Я, Оленка, 13 років працюю в журналістиці. Задля розслідувань мені вже доводилося бути асистенткою бізнесмена, яка кличе на його вечірку найкрутіших зірок шоу-бізу, візитеркою великого фестивалю, яка купує наркотики перед носом у міліції, моделлю, яка спілкується на сайтах знайомств із депутатами, наляканою громадяночкою, яка самостійно придбала в аптеці вакцину від грипу та просить її вколоти в приватній та державній лікарнях. А сьогодні поверх медичної я надягаю ще й віртуальну маску — вчительки гри на фортепіано. Мене цікавить «чорний ринок» сертифікатів з підвищення кваліфікації.
Створюю на Facebook новий акаунт. Юлії Вербицькій — 31, вона проживає в Умані і надто заклопотана буденними справами, щоб виконувати забаганку директорки показати після закінчення карантину сертифікат про підвищення кваліфікації. Тож вирішує зробити все «швидко і якісно», навмання шукаючи в освітянських групах вигідну пропозицію. Потім перемикається на найбільших освітніх гравців ринку, які надають послуги підвищення кваліфікації, та пробує відкрито розмістити пост про пошук готового сертифіката в групах соцмереж. Мініспойлер: ця пригода привела нас до… освітнього омбудсмена. Про все по черзі — в ексклюзивному розслідуванні «Освіторії».
«Що таке вебінар? А як тести проходити? Та можна я куплю той сертифікат?»
Все почалося з того, що одна моя дальня родичка написала у Viber повідомлення: «Оленко, рятуй. У нашій школі вимагають після карантину від кожного вчителя сертифікат про підвищення кваліфікації. Кількість годин і тема — на наш вибір. Не знаю, як реєструватись онлайн, як потім тест проходити. Ти не знаєш, де можна такий сертифікат отримати?»
Одразу зауважу, що уроки медіаграмотності родичка не проходила. Тому після слова «вебінар» реакція взагалі була дуже бурхливою. «Вебі… Що? Поясни!» На прохання заспокоїтись та за допомогою моєї інструкції зареєструватись на онлайн-вебінар вона спершу взяла паузу на добу. Потім здалася. Ми створили разом пошту на Google, зареєструвалися на вебінар і оплатили його. Потім моя тітонька N не з першої спроби, але пройшла тест і отримала на пошту сертифікат в електронному вигляді. Пишалася неймовірно. Висновок тут простий: якщо сильно захотіти — навіть найважче, на перший погляд, завдання перетворюється на здійсненну місію.
Трохи згодом у робочий чат потрапив скріншот з учительської групи у Facebook. Одна з учасниць спільноти відкрито пропонувала допомогу в отриманні сертифікатів про підвищення кваліфікації. У коментарях на неї посипалась критика, але і лайки цьому посту теж активно ставили.
Можливо, писали в приватні повідомлення та навіть скористалися пропозицією.
Оскільки частота згадувань про купівлю сертифікатів в інфопросторі зашкалює, вирішуємо провести тематичне розслідування. Чи легко і за скільки вчителю можна обзавестися «знаннями на папірці»? Чи можна не витрачати десятки годин на реальне навчання та придбати сертифікати за ціною двох пачок гречки?
«Купуєш три — четвертий у подарунок»
У групі «Вчителі початкової школи онлайн» мою увагу привернула ось ця публікація від профілю «Допомога вчителю». Тут чемно пропонують: «Допомога в проходженні будь-яких з перелічених та багатьох інших курсів. Звертатися в приватні повідомлення».
Інтуїція не підвела. Саме тут моя вигадана вчителька знайшла те, що шукала — можливість придбати сертифікати про проходження курсів за вельми привабливими цінами. Ось наше листування у скріншотах з месенджера.
І було б навіть смішно, якби не було так сумно, що ці бізнесвумен із продажу сертифікатів використовують роками перевірені «бонуси-заохочення»: купуєте три курси — четвертий у подарунок. Але я «вчителька» не жадібна, кількістю сертифікатів мене не спокусити. Тож беру тільки два. Загальна вартість — 140 гривень. І ніякої тобі мороки з прослуховуванням вебінарів, безсонними ночами над матеріалами, ніяких тестів і практичних завдань. Чекаєш дві доби, оплачуєш на вказані реквізити кошти — і вуаля! Два красені-сертифікати в поштовій скриньці.
Сюрприз: сертифікат завірено підписом освітнього омбудсмена
Мій перший сертифікат — «Освітні інструменти критичного мислення». У сертифікаті зазначено, що наданий він викладачем Сергієм Терно через платформу онлайн-курсів Prometheus. Форма навчання — дистанційна, кількість годин — 60. На сертифікаті вказано, що його автентичність можна перевірити через посилання.
