Кажуть, що поезія — це почуття, яке знаходить свою думку. Можливо, найважче під час знайомства учнів з віршами та поемами відомих авторів, щоб ці почуття знайшли відгук в їхніх серцях. І тут не допоможуть затерті фрази про «славетних та величних». Діти мають побачити поета вразливою, емоційною, живою людиною. День поезії — чудова нагода поглянути на тексти як вони є, попри стереотипи, вікові нашарування, різницю поколінь. Зібрали креативні інструменти, які мають допомогти в цьому. Обирайте одного автора або міксуйте.
Тарас Шевченко: Слава Україні! Героям слава!
Вірш: «До Основ’яненка»
Музичний супровід: пісня на цей текст рок-гурту «Кому вниз»
Креативні матеріали з біографії та творчості автора: тут.
Осучаснення теми: Нині походження гасла «Слава Україні!» старшокласникам особливо цікаве, коли вони знають, що рашисти вбивають за одне таке вітання. Усіх шокувало відео, на якому неозброєного воїна Олександра Марцієвського розстріляли після слів «Слава Україні!»
Як офіційне військове вітання ці слова вперше почали використовувати в армії УНР. Надалі воно було поширене в УПА та ОУН. Але є дані про те, що вперше це гасло почали використовувати в підпільному політичному товаристві. А тогочасні поети у віршах його шифрували, щоб не розкривати пароль, про який знали лише втаємничені. Запропонуйте учням здогадатися, про яку організацію йдеться.
Звісно ж, ідеться про «Кирило-Мефодіївське товариство». Один з його учасників Микола Костомаров писав у віршах «Слава тобі, Україно».
Але найбільш яскраву поезію зі словами «Слава України» знаходимо в Тараса Шевченка. Текст написано в грудні 1839 року. Проаналізуйте з учнями, які почуття викликають рядки «Смійся лютий враже», «Чия правда, чия кривда і чиї ми діти», «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…», як вони перегукуються з емоціями після обговорення історії Олександра Марцієвського, з переживаннями самих учнів.
«До Основ’яненка» (уривок)
Не вернуться запорожці,
Не встануть гетьмани,
Не покриють Україну
Червоні жупани!
Обідрана, сиротою
Понад Дніпром плаче;
Тяжко-важко сиротині,
А ніхто не бачить…
Тілько ворог, що сміється…
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине —
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово.
Григорій Сковорода: куди не ходять трамваї?
Вірш: 21 цитата українського мислителя. Так, вони були трохи адаптовані. І про трамваї, звісно, український філософ не писав, бо не бачив їх. Але в наші дні, певно, навів би саме їх, а не коней, як приклад. Додані кілька слів не змінили сенсу висловлювання, переконані автори проєкту.
Музичний супровід: «Людяна пісня», яку створила команда з понад 40 українських творчих особистостей.
Креативні матеріали з біографії та творчості автора: тут.
Осучаснення теми: Як самі учні сприймають пораду «Копай всередину»? Що би кожному з них вдалося нині відкопати у власному серці? Для візуалізації на стікерах у вигляді паперових сердець хай кожен підліток напише те, що здається йому найціннішим, початком його власного щастя. На ватмані або на дошці учні мають прикріпити всі ці слова та фрази, аби побачити все різноманіття особистих світів однокласників.
Шукаємо щастя в інших країнах, щастя в інших століттях, а воно скрізь,
І завжди було з нами: як рибі вода, так і нам воно — ми всі просто в ньому.
Це — сонячне сяйво; відкрий тільки двері у душу свою і з щастям майни увись.
Ти побачиш, що щастя знайти можна навіть не вийшовши з дому.
Збери свої думки й в самому собі шукай справжніх благ. Копай всередину
Й викопуй колодязь тієї води, що зросить твій дім і сусідські хати.
Щасливий, хто зміг знайти щасне життя, а ще щасливіший — хто кожну годину
Знає, як ним проростати в буття, у якому розквітнуть людськії сади.
