У Лондоні триває один з найбільших світових освітніх форумів The Education World Forum. «Ця подія впливає не тільки на тенденції в економіці кожної країни, а й на принципи та мислення майбутніх лідерів усього світу. На неї неможливо потрапити просто ззовні. Адже спостерігачі недоречні, коли больовими точками та суперечливими ідеями діляться міністри з 95 країн світу», — каже голова громадської спілки «Освіторія» Зоя Литвин. Під час Світового освітнього форуму ми поспілкувалися з міністром освіти і науки Лілією Гриневич.
Пані Ліліє, що з побаченого на форумі особливо резонує з освітніми потребами України? Що Вас найбільше надихнуло?
Ми зараз думаємо, яким чином допомогти українським учителям в їхній роботі, зокрема з методиками компетентнісного навчання. Також створюємо Національну освітню електронну платформу (яка має забезпечити вільний доступ до е-підручників та зробити освіту доступнішою для учнів та вчителів із сільських місцевостей — «Освіторія»).
Та в багатьох країнах цифрові ресурси розвинені значно більше, ніж в Україні. Наприклад, з їхньою допомогою вчителі можуть сконструювати свій урок. А ще вони включають 3D-моделі, що є цінним для STEM-освіти. Також ми маємо приклади цифрових ресурсів різних країн, де є легкі в застосуванні, цікаві та дієві інструменти оцінювання. Зокрема, оцінювання компетентностей і «м’яких» навичок. Тобто, це ті інструменти, які наразі не розвинені в Україні.
Під час форуму ми почерпнули багато нового з досвіду інших країн. І, що найважливіше, побачили потенційних партнерів, з якими могли б співпрацювати для розвитку цифрових освітніх ресурсів в Україні.
Реформа освіти в яких країнах показує гарні результати, на Ваш погляд? Який закордонний досвід Ви хотіли б застосувати у нас?
Є різні зразки впровадження освітніх реформ. До речі, на форумі ми багато говорили й про Нову українську школу та наш досвід впровадження інновацій. Люди активно діляться проблемами та поглядами на можливе їх розв’язання. І я бачу, наскільки важливо зараз розробляти політику вирішення болісних освітніх питань. Більшість із цих можливих бачень збігаються.
Ключова проблема — яким чином кожен вчитель у країні має поділяти цінності реформи. Усі розуміють: що б не було придумано на центральному рівні чи певною частиною прогресивної спільноти, це все одно не торкнеться дитини, якщо ці методики та цінності не поділятиме педагог, який зачиняє за собою в класі двері й працює точнісінько так, як працював раніше. Це виклик, який стоїть перед кожною країною, яка прагне модернізувати систему освіти.
Точно можу сказати, що всі країни рухаються вперед і поступово вирішують ці виклики. Інакше й не можна, адже живемо в епоху шаленого технологічного прогресу й неперервного інформаційного цунамі, до якого сучасне покоління дітей вже стало звичним, адже вони перебувають у надзвичайно динамічному інформаційному полі — не порівняти з тим, яке було 20 чи навіть 10 років тому.
Більшість освітніх експертів погоджуються з тим, що маємо приділяти більше уваги формуванню «м’яких» навичок у дітей (серед soft skills — креативність, вміння працювати в команді, критичне мислення, вміння проведення перемовин — «Освіторія»), розвитку емоційного інтелекту, навичок будувати соціальні зв’язки. Це стосується всіх країн без винятку — і тих, хто технологічно вже далеко попереду, і тих, хто розвивається та розбудовує систему освіти, мріючи про стрибок. Багато країн мріють про те, щоб минути деякі стадії та одразу «правильно» будувати систему освіти відповідно до новітніх викликів.
Ще одна важлива річ: кожна національна система освіти має своє неповторне обличчя. Адже базується на власних культурних традиціях і традиціях, які панували в цій системі освіти. Наприклад, коли ми презентували НУШ на форумі, згадували класика української педагогіки Василя Сухомлинського, сторіччя від дня народження якого ми відзначали в 2018 році. Його ідея Школи Радості та намагання донести до педагогів, що дитина має почуватися в школі в безпеці і тільки тоді матиме запал вчитися — це те, що якраз сьогодні обговорюють на форумі. І саме навколо неї ми й прагнемо розбудовувати Нову українську школу.
«Пакетного рішення» для всіх країн немає. Універсальними є лише технологічні підходи, щоб підвищувати спроможність вчителів навчати в дусі часу та давати дітям нові інструменти для навчання.
Питання зарплат — чи не найболісніше для українських вчителів. Що має відбутися в країні, аби вчителі почувалися як мінімум не обділеними?
Коли ми тільки починали реформу НУШ, підвищення зарплат вчителям було одним з найважливіших питань. У 2017 році підвищення зарплат вчителям становило 50 %. В Єдиній тарифній сітці ми просунулися тоді на два розряди. Закордонні колеги не розуміють, як в один рік можна зробити такий стрибок у підвищенні зарплат. Але це відбулося тільки тому, що зарплата вчителя була дуже й дуже низькою.
У 2018 році підвищення вчительської зарплати становило 20 %, цьогоріч — як і для всіх працівників бюджетної сфери — 9 %. Звісно, цього все ще недостатньо.
Щоб зарплати вчителів зростали, треба, щоб економіка в Україні зростала. На освіту використовуємо зараз 6,5 % ВВП. Це досить високий відсоток — є країни, в яких цей показник становить 3 % або трохи більше. Це свідчення того, що потенційно ми маємо розраховувати на високі вчительські зарплати, якби Україна мала вищий ВВП. У тих державах, де система освіти показує гарні результати, зарплата вчителя — на рівні середньої заробітної плати в країні. У нас — це нижчий показник наразі. Не набагато, але нижчий. Вчитель має отримувати на рівні або вище ніж середня зарплата в країні.
А чим Україна може похизуватися поміж інших країн у контексті освіти?
Наша країна має хороші освітні традиції. Відрікатися від них не треба. Варто будувати на цьому фундаменті все, що потрібно для майбутнього. Нам важливо знайти цей новий компетентнісний підхід формування окрім знаннєвої бази ще й «м’яких» навичок. Колеги з інших країн, слухаючи презентацію про НУШ, відзначили, що українська реформа відбувається не тільки в риторичному ключі, коли щось оголошують, а зміст не змінюється.
Ми змінюємо зміст, стандарти, результати навчання. Вкладаємо кошти в підвищення кваліфікації вчителя та водночас розвиваємо та інвестуємо в освітнє середовище. Це правильний рух реформи. Тому на Україну дивляться у світі як на країну з глибокими освітніми традиціями та як на державу, що перебуває в процесі широкомасштабної шкільної реформи.
Галузь, де Україні треба дуже багато зробити зрушень та реформ (порівняно з тією ж Великобританією, чиїм досвідом ми активно цікавилися) — вища освіта. Тут ми втрачаємо позиції та можливості бути освітнім ринком для інших країн, студенти яких приїжджають до нас навчатися. Для цього нам потрібно зробити дійсно якісну систему вищої освіти. Певна, зараз на порядок денний нам треба поставити питання про підвищення якості вищої освіти в Україні.
Наша країна має Конституцію, яка гарантує кожному громадянину повну загальну середню освіту безкоштовно. Дуже мало країн у світі до цього прийшли і дають це своїм громадянам. Тому рівень потенційної освіченості в Україні — дуже високий. Над якістю ми посилено працюємо.