Другий сертифікат — «Медіаграмотність для освітян», теж від Prometheus. І от так сюрприз: вказано, що курс надано Сергієм Горбачовим (освітній омбудсмен) та Любов’ю Найдьоновою. Онлайн-документ завірено підписами вищевказаних осіб та директором ГО «Прометеус». Форма навчання — дистанційна, кількість годин — 60.
У такій ситуації найперша думка — зв’язатися з освітнім омбудсменом та почути з перших вуст, чи знає він про ситуацію із «сертифікатами на продаж», де фігурує його ім’я.
На жаль, історія з продажем сертифікатів — не нова, сама проблема добре відома. У мережі продають не лише мої курси. За запитом можна отримати сертифікат від конкретної організації, наданий конкретним мовцем. Це ганебний бізнес. Пости про допомогу з проходженням підвищення кваліфікації періодично з’являються в різних освітянських групах. Адекватні люди їх «закльовують», але є ті, хто купує. Майже рік тому я й сам зробив експеримент. Як і ви зараз, на вигадане прізвище замовив сертифікат. Але… на власний курс. Після того як надають банківську картку з даними, бачиш, хто це робить. Єдиний вихід із ситуації, який зараз бачу — оприлюднювати імена та прізвища тих, хто ганьбить вчительську професію. Кримінальної відповідальності за продаж сертифікатів для вчителів у законодавстві не передбачено. У Законі України «Про освіту» є лише стаття 42 «Академічна доброчесність». Закон «Про повну загальну середню освіту» теж містить меседжі про академічну доброчесність. У документах є пункти про академічну відповідальність, але в Україні немає як судової практики з цього питання, так і самого права на застосування цих норм. Тому ця проблема залишається невирішеною. На мою думку, треба запроваджувати сувору відповідальність за написання «на продаж» курсових, дипломних робіт, розповсюдження купованих сертифікатів. Бо це — не лише інтелектуальна крадіжка, а й злочин перед нашим майбутнім.
Також омбудсмен радить дізнатися більше про питання академічної доброчесності на сторінці Тараса Тимочка, який працює в Проєкті сприяння академічній доброчесності в Україні — SAIUP.
У порушення Кодексу честі Prometheus особи, які надали вам сертифікат, пройшли онлайн-курс під чужим ім’ям і переслали вам сертифікат. Ми знайомі з такими випадками — на жаль, це зворотна ганебна сторона колосальної популярності безкоштовних онлайн-курсів. Такі шахраї пропонують проходження всіх онлайн-курсів для вчителів, у тому числі створених «Освіторією» та іншими нашими колегами в Україні. Існує така проблема і в закордонних платформ онлайн-освіти: Coursera, edX та інших.
Prometheus вважає такі дії грубим порушенням нашого Кодексу честі та прав інтелектуальної власності. Ми активно боремося із шахраями. Лише за останні пів року Prometheus анулював понад 200 сертифікатів, здобутих з порушенням Кодексу честі. І хоча це менш ніж 0,2% від усіх здобутих сертифікатів, ми плануємо лише підсилювати боротьбу з поодинокими шахраями, щоб захистити абсолютну більшість наших слухачів, що доброчесно проходять курси Prometheus. Ми працюємо з юристами, щоб найближчим часом ініціювати юридичні дії проти шахраїв, що продають послуги проходження онлайн-курсів на нашій та інших платформах. А поки ми просимо всіх слухачів обов’язково передавати нам інформацію про шахраїв, що пропонують такі незаконні послуги. І перевіряти всі сертифікати Prometheus за цим посиланням.
Тест на доброчесність серед відомих гравців ринку освітніх послуг
Вирішую написати від імені своєї вигаданої лінькуватої альтер его запити в найвідоміші та найпопулярніші організації, які надають послуги підвищення кваліфікації для вчителів. Повідомлення незмінне: жаліюся, що часу немає, а сертифікат «треба ВЖЕ». Прошу допомогти та готова заплатити «до 200 гривень». Відповіді отримала наступні:
UPD — вже після публікації розслідування ми отримали коментар від освітнього проєкту «На Урок»
Любов Цукор, головна редакторка освітнього проєкту «На Урок»
Маємо визнати, відповідь менеджера служби підтримки була некоректною. До речі, в переписці менеджер додатково надала посилання, що веде на сторінку, де зібрано повну інформацію про вебінари та величезну кількість додаткових матеріалів.
Менеджер зреагував саме на запит, чи можна придбати свідоцтво. І менеджер відповів на це запитання, випустивши друге.