Насправді потрібне не є важким, важкі речі можуть не бути потрібними.
Бог так управив нам у світі цим, от тільки б це бачити бути нам здібними.
Добре приховане серед подяки, та видно навченому біле добро.
Так і в людині, в простому серці, той, хто вже знає, побачить безодню.
Яблуня яблуко родить в природі, це її справжнє та ясне нутро.
Так чому ж ми у своєму житті самі собою так бути не згодні?
Природа прекрасного є такою: що вище й складніше до нього шлях,
То більше воно нас тягне до себе, і долю свою ми об нього гартуємо.
Стаємо людьми ми на тому шляху й приходить осяяння, тане весь страх,
Коли ми духовні, ми вільні та гідні, на тому шляху себе ми вартуємо.
Тінню від яблуні, левовим слідом і в небі веселкою понад дощем
Ми дозволяємо світу вловити нас — і ні дерев, ні звірів, ні сонця
Ми вже не знаємо — так, наче снігом суть припадає у світі речей,
Талими водами сходить у землю, затримавшись ледь у дитячих долонцях.
Найбільше й тому найважче мистецтво — навчитися жити. І в цьому є суть:
Нерівна всім рівність — ключі всім серцям: хто просить всім серцем, той уже має.
Тому твої муки — легкість у згоді, що світ пізнається, торуючи путь
До власного щастя, куди літаки не літають й не ходять трамваї.
Леся Українка: реп про життя за життя
Вірш: «Мріє, не зрадь!»
Музичний супровід: реп-композиція, що створена три роки тому у виконанні юних львів’ян, вихованців творчої школи Павла Табакова.
Креативні матеріали з біографії та творчості автора: тут.
Осучаснення теми: Дитяче виконання, сучасний формат пісні вже по-новому демонструють вірш учням. Зараз, коли в українців є спільна мрія про Перемогу, заради чого вони готові загинути, це також сповнює його новим сенсом. Що означають для підлітків слова «Мріє, станься живою»? Як вони розуміють вогонь, весну, крила, які приносить мрія? Як мрія може зрадити і наскільки це залежить від самої людини?
Також для учнів меншого віку можна згадати мультфільм «Мавка. Лісова пісня» та порівняти пісні, розкриття героїв з оригіналом.
Мріє, не зрадь!
Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни ти, світло безсонних очей!
Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари
в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,
вже ж тепера мене не одіб’ють від тебе примари,
не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.
Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
і тепер вже немає мені вороття.
Тільки — життя за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
той не вмре, не здобувши нового добра.
Мріє, колись ти літала орлом надо мною, —
дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдеться згинуть за теє — дарма!
Василь Стус: майбутнє випаленого краю
Вірш: Поєднання двох віршів зі збірки «Палімпсести»: «Я так і не збагнув…» та «Як тихо на землі…»
Музичний супровід: рок-композиція київського гурту The Frunk «Ще встане із печалі твій випалений край»
Креативні матеріали з біографії та творчості автора: тут.
Осучаснення теми: Нині, коли через бойові дії наш край дійсно випалений, книжки про Василя Стуса рашисти знищують на тимчасово окупованих територіях України. Це не лише поезії автора, а й те саме видання 2019 року Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса». У книзі йдеться про те, як адвокат віктор медведчук (а нині підозрюваний у держзраді проросійський олігарх, кум путіна) замість захисту клієнта сприяв несправедливому ув’язненню та знищенню поета. Нещодавно стало відомо, що після захвату України рашисти збиралися поставити керувати нею саме медведчука. Врешті-решт його обміняли на полонених азовців.
Обговоріть з учнями, у чому сила слова поета, яке лякає ворогів донині? Як людина, що зраджує професійні обов’язки та почуття справедливості, поступово деградує до державного зрадника? Попросіть підлітків поділитися роздумами та мріями про те, як наш край встане з печалі?
Я так і не збагнув і досі ще не знаю,
Чи світ мене минає, чи я його минув.
