети побуту в музеях дітям важко уявити частиною життя предків. Те, що лежить на полицях з підписами, здається просто наочними посібниками. Зовсім інша річ — завітати до світлиці, де можна жити. Величезна піч з візерунками, з усім необхідним посудом та рогачами, канапа, ліжко та люлька для немовляти, ніша з одягом, «червоний кут» з іконами та вбрані рушниками стіни. Так і хочеться сісти за прялку або за довжелезний стіл. У цій великій, ніби актова зала, кімнаті, а точніше музеї українського побуту «Світлиця» у школі № 20, приймають гостей школи, відзначають свята, проводять тематичні уроки та екскурсії.
Ще одна можливість — у Гімназії східних мов №1. Тут теж поруч із сучасними кабінетами є «хата» з віконцями, тином, лавами, піччю. Є все, що було колись необхідно у побуті: дерев’яний та глиняний посуд, інструменти, вишиванки, різне вбрання.
Музей українського побуту школи № 13 ім. Хитриченко більше схожий на експозицію, але тут своя «родзинка»: рушники зібрані майже з усіх регіонів України. Найдавнішому, із Сосниці, — понад сто років, а поруч — вироби сучасних майстрів. Є й вишиванки, самоткані килимки, прялки, різні прикраси, посуд. Цікаво побачити колекцію віночків та дізнатися про їх класифікацію. Дівчата різного віку та соціального статусу носили різні прикраси з квітів, гілок, лікарських рослин, соломи, паперу, тканини, воску. А на певні свята (Купала, Спаса) теж робили окремі вінки.
Музей у школі № 93 вражає не лише величезною, до стелі, піччю та найбільшою колекцією глечиків, а й матеріалами з історії козацтва. Тут і прапори, і картини пам’ятних битв, і вишитий портрет Мазепи. Музей працює майже 30 років, але оновлену версію урочисто відкрили три роки тому до дня Українського козацтва.
Неандертальці, опудала екзотів та зимовий сад
Хочете побачити розвиток життя на Землі — від одноклітинних прокаріотів до вимирання неандертальців? Звісно, можна переглянути якесь навчальне відео. А можна — стенд за стендом спостерігати, які рослини та тварини панували в кожний період еволюції, як це представлено в природничому музеї школи № 3. Йому вже 36 років. Це не лише малюнки, а й скульптури, рідкісні скам’янілості, майстерні опудала тварин — ніби вас підстерігають живі істоти: мавпи, мурахоїди, гігантські краби, папуги. До слова, куточок живої природи тут «вписався» у музей: зимовий сад з папугами, що радісно цвірінькають до гостей, особливо тішить у холодну пору року.
А як щодо первісних людей? Чим відрізнялися пітекантропи, неандертальці та кроманьйонці? Про це можна прочитати, але цікавіше порівняти скульптури та зробити власні висновки. Звісно, таких різноманітних експонатів у школі не було б без допомоги біологічного та зоологічного музеїв. Але учні з туристично-краєзнавчого гуртка активно поповнюють ще один розділ музею — фауни та флори України. Виявляється, на території нашої країни можна зустріти 33 тис. видів тварин та 16 тис. видів рослин.
У музеї проводять не лише екскурсії та уроки, а й екологічні проекти, свята та навіть виставки домашніх тварин.