Ми виступаємо за доброчесність у спільноті освітян. На запланованих онлайн-заходах неможливо отримати доступ до свідоцтва безпосередньо до вебінару чи конференції — виключно після ефірів та обговорення. Втім, ми надаємо можливість вчителям придбати свідоцтво, яке підтверджує, що вони засвоїли матеріал вебінару або інтернет-конференції, яку ми організували, навіть якщо захід відбувся. Разом зі свідоцтвом учасник отримує програму заходу, на основі якої вчитель може захистити набуті знання на педраді, якщо ми говоримо про формальний звіт. Окрім цього, на онлайн-інтенсивах впроваджено тестування, яке необхідно виконати, перш ніж отримати свідоцтво. Такий само механізм тестування передбачено на онлайн-курсах для вчителів, які ми анонсуємо з дня на день. Як показує наш дворічний досвід, формальне тестування для коротких лекцій (таких, як вебінари), на жаль, не є достатньо ефективним при перевірці набутих знань. Тому програма та її зміст на сьогодні — найефективніший важіль перевірки.
Висновок:
Більшість знаних освітянських організацій твердо і чемно кажуть «ні». Деякі висловлюють співчуття з приводу моїх неуточнених «життєвих обставин» та м’яко пробують підштовхнути мою недбалу вчительку до проходження курсів. Пропонують найлегші варіанти, готові допомогти у виборі курсів та одразу надають посилання. Деякі організації пропонують придбати проходження курсу, а сертифікат готові віддати зразу після оплати. Уточнюють, що переглянути навчальні матеріали я зможу в будь-який зручний для мене час.
Як реагують на оголошення про пошук «готових» сертифікатів
у відкритих групах для освітян на Facebook
Публікувати заклик про допомогу в купівлі курсів у відкритих групах — справа вельми ризикована. Хто дасть гарантію, що цю публікацію не побачать колеги чи не почнуть «шеймити» в коментарях учасники спільноти? Але якщо геть зовсім «припекло», то й такий варіант можливий. Тож пробую перевірити, наскільки лояльно модератори груп ставляться до не надто чистих з моральної точки зору потенційних постів.
«Доброго дня учасникам групи! На час карантину кожен вчитель нашої музичної школи має отримати сертифікат про підвищення кваліфікації. Майже примусово. Я не встигаю це зробити через конкретні життєві обставини. Чи можете підказати, де можна придбати сертифікат про підвищення кваліфікації? Без проходження й тестування. Можливо, ви знаєте, де є така можливість? Буду вдячна за підказки та допомогу»
Отож, у групі «Клуб успішних освітян» мій «крик душі» опублікували, та вже через кілька хвилин його видалив адміністратор. Жодного фідбеку я не встигла тут отримати.
Група у Facebook «Спільнота вчителів» взяла повідомлення на розгляд, але не затвердила та не опублікувала.
У групі «Все для творчого вчителя» повідомлення також відправили на модерацію, опублікувати щось одразу неможливо. Через 5 годин моє повідомлення досі на модерації. Напевно, його теж не опублікують.
Продовжувати експеримент далі не бачу сенсу — тактика недієва.
Отже, писати у відкриті групи — все одно, що стріляти по горобцях. Такі повідомлення нещадно відсіюються модераторами.
За що купив, за те продав
Мій експеримент добігає кінця, новостворений профайл Юлії Вербицької масово починають атакувати акаунти продавців косметики, одягу та іноземці, які закидують приват повідомленнями «хелоу, хау ар ю». Здається, час прощатись із пані Юлею, яку мені по-людськи трохи жаль. У неї є два куплені сертифікати про підвищення кваліфікації на 120 годин сумарно. Грошей вона витратила небагато. Але я не знаю, на що саме ця пані витратила той час, який могла би присвятити навчанню, підвищенню самооцінки та розширенню власних горизонтів та чи не підгризає її хоч трішечки черв’ячок совісті. Можливо, це саме та Юлія, яка купує дитині й собі довідку в басейн замість того, щоб пройти флюорографію? Можливо, це саме та Юлія, яка платить зверху за іспит на водійські права? Можливо, ця героїня саме з тих, хто буде готовий заплатити хабар в університеті, коли дитині буде лінь вчити предмети на іспити? Хто зна. Та самообман і фіктивні документи ще нікого не збагачували духовно і не робили освіченішим. Тож давайте просто, як радить Ліна Костенко: «Люди, будьте взаємно красивими!»
«Не можна сподіватися побороти корупцію, якщо ті, хто має бути прикладом для дітей, купуватимуть підробні документи про навчання. Я вважаю це абсолютно неприпустимим. У цьому розслідуванні ми викрили одного такого “постачальника”, і надалі не толеруватимемо подібні явища», — говорить очільниця «Освіторії» Зоя Литвин.