Днедавнє завзялось у снінні чарувати.
Та й знакомиті дати мені проставив хтось!
Та мури, мов із мертвих всталі, лиш мовили: Чекай,
ще встане із печалі твій випалений край.
Світ повен сподівань, мов став, що ні схлюпнеться.
І царство це — минеться без клятв і без карань.
Я так і не збагнув і досі ще не знаю,
Чи світ мене минає, чи я його минув.
Та мури, мов із мертвих всталі, лиш мовили: Чекай,
Ще встане із печалі твій випалений край.
Сергій Жадан: чого не казали про смерть
Вірш: «І не розповіли головного»
Музичний супровід: Текст не покладено на музику. Але можна обрати будь-яку близьку за тематикою пісню, наприклад, «Правда». У виконанні групи «Бумбокс» пісня вперше прозвучала 22 лютого 2023 року в національному прокаті воєнної драми Ахтема Сеітаблаєва «Мирний-21». Це історія луганського прикордонного загону, бійців якого ворог не здатен змусити зрадити свою країну.
Креативні матеріали з біографії та творчості автора: тут.
Осучаснення теми: За воєнних часів навіть дітям доводиться стикатися зі смертю знайомих, загибеллю незнайомих, про яких розповідають у новинах, занадто рано усвідомлювати це явище. Поезія дає чимало тем для дискусії. Як можна берегти пам’ять про загиблих? Де межа між забуттям тих, хто цього не заслуговує, та життям минулим? Що таке провина вцілілого? Гарно це чи погано, коли життя заповнює собою все? Як учні розуміють слова: «Все знаходиться поміж нас?»
І не розповіли головного
І не розповіли головного
Не попередили, що смерть обмежується тією
мовчанкою, яка її супроводжує,
смерть не виходить поза крейдяне коло,
накреслене на підлозі в помешканні,
з якого винесли меблі,
щоби налякана душа не билась об них,
мов пес, якого зачинили на кухні.
Не пояснили, що смерть локальна, що вона
не виходить поза межі лікарняного подвір’я,
що вона мало кому цікава поза ходою
траурної процесії.
Не попередили про цей принцип радіохвилі,
передавання смутку тим, хто ловить
сигнал відчаю, кому відлунює цей
розпад мови, механіка затихання.
І ти не розумієш, де ж воно – це поєднання всіх живих
смертю одного з нас, ця солідарність тих,
хто лишається, цей прощальний спів,
що вростає в пам’ять?
І здогадуєшся, що письмо смерті передбачає
відсутність переходу. Немає жодного поділу,
жодного світла з того боку стіни.
Життя заповнює собою все.
Передусім – наш страх перед смертю.
Передусім – нашу залежність від досвіду.
Ти весь лишаєшся тут, ти розчинений у цьому потоці,
ти вкорінюєшся в паузах між співом, западаєш
у музику темряви, тиснешся в чорні літери віршів.
Все лишається тут.
Все знаходиться поміж нас.
Темрява легко відчитується.
Всьому є своє слово.
Ліна Костенко: душа забинтована сміхом
Вірш: «Між іншим»
Музичний супровід: «Між іншим». Музика та виконання Заслуженої лікарки України, докторки медичних наук Ольги Богомолець.
Креативні матеріали з біографії та творчості автора: тут.
Осучаснення теми: У наші дні взаємопідтримка особливо важлива. Втім, часом у соцмережах українці з хайпових приводів або й через провокації ворогів починають звинувачувати одне одного та сваритися. Як учні розуміють взаємну ввічливість? Пронизливі рядки чимало говорять про те, якою себе сприймає лірична героїня та якою її можуть бачити різні люди. Як і навіщо можна бинтувати сміхом душу? Як толерувати конкретну людину: з її різними почуттями, недоліками, душевними ранами? Як, підтримуючи інших, люди долають свої травми та відкривають свої найкращі грані? Нині, коли горя особливо багато, якою може бути взаємна краса людей?
Між іншим
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
