Як викладач з Кенії, де племена роками воюють одне з одним, вчить дітей балету, толерантності та гідності
Фото: тут і далі Ната Боровік
Майк Вамая вчить дітей танцям у Кенії, де жінки майже не мають прав, а учні належать до племен, що роками воюють одне з одним. Він пояснює дітям, що вони всі рівні і на його уроках немає місця ворожнечі.
Вамая створив бальний клас серед нетрів, де про це навіть думати не могли. Відмовився від кар’єри в Європі, щоб допомагати дівчатам у рідній країні та мріє, що колись жінки Кенії стануть такими ж сильними і цілеспрямованими, як в Україні.
Автор: Олексій Сімончук
Його учні вже є досвідченими танцюристами, які отримують стипендії для навчання і танцюють у виставі «Лускунчик» у Національному театрі Кенії. Майк поєднує викладання танцювальних навичок із соціальними, а його колеги кажуть, що класи балету позитивно вплинули на навчання учнів з інших предметів.
Премія Global Teacher Prize включила Майка в ТОП-10 кращих вчителів. А днями він провів у Києві лекцію про свої методи виховання та невеличкий майстер-клас з танців. Ми записали найцікавіші думки його виступу.
«У 2008 році в Кенії почалася політична криза. Я вирішив, що треба повернутися і змінити ситуацію через танці»
Я працював у Великій Британії, мав багато пропозицій щодо роботи в різних країнах Європи, але вирішив повернутися в Кенію і ділитися своїми знаннями там. Зараз я працюю в громадській школі, яка отримує фінансування від однієї з британських організацій.
Для мене викладання — не просто професія, це мій спосіб боротися із системою, яка склалася в Кенії. Тут у дівчат майже немає прав, йдуть постійні суперечки між племенами. Але я на уроках кажу, що ми всі рівні, а танець — це універсальна мова, яку розуміють усі. Викладання — моя зброя, єдиний засіб змінити систему. Це можливість змінити світогляд учнів, дати їм змогу побачити себе справжніх.
«В основному я працюю з дівчатами, бо вони в Кенії часто стикаються з насиллям»
Життя дівчат у Кенії сповнене трагедії. У мене є одна учениця, її звати Клавдія. Перші кілька місяців занять вона багато плакала. А одного разу прийшла до мене і сказала, що більше не хоче вчитися.
Я запитав, що з нею сталося, і вона розповіла, що батько побив її маму. Та прийшла в кімнату до Клавдії і вони спали разом. У цю ніч був дощ і вода протікала в дім, вони не могли спати. Через це вона була дуже втомлена і не могла займатися.
Проблема в тому, що про цю ситуацію дівчина розповіла мені, тому що сприймала мене як друга, а не як класного керівника. Я сам з бідної родини, знаю такі ситуації, тому зміг їм допомогти і дати пораду. Ми поговорили з її мамою про домашнє насильство, і я порадив піти від чоловіка — це було найкраще рішення і для неї, і для дітей.
У результаті вона пішла від нього, а я за власні кошти оплатив навчання цій дівчинці. Мама змінила своє життя і стала більш успішною. Клавдія показала гарні результати в навчанні. Зараз вона в старшій школі, я допоміг їй отримати грант на навчання.
«Треба багато вчитись у своїх учнів»
Історія Клавдії стала великим натхненням і особисто для мене. Наприклад, я зрозумів, наскільки важливо виконувати те, що обіцяєш дитині. Лише так з’являється довіра, а на ній будується подальша співпраця.
Клавдія спочатку хотіла стати танцівницею, але зараз мріє про кар’єру нейрохірурга. Я запропонував їй знайти людину, яка є фахівцем у цій галузі, щоб у неї повчитися. І ми знайшли таку людину у Facebook. Клавдія захотіла довести, що дівчині є місце в такій чоловічій професії. Цей фахівець запропонував їй такі умови: якщо вона отримає найвищі бали на іспитах, тоді він влаштує з нею Skype-навчання. Вона повернулася до школи, вивчилася, отримала найвищі бали.
«Я був дуже здивований, коли побачив в Україні багато жінок-вчителів»
У нас жінки набагато нижчі за статусом, ніж чоловіки. Вони викладають лише в початковій школі, а у вас жінки вчать математиці, фізиці тощо. Українки сильні і дуже цілеспрямовані.
Я мрію, щоб у Кенії було так само — щоб у жінок була влада, була сила та право голосу. Дівчата мають повертатися до школи і вчитися.
Ще одна проблема нашої системи — навчання сконцентровано на тому, щоб отримати миттєвий результат: вивчити математику та інші класичні предмети. Я вчу дітей бути щасливими, і за 10 років свого досвіду вже побачив результати. Дівчата, які навчаються у мене, хочуть навчатися у вишах і думають наперед.
«У Кенії є багато племен, які ворогують між собою і не спілкуються. Але танець — це універсальна мова»
Були випадки, коли до мене приходили батьки і заявляли, що вони проти того, щоб їхні діти танцювали з представниками інших племен. Або був випадок з мусульманською родиною, в якій вважають танці брудною справою на рівні з проституцією. Я запросив батьків на свій урок і запропонував їм потанцювати, щоб вони подивилися і самі зробили висновки, як це виглядає.
Це той момент, коли треба проявити силу, показати, хто є головним у класі. Зазвичай я просто виштовхую батьків за двері і кажу, що в моєму класі ми будемо робити так, як сказав я. Зрештою, батьки це розуміють і приймають правила.
Коли діти входять у мій клас, у них усіх однакова форма. Це робить їх однаковими, але в той же час унікальними. Вони це відчувають. Так, на початку вони не бажають сидіти один з одним і ставати в пари, тому що належать до різних племен. Але це лише віддзеркалення моделі поведінки їхніх батьків.
Діти цього насправді не розуміють і не знають історії, звідки пішла ця ворожнеча. Я вчу їх, що важлива єдність, співпраця, і не важливо, з якого ви племені. Вони поступово розуміють, що можуть працювати разом, ставати в пари, не відчувати належності до того чи іншого племені. Але на це потрібен час.
